вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа № 910/5821/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 (суддя Карабань Я.А.)
у справі № 910/5821/25 Господарського суду міста Києва
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком"
до Кабінету Міністрів України
про стягнення 67 880,97 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У травні 2025 року Акціонерне товариство "Укртелеком" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (відповідач) про стягнення 67 880,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем надавались послуги зв'язку на пільгових умовах мешканцям Нововодолазької селищної територіальної громади Харківської області в період часу з 01.12.2021 по 31.01.2023 включно, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість, пов'язана з відшкодуванням зазначених витрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі № 910/5821/25 позов задоволено та стягнуто з Кабінету Міністрів України на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" 67 880,97 грн основного боргу та 2 422,40 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава. Стягнення компенсації витрат за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі № 910/5821/25, Кабінет Міністрів України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 2,7, 23, 75-80, 82, 83, 84, 87, 96, 97 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
При цьому скаржник зазначає, що у Кабінету Міністрів України відсутня компетенція щодо розроблення проєкту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету. Судом першої інстанції застосовано висновок Верховного Суду, який є нерелевантним обставинам даної справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, суддів Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі № 910/5821/25; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 22.08.2025.
Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.
Позиції учасників справи
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з відповідним висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Укртелеком" до органу місцевого самоврядування - Нововодолазької селищної ради, Верховним Судом було відмовлено.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Акціонерне товариство "Укртелеком" як оператор електронних комунікацій надає електронні комунікаційні послуги споживачам згідно із Законом України "Про електронні комунікації" та Законом України "Про зв'язок" та іншими законодавчими актами України.
Звертаючись із позовом у даній справі, Акціонерне товариство "Укртелеком" послалось на те, що ним у період з 01.12.2021 по 31.01.2023 включно надавалися послуги зв'язку на пільгових умовах категоріям споживачів, які мають на це право, у зв'язку із чим позивач поніс витрати в сумі 67 880,97 грн, що підтверджується додатком до листа № 80С914.012-71 від 27.03.2025, а саме зведеним розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг за послуги зв'язку по Нововодолазькій селищній територіальній громаді за період з 01.12.2021 по 31.01.2023 (включно).
Вказані витрати за надані послуги на пільгових умовах не були відшкодовані, у зв'язку із чим позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області про стягнення невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення за період з 01.12.2021 по 31.07.2022 (включно), у сумі 38 762,76 грн. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.02.2023 у справі № 922/1418/22 позов був задоволений у повному обсязі, а постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 вказане рішення Господарського суду Харківської області залишено без змін.
Однак, постановою Верховного Суду від 07.08.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.02.2023 у справі № 922/1418/22 скасовано з посиланням на те, що відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України, саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, а відтак, Нововодолазька селищна рада Харківського району Харківської області є неналежним відповідачем, оскільки обов'язки з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян у даних правовідносинах покладені на державу, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи, а саме Кабінет Міністрів України.
У зв'язку з вказаним, позивачем надіслано відповідачу лист-вимогу за вих. № 80С914.012-71 від 27.03.2025 про відшкодування зазначених витрат, проте, вказаний лист залишився без відповіді та задоволення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
За положеннями статті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Як встановлено судом, АТ "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
Заявляючи вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Нововодолазької селищної ради послуг зв'язку на пільгових умовах, позивач вказував, що оскільки держава не визначила законом головного розпорядника таких видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України, саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Матеріалами справи підтверджено, що метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний до 28.08.2025).
Отже, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг, наданих особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Наведене відповідає правовому висновку щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів із метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Відповідно частин другої та третьої статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Частиною першою статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно із частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до статті 143 Конституції України та статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
Здійснення зазначених соціальних виплат відноситься саме до делегованих і має супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
За положеннями пункту "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення.
Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Зазначене відповідає положенням частини третьої статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Згідно з підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Місцевим господарським судом у цьому зв'язку взято до уваги те, що наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм у галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та наведених вище статей Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчать про те, що покладання обов'язків із відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Наведена правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати таки пільги, яку правомірно враховано судом, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21 та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.
Отже, стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава.
Стягнення компенсації витрат за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2023 у cправі № 922/1418/22 та від 06.10.2023 у справі № 916/429/23.
Як обґрунтовано встановлено судом, Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік", які діяли у спірний період, міжбюджетні трансферти (субвенції/дотації) із Державного бюджету України місцевому бюджету на видатки на пільги з послуг зв'язку не передбачалися, а тому відповідні кошти з державного бюджету до місцевого бюджету не надходили.
З урахуванням зазначеного вище, місцевим господарським судом правомірно визначено, що оскільки матеріали справи не містять інформації та доказів надання відповідних субвенцій з Державного бюджету України місцевому бюджету, посилання відповідача на те, що відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання мешканцям Нововодолазької селищної ради послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен здійснювати орган місцевого самоврядування за рахунок видатків із місцевого бюджету, є необґрунтованими.
При цьому судом враховано і те, що позивач звертався до суду з аналогічними вимогами до органу місцевого самоврядування - Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області. За результатами розгляду спору постановою Верховного Суду від 07.08.2023 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.02.2023 у справі № 922/1418/22 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" до Нововодолазької селищної ради про стягнення 38 762,76 грн відмовлено.
У вказаній справі Верховним Судом висловлено правову позицію про те, що належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Матеріалами справи підтверджено та позивачем доведено, що у період з 01.12.2021 по 31.01.2023 включно позивач надав послуги зв'язку пільговим категоріям мешканцям Нововодолазької селищної територіальної громади Харківської області на загальну суму 67 880,97 грн. Вказане відповідачем не заперечується.
При цьому, як правильно зауважено судом першої інстанції, чинним законодавством України не передбачено обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Отже, в позивача, який надав послуги зв'язку особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, виникло право на відшкодування частини вартості таких послуг зв'язку за рахунок держави як платника, а у відповідача - обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані послуги.
За приписами статей 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Суд у даному випадку також враховує, що ні Законом України "Про телекомунікації", ні Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 924/781/17).
Нормами частини другої статті 617 ЦК України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правильно враховано, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має відшкодувати такі витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів.
Згідно із частиною шостою статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої-четвертої вказаної статті Кодексу.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено факт надання в спірному періоді телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам, які проживають на території Нововодолазької селищної територіальної громади Харківської області, загальною вартістю 67 880,97 грн, тоді як обов'язок із відшкодування їхньої вартості покладений на державу в особі Кабінету Міністрів України.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов, стягнувши з відповідача на користь позивача 67 880,97 грн основного боргу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі № 910/5821/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
І.П. Ходаківська