вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. Справа№ 910/12012/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Закарлюка Н. С.; Мельниченко Р. В.
від відповідача: Валяник С. Б.
від третьої особи: Дєєв О. В.
від Офісу Генерального прокурора: Декалюк Д. Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМПАС"
на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2025 (повний текст рішення складено 10.06.2025)
у справі № 910/12012/24 (суддя Маринченко Я. В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМПАС"
до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
третя особа: Адміністрація служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
за участю Офісу Генерального прокурора
про визнання пункту договору недійсним
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНКОМПАС" (далі - ТОВ "ІНКОМПАС", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - ДЗ ДЕРЖСПЕЦЗВ'ЯЗКУ, відповідач) про визнання недійсним пункту 7.6 договору стосовно того, що у разі повернення попередньої оплати замовнику пов'язаної з невиконанням виконавцем зобов'язань за договором, з виконавця стягується штраф у розмірі 20 % суми повернутої попередньої оплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункти 7.6 та 7.8 укладеного між сторонами договору передбачають накладення ідентичної штрафної санкції за одне й те ж діяння, а саме за непоставку товару, тому просив суд визнати недійсним цей пункт договору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/12012/24 відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що пунктами 7.6, 7.8 договору передбачено застосування господарсько-правової відповідальності (два окремі штрафи) за порушення двох окремих видів господарських зобов'язань, нарахування яких здійснюється на суму повернутої попередньої оплати (при невиконаному зобов'язанні з поставки товару) та на вартість товару, поставка якого не здійснена, а відтак в даному випадку нарахування вказаних штрафів не є подвійним стягненням за одне й те ж правопорушення, як зазначив позивач у позові.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/12012/24, ТОВ "ІНКОМПАС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано того, що пункт 7.6 договору:
- встановлює відповідальність за сам факт повернення попередньої оплати замовнику, тобто накладає штраф за належне виконання грошового зобов'язання виконавцем;
- стосується повторної (подвійної) сплати 20 % штрафу за діяння, відповідальність за яке вже визначена умовами договору, а саме пунктом 7.8, що також суперечить сутності неустойки (статті 549 Цивільного кодексу України), статті 61 Конституції України.
ДЗ ДЕРЖСПЕЦЗВ'ЯЗКУ подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, зазначаючи про те, що відповідальність, передбачена пунктом 7.6 та пунктом 7.8. договору не є подвійною господарсько-правовою відповідальність за одне і те ж правопорушення.
Адміністрація служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (третя особа у справі) подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого наголошує на тому, що відповідно до умов пунктів 7.6 та 7.8 договору встановлюється відповідальність у вигляді штрафних санкцій за два окремі порушення.
Поряд з цим, за твердженням третьої особи відповідальність, передбачена пунктом 7.6 договору, з одного боку є запобіжником (забезпеченням належного виконання договору) від вчинення зазначеного порушення, а з іншого - є справедливою мірою компенсації за неотримання відповідачем того, на що останній розраховував, укладаючи цей договір, у порівнянні з кінцевим результатом укладання такого договору.
ТОВ "ІНКОМПАС" до суду апеляційної інстанції надав відповідь на відзив третьої особи, в якій повністю підтримав правову позицію викладену у апеляційній скарзі щодо того, що пункт 7.6 договору встановлює подвійну відповідальність та відповідальність за правомірну дію, що в обох випадках є недійсним положенням договору.
Від Офісу Генерального прокурора до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких прокурор зазначає про те, що визначена у договорі відповідальність у вигляді штрафних санкцій за змістом пунктів 7.6 та 7.8 не є тотожною.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "ІНКОМПАС" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 колегією суддів у складі: головуючої Ходаківської І. П., суддів Владимиренко С. В., Демидової А. М. до свого провадження. Розгляд справи №910/12012/24 призначено у судовому засіданні на 22.10.2025.
Присутні у судовому засіданні 22.10.2025 представники позивача просили задовольнити апеляційну скаргу.
Присутні у судовому засіданні 22.10.2025 представники відповідача, третьої особи та прокуратури просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Між ТОВ "ІНКОМПАС" (за договором - виконавець) та ДЗ ДЕРЖСПЕЦЗВ'ЯЗКУ (за договором - замовник) укладено договір від 30.06.2023 № 244-10 про закупівлю товару за державні кошти (надалі - договір) відповідно до пункту 1.1 умов якого виконавець зобов'язується продати замовнику, а замовник зобов'язується придбати і оплатити обладнання спеціального призначення (далі - товар) у комплектації, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
За змістом пункту 1.2 договору загальна кількість, номенклатура та асортимент товару, технічні характеристики, що є предметом закупівлі за цим договором, визначаються відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та технічних вимог (додаток 2 до договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору загальна вартість товару за договором становить 157 195 542,65 грн без ПДВ.
Згідно з пункту 4.1 договору замовник на підставі цього договору відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" протягом 10 банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку виконавця має право перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця, відкритий у Державній казначейській службі України, попередню оплату в розмірі, що складає 99 787 730,47 грн без ПДВ, яка обмежується строком постачання товару, визначеним у п. 5.1 цього договору. Виконавець надає замовнику рахунок не пізніше 10 календарних днів із дати укладання договору. Після закінчення терміну закриття попередньої оплати незакриті суми попередньої оплати повертаються замовнику.
Остаточний розрахунок за товар складає 57 407 812,18 грн без ПДВ і здійснюється на розрахунковий рахунок виконавця протягом 10 банківських днів із дати отримання партії товару (понад обсяг авансового платежу) на підставі підписаних сторонами видаткових накладних на партію товару відповідно до додатка 4 до договору, але в будь-якому разі після надходження замовнику коштів із Державного бюджету України на зазначені цілі (пункт 4.3 договору).
Відповідно до пункту 4.6 договору у випадку відмови виконавця від постачання товару в строк, визначений п. 5.1 договору, виконавець зобов'язаний протягом 10 банківських днів із моменту повідомлення замовника про відмову від постачання товару або кінцевого строку постачання товару повернути на розрахунковий рахунок замовника отриману попередню оплату (її відповідну частину) та сплатити штрафні санкції, передбачені розділом 7 цього договору.
Пунктом 5.1 договору визначено строк поставки товару/партії товару - до 31.08.2023. Доставка товару/партії товару здійснюється відповідно до додатку № 4 до договору.
Згідно з пункту 6.4.1 договору замовник має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку відповідно до положень частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України, у випадку невиконання або неналежного виконання виконавцем зобов'язань, передбачених цим договором, повідомивши виконавця про припинення дії договору у письмовій формі за 10 календарних днів.
У разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін умов цього договору, винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяння таким невиконанням або неналежним виконанням збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством України та договором (пункт 7.1 договору).
Відповідно до пункту 7.6 договору у разі повернення попередньої оплати замовнику пов'язаної з невиконанням виконавцем зобов'язань за договором стягується штраф у розмірі 20% суми повернутої попередньої оплати.
Згідно з пунктом 7.8 договору у разі непоставки товару визначеного додатком № 4 до договору виконавець сплачує штраф у розмірі 20% від суми непоставленого товару.
Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023 (пункт 10.1 договору).
Додатком 1 "Специфікація" до договору сторони узгодили поставку товару загальною вартістю 157 195 542,65 грн без ПДВ.
Додатком 4 "Календарний графік поставки товару" до договору встановлено строк поставки товару - до 31.08.2023.
На виконання умов договору відповідачем перераховано позивачу попередню оплату у сумі 99 787 730,47 грн, що підтверджується платіжної інструкцією № 1350 від 05.07.2023 (дата виконання 06.07.2023).
Листом від 11.08.2023 № 01-03/399-13 позивач посилаючись на повідомлення від виробника продукції, просив відповідача перенести строки поставки продукції та зафіксувати зміни підписанням відповідної додаткової угоди. Також зазначено, що орієнтований час затримки - 2 місяці.
Додатковою угодою від 31.08.2023 № 244-10-10/1 до договору сторони виклали пункт 5.1 договору у новій редакції, якою встановлено строк постачання товару / партії товару - до 31.10.2023. Доставка товару / партії товару здійснюється відповідно до додатка 4 до цього договору. Також, викладено в новій редакції додаток 4 "Календарний графік поставки товару" до договору із зазначенням строку постачання товару - до 31.10.2023.
Листом від 19.10.2023 № 01-03/399-19 позивач повідомив відповідача про продовження обставин, які унеможливлюють постачання товару, до кінця жовтня 2023 року з боку виробника. Вказаним листом позивач просив відповідача розглянути можливість продовження строку поставки до 31.12.2023.
У відповідь на вищезазначений лист позивача, відповідач листом від 23.10.2023 № 13/17/04-6091 вказав, що обставини зазначені у листі позивача, не є наслідком обставин непереборної сили, а повторне перенесення строків не гарантує експорту товару до кінця 2023 року.
Як встановлено судом першої інстанції, 31.10.2023 позивач повернув відповідачу попередню оплату за договором у розмірі 99 787 730,47 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 31.10.2023 № 2768.
Претензією № 21 (лист від 08.11.2023 № 15/14-6378) відповідач посилаючись на п.7.6 договору вимагав сплати позивачем штрафу у розмірі 19 957 546,09 грн.
Крім того, листом від 01.12.2023 № 13/14-6872 відповідач зазначив, що станом на 30.11.2023 товар позивачем не поставлено та повідомив позивача про дострокове розірвання договору із 10.12.2023 у зв'язку з його невиконанням та необхідність сплати штрафних санкцій передбачених пунктами 7.6, 7.8 договору.
Претензією № 1 (лист від 05.01.2024 № 13/15-70) відповідач повторно зазначив, що у встановлені строки товар за договором поставлено не було. Посилаючись на пункти 7.6, 7.8 договору просив позивача перерахувати нараховану суму штрафних санкцій.
Листом від 05.02.2024 № 71/ВС/13 позивач заперечив щодо задоволення претензії № 1 відповідача, вказавши, зокрема, що позивач не відмовлявся від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а також зазначив, що він повернув попередню оплату відповідачу не з підстав невиконання зобов'язання за договором, а з підстав виникнення істотної зміни обставин.
Листом від 12.02.2024 № 13/15-32/СЕД відповідачем було повідомлено позивача про прийняття рішення про судове врегулювання спірних правовідносин.
Як встановлено судом, 06.08.2024 заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМПАС" з позовними вимогами, зокрема, про стягнення за договором від 30.06.2023 № 244-10 штрафу в розмірі 20 % за повернення попередньої оплати, пов'язане з невиконанням зобов'язань за договором, у сумі 19 957 546,09 грн, штрафу в розмірі 20 % за нездійснення постачання товару в розмірі 31 439 108,53 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/9725/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМПАС" на користь Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, зокрема, за договором від 30.06.2023 № 244-10 штраф у розмірі 20 % за повернення попередньої оплати, пов'язане з невиконанням зобов'язань за договором, у сумі 15 966 036,87 грн, штраф у розмірі 20 % за нездійснення постачання товару в розмірі 25 151 286,82 грн.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилався на те, що пункт 7.6 договору порушує його права, оскільки покладає на нього подвійний тягар відповідальності за одне і теж діяння, тому позивач просив суд першої інстанції визнати недійсним цей пункт договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Згідно зі статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої, другої, третьої, п'ятої та шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами першої, другої, третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України визначено, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, в тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність обставин, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.
Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (близький за змістом правивий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).
Невідповідність чи суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. (Правовий висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 924/1351/20 (924/1175/21)).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Отже, принцип свободи договору відповідно до наведених статей є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином, надаючи оцінку пункту 7.6 договору, в якому сторони передбачили відповідальність позивача у вигляді штрафу у розмірі 20% суми повернутої попередньої оплати, у разі повернення попередньої оплати замовнику пов'язаної з невиконанням виконавцем, тоді як пунктом 7.8 договору передбачено відповідальність позивача у вигляді штрафу у розмірі 20% від суми непоставленого товару у разі непоставки товару визначеного додатком № 4 до договору, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що пунктами 7.6, 7.8 передбачено застосування господарсько-правової відповідальності (два окремі штрафи) за порушення двох окремих видів господарських зобов'язань, нарахування яких здійснюється на суму повернутої попередньої оплати (при невиконаному зобов'язанні з поставки товару) та на вартість товару, поставка якого не здійснена, а відтак в даному випадку нарахування вказаних штрафів не є подвійним стягненням за одне й те ж правопорушення, як зазначає позивач.
З наведеного вбачається, що сторони у цьому випадку діяли у межах закону, а саме скористалися наданим законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини щодо господарсько-правової відповідальності постачальника шляхом сплати неустойки у вигляді штрафу за вказане конкретне порушення зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 зазначав, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору.
Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавстві (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19).
Колегія суддів зауважує на тому, що долучений позивачем висновок науково-правової експертизи, виконаної Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України правомірно не взято судом першої інстанції до уваги, оскільки даний висновок є лише суб'єктивним абстрактним міркування, а не всебічним, повним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи, оскільки дослідження проводилася виключно на основні нормативно-правових актів, судової практики та наукових джерел (юридичної літератури).
Таким чином, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Враховуючи наведені обставини, норми чинного законодавства судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог про визнання пункту 7.6 договору недійсним, у зв'язку з чим вказані заявлені позовні вимоги є недоведеними та безпідставними.
Посилання позивача на те, пункт 7.6 договору встановлює відповідальність за сам факт повернення попередньої оплати замовнику, тобто накладає штраф за належне виконання грошового зобов'язання виконавцем, колегію суддів відхиляється, оскільки у даному випадку підставою для застосування штрафу є саме невиконання зобов'язань, а не повернення коштів як таке. Повернення коштів лише є індикатором факту невиконання скаржником договірних зобов'язань.
Інші наведені позивачем у апеляційній скарзі та відповіді на відзив доводи колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
В свою чергу, викладені відповідачем та третьою особою у відзивах на апеляційну скаргу та викладені прокурором у письмових поясненнях твердження є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.
За результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів теж не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМПАС" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/12012/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 10.11.2025 (у зв'язку з перебуванням головуючої судді Ходаківської І. П. на лікарняному з 28.10.2025 по 09.11.2025).
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова