вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2025 р. Справа№ 910/6532/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання : Гончаренка О.С.
за участю представників сторін
від позивача: Аксарін Р.М.
від відповідача: Щербак Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025, повний текст якого складений 16.09.2025,
у справі № 910/6532/25 (суддя Капцова Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання»
до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»
про стягнення 7 507 594,23 грн
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (далі- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі-відповідач), у якій просить суд:
- стягнути 7 507 594,23 грн, з яких 7 421 113,27 грн заборгованості, 29 971,85 грн 3% річних, 56 509,11 грн інфляційних втрат;
- відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України доручити органу (особі), що буде виконувати рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 7 421 113,27 грн. починаючи з 12.03.2025 і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати спожитої у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричної енергії відповідно до умов публічного договору постачання електричної енергії споживачу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» заборгованість у розмірі 7 421 113,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 56 509,11 грн, 3% річних у розмірі 29 971,85 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 90 091,13 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд вказав, що невиконання відповідачем грошових зобов'язань підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 7 421 113,27 грн є обґрунтованою.
Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 9 105,87 грн, за період з 15.01.2025 по 26.02.2025 із суми 2 576 466,04 грн; у розмірі 3 775,56 грн, за період з 27.02.2025 по 15.04.2025 із суми 957 000,00 грн; у розмірі 10 585,72 грн, за період з 19.02.2025 по 15.04.2025 із суми 2 299 874,27 грн; у розмірі 6 361,22 грн, за період з 15.03.2025 по 15.04.2025 із суми 2 418 588,97 грн; у розмірі 143,48 грн, за період з 15.04.2025 по 15.04.2025 із суми 1 745 650,03 грн, що разом складає 29 971,85 грн, та інфляційних втрат нарахованих у розмірі 7 656,00 грн за лютий 2025 року із суми 957 000,00 грн, у розмірі 14 355,00 грн за березень 2025 року із суми 957 000,00 грн, у розмірі 34 498,11 грн за березень 2025 року із суми 2 299 874,27 грн, що разом складає 56 509,11 грн, суд встановив, що вони є арифметично правильними, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором.
Стосовно клопотання позивача нарахувати 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення суду, суд зазначив, що вимога позивача про стягнення 3% річних підлягає задоволенню, однак, клопотання про нарахування 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення стосується періоду з 12.03.2025, тобто частково поглинається сумою нарахованих процентів щодо яких вже прийнято рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині 3% річних та інфляційних втрат.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що Волинською ТПП, за наслідок наданих АСК «Укррічфлот» заяви та документів, було видано сертифікат № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (вих. 03-3/46 від 26.06.2023).
Відповідно до сертифіката № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військова агресія Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану. Вказані форс-мажорні обставини призвели до того, що АСК «Укррічфлот» втратив можливість використовувати у власній господарській діяльності на праві сервітуту державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди), перелік якого наведений в резолютивній частині рішення Господарського суду м. Києва від 05.08.2013 р. у справі №910/13850/13, що перебуває на балансі на праві господарського відання Державного підприємства «Адміністрація річкових портів», за виключенням майна, яке перебуває на балансі державного підприємства «Адміністрація морських портів України», у термін з 24.02.2022.
Апелянт зазначає, що вказаний сертифікат, який також долучався до матеріалів справи, підтверджує, що АСК «Укррічфлот» втратило можливість здійснювати господарську діяльність і як наслідок втратило можливість виконувати свої зобов'язання, в тому числі і перед позивачем.
Також скаржник зауважує, що однією із загальновідомих обставин, що не потребує окремого доказування, являється підрив збройними формуваннями РФ в ніч на 06 червня 2023 року дамби Каховської ГЕС. Внаслідок вказаних дій було пошкоджено деякі запірні шандори Каховської ГЕС, що призвело до різкого падіння рівня води Каховського водосховища, та, як наслідок цього, призвело до оголення підводних частин гідротехнічних споруд, зсуву ґрунту берегової смуги, та пошкодження конструктивних елементів причальних споруд. Судна, що стояли на відстої торкнулися корпусом дна річки. Руйнування Каховської ГЕС робить судноплавство не можливим протягом тривалого періоду. Згідно із попередніми оцінками «Укргідроенерго» для відбудови Каховської ГЕС необхідно 5 років. Після підриву Каховської ГЕС на роки втрачена можливість судноплавства по р.Дніпро, та робота річкових портів в межах даної водної артерії. Активи Компанії зазнали руйнівного впливу від війни та підриву Каховської ГЕС, її основні сегменти бізнесу повністю зупинені без найближчих перспектив до повноцінного відновлення.
Апелянт вказує, що вищенаведені обставини призвели до того, що АСК «Укррічфлот» з 24 лютого 2022 року втратила можливість використовувати інфраструктуру річкових портів, флот та гідротехнічні споруди та інші об'єкти нерухомості, здійснювати перевалку вантажів в портах та експортні операції. В результаті зупинки судноплавства АСК «Укррічфлот» втратило значну суму загального доходу, яку Компанія отримувала від основного виду діяльності - перевезення вантажів річковим та морським флотом.
Отже, затримки розрахунків з постачальниками послуг були зумовлені військовою агресією російської федерації проти України внаслідок якої господарська діяльність АСК «Укррічфлот» фактично зупинилась та припинились фінансові надходження. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 січня 2025 року №109 АСК «Укррічфлот» визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Крім того, апеллянт звертає увагу, що при розгляді справи суд першої інстанції не взяв до увагу та не врахував надані відповідачем докази про те, що затримки з оплат за договором зумовлені тим, що у зв'язку з повномасштабною військовою агресією рф проти України АСК «Укррічфлот» втратило можливість здійснювати господарську діяльність та фактично перебуває під дією форс-мажорних обставин. Апелянт вважає, що не врахування судом першої інстанції наданих Компанію доказів стало наслідком задоволення вимог позивача в частині стягнення з АСК «Укррічфлот» інфляційних втрат та 3% річних. Тому, на його думку, з урахуванням фактичних обставин справи, наданих ним письмових доказів та загальновідомих обставин, що не потребує окремого доказування, позивачу має бути відмовлено в задоволенні вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» у своєму відзиві, наданому до суду 23.10.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, позивач зазначив, що 3% річних та інфляційні втрати, є компенсаційними втратами та не є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, якими, відповідно до ст.ст. 549, 550 ЦК України, ст.ст. 217, 218 ГК України є штрафні санкції (неустойка). Відповідно до норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування навіть відсутність вини боржника і наявність форс-мажорних обставин не впливає на застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Позивач також наголошує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог ТОВ «Запоріжжяелектропостачання'щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 56 509,11 грн, 3% річних у розмірі 29 971,85 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2025 для розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/6532/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/6532/25 та призначено до розгляду на 03.11.2025.
Позиції учасників справи
Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відео конференції 03.11.2025 наполягав на довода апеляційної скарги, з підстав викладених у ній, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 03.11.2025 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6532/25 залишити без змін.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (споживач) шляхом підписання заяви-приєднання приєдналося до умов публічного договору постачання електричної енергії споживачу, якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (постачальник) присвоєно № 21 (далі - договір).
За договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.4 договору).
Згідно з п. 5.6 договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем самостійно.
За умовами пунктів 12.1, 12.2, 12.4 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору. Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дня їх виникнення надати документи, що підтверджують їх настання відповідно до законодавства.
У розділі 4 комерційної пропозиції, що є додатком 2 до договору, визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць який встановлюється з 1 числа розрахункового місяця до останнього числа розрахункового місяця. Оплата за фактично відпущену електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється один раз за фактичними показниками комерційного обліку. Сума переплати споживача, яка виникла внаслідок різниці між здійсненою попередньою оплатою та фактичною вартістю спожитої електричної енергії, визначається після завершення розрахункового місяця та зараховується, як попередня оплата вартості очікуваного обсягу споживання електричної енергії наступного розрахункового періоду. Сума недоплати споживача підлягає безумовній оплаті споживачем не пізніше 5 банківських днів з дня отримання рахунку. Якщо дата оплати припадає на вихідний, святковий або останній банківський день місяця, днем для здійснення платежу вважається день, що передує вихідному, святковому та останньому банківському дню місяця. Датою здійснення оплати є дата надходження коштів на рахунок постачальника. Акт прийняття-передавання товарної продукції оформлюються постачальником та надається споживачу засобами електронного зв'язку на адресу електронної пошти споживача, вказаної останнім у заяві-приєднання або у реквізитах договору, або у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до розділу 7 комерційної пропозиції рахунок на проведення остаточного розрахунку самостійно отримується споживачем до 10 числа місяця (включно), наступного за розрахунковим. Рахунки, виставлені постачальником відповідно до умов Договору (попередня оплата, остаточний розрахунок, тощо) надаються уповноваженому представнику споживача під його підпис на екземплярі рахунка, що залишається у постачальника. Оплата рахунка постачальника за оговором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше ніж протягом 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
Договір набирає чинності з дати, яка вказана в заяві-приєднання споживача (початок постачання) до умов договору. Договір укладається на строк до кінця календарного року та вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік , якщо не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить у письмовій формі про припинення його дії (абзац 1 розділу 13 договору).
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за договором від 31.12.2024 у грудні 2024 року відповідачем було спожито 264 634 кВт*год електричної енергії вартістю 2 576 466,04 грн.
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за договором від 31.01.2025 у січні 2025 року відповідачем було спожито 218 502 кВт*год електричної енергії вартістю 2 299 874,27 грн.
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за договором від 28.02.2025 у лютому 2025 року відповідачем було спожито 222 936 кВт*год електричної енергії вартістю 2 418 588,97 грн.
Відповідно до акту приймання-передавання товарної продукції за договором від 31.03.2025 у березні 2025 року відповідачем було спожито 175 310 кВт*год електричної енергії вартістю 1 745 650,03 грн.
Аналогічні обсяги споживання відповідача визначені в інформації щодо фактичного обсягу споживання електричної енергії АСК «Укррічфлот», наданій Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» у додатку до листа № 007-66/1918 від 11.04.2025.
Для оплати спожитої електричної енергії позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату № 45010021241219 від 07.01.2025 на суму 2 576 466,04 грн (кінцевий термін оплати 14.01.2025), № 45010021250119 від 11.02.2025 на суму 2 299 874,27 грн (кінцевий термін оплати 18.02.2025), № 45010021250219 від 07.03.2025 на суму 2 418 588,97 грн (кінцевий термін оплати 14.03.2025), № 45010021250319 від 07.04.2025 на суму 1 745 650,03 грн (кінцевий термін оплати 14.04.2025).
Платіжними інструкціями № 727 від 27.02.2025 на суму 305 066,05 грн, № 729 від 27.02.2025 на суму 239 399,99 грн, № 730 від 27.02.2025 на суму 1 075 000,00 грн відповідач сплатив позивачу 1 619 466,04 грн за спожиту в грудні 2024 року електричну енергію.
Оскільки відповідач не оплатив спожиту у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричну енергію в повному обсязі позивач направив відповідачу вимогу № 1406 від 11.04.2025, у якій вимагав сплатити заборгованість в розмірі 7 421 113,27 грн.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за спожиту у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричну енергію, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 7 421 113,27 грн заборгованості, 29 971,85 грн 3% річних, 56 509,11 грн інфляційних втрат, а також доручити органу (особі), що буде виконувати рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 7 421 113,27 грн починаючи з 12.03.2025 і до моменту остаточного виконання рішення суду.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилався на вплив обставин непереборної сили.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку розрахуватись за спожиту теплову енергію.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані відносини сторін, є Закон України «Про ринок електричної енергії», який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Згідно з пунктом 16 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Частинами 1 та 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.07.2018 № 807 позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Пунктом 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - Постанова № 312; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила), встановлено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Спір у цій справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем на умовах, визначених Договором, спожитої у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричної енергії.
На підтвердження обсягів споживання відповідачем електричної енергії у спірний період позивачем надано копії актів приймання-передавання товарної продукції за Договором від 31.12.2024 на суму 2 576 466,04 грн, від 31.01.2025 у січні 2025 року на суму 2 299 874,27 грн, від 28.02.2025 у лютому 2025 року на суму 2 418 588,97 грн, від 31.03.2025 у березні 2025 року на суму 1 745 650,03 грн.
Відповідач не заперечує укладення договору, фактичне споживання електричної енергії у спірний період, а також обсяги і вартість спожитої електричної енергії.
Згідно з пунктом 4.1 розділу IV Правил розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Як вбачається з умов договору та комерційної пропозиції, споживач здійснює оплату за фактично спожиту електричну енергію на підставі рахунків постачальника.
Пунктом 4.12 розділу IV Правил визначено, що плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20-го календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку (п. 4.13 розділу IV Правил).
Відповідно до абз. 1, 3 п. 4.14 розділу IV Правил платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу.
Для здійснення оплати вартості спожитої у період з грудня 2024 року по березень 2025 року електричної енергії позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату № 45010021241219 від 07.01.2025 на суму 2 576 466,04 грн (кінцевий термін оплати 14.01.2025), № 45010021250119 від 11.02.2025 на суму 2 299 874,27 грн (кінцевий термін оплати 18.02.2025), № 45010021250219 від 07.03.2025 на суму 2 418 588,97 грн (кінцевий термін оплати 14.03.2025), № 45010021250319 від 07.04.2025 на суму 1 745 650,03 грн (кінцевий термін оплати 14.04.2025).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Абзацами 1, 6 розділу 7 комерційної пропозиції визначено, що рахунок на проведення остаточного розрахунку самостійно отримується споживачем до 10 числа місяця (включно), наступного за розрахунковим, а оплата рахунка постачальника за договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше ніж протягом 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
Відповідач не заперечує вчасне отримання ним рахунків на оплату, тому оплата виставлених позивачем рахунків мала бути здійснена відповідачем в терміни, визначені в самих рахунках.
Відтак, беручи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаний період є таким, що настав.
Згідно із частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що платіжними інструкціями № 727 від 27.02.2025 на суму 305 066,05 грн, № 729 від 27.02.2025 на суму 239 399,99 грн, № 730 від 27.02.2025 на суму 1 075 000,00 грн відповідач сплатив позивачу 1 619 466,04 грн за спожиту в грудні 2024 року електричну енергію.
Докази сплати решти грошових зобов'язань відповідача за договором в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошових зобов'язань відповідачем підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, тому колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 7 421 113,27 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 29 971,85 грн 3% річних та 56 509,11 грн інфляційних втрат.
Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 12 договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення пункту 21 договору.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Надані відповідачем докази на підтвердження негативних для відповідача наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема й сертифікат Волинської Торгово-промислової палати № 0700-23-3044 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не відповідають вищенаведеним вимогам, тому не є належними доказами неможливості виконання зобов'язань внаслідок настання форс-мажорних обставин та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки всі вони були складені до дати укладення договору, тобто обставини, які відповідач вважає форс-мажорними, вже існували на момент укладення договору.
Таким чином відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором.
Доводи відповідача про настання для нього негативних наслідків після підриву Каховської ГЕС та втрати можливості судноплавства по річці Дніпро самостійно не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, оскільки відповідачем належними доказами не доведено безпосереднього впливу зазначених обставин на показники його фінансово-господарської діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних у розмірі 9 105,87 грн, за період з 15.01.2025 по 26.02.2025 із суми 2 576 466,04 грн; у розмірі 3 775,56 грн, за період з 27.02.2025 по 15.04.2025 із суми 957 000,00 грн; у розмірі 10 585,72 грн, за період з 19.02.2025 по 15.04.2025 із суми 2 299 874,27 грн; у розмірі 6 361,22 грн, за період з 15.03.2025 по 15.04.2025 із суми 2 418 588,97 грн; у розмірі 143,48 грн, за період з 15.04.2025 по 15.04.2025 із суми 1 745 650,03 грн, що разом складає 29 971,85 грн, та інфляційних втрат нарахованих у розмірі 7 656,00 грн за лютий 2025 року із суми 957 000,00 грн, у розмірі 14 355,00 грн за березень 2025 року із суми 957 000,00 грн, у розмірі 34 498,11 грн за березень 2025 року із суми 2 299 874,27 грн, що разом складає 56 509,11 грн, погоджується із судом першої інстанції, що вони є арифметично правильними, та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.
Між тим, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, в наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З огляду на вище викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявленого позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 7 421 113,27 грн, інфляційних втрат в розмірі 56 509,11 грн, 3% річних в розмірі 29 971,85 грн. З огляду на що, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів як безпідставні.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6532/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6532/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6532/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6532/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/6532/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 10.11.2025.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім