"04" листопада 2025 р. Справа №909/889/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання - Телинько Я.П.
за участю представників від:
від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Запічна Н.І. (в порядку самопредставництва);
від Фонду державного майна України - Комарова В.П. (в порядку самопредставництва);
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайп Технолоджі» (вх.ЗАГС №01-05/3430/24 від 26.11.2024)
на ухвалу Господарського суду Івано - Франківської області від 05.11.2024 (повний текст -18.11.2024, суддя Михайлишин В.В.)
у справі №909/889/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайп Технолоджі" м. Київ
та Компанії UAB Generatorius (ЮАБ "Дженераторіус") с. Муйжеленай
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Євротрубпласт", м. Калуш, Івано-Франківська область
про визнання банкрутом
Суть спору.
До Господарського суду Івано-Франківської області звернулися ТОВ "Пайп Технолоджі" та Компанія UAB Generatorius (ЮАБ "Дженераторіус") із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Торгівельний Дім "Євротрубпласт".
Господарський суд суду Івано - Франківської області від ухвалою від 05.11.2024 відмовив ТОВ "Пайп Технолоджі" та Компанії UAB Generatorius у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" та скасував заходи забезпечення вимог кредиторів, вжиті ухвалою суду від 30.09.2024 у справі № 909/889/24, шляхом заборони власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника та боржнику - ТОВ "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" приймати рішення про ліквідацію, реорганізацію боржника, а також відчужувати основні засоби.
Суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, оскільки ТОВ "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" належить до осіб, пов'язаних з державою-агресором - російською федерацією, щодо яких рішенням Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 у справі №991/4264/24 застосовано санкцію у вигляді стягнення активів у дохід держави, а також діє мораторій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, який забороняє будь-які дії, пов'язані з відчуженням, передачею в заставу чи іншим розпорядженням корпоративними правами або майном таких осіб.
З огляду на це, здійснення процедур банкрутства (розпорядження майном, санації чи ліквідації) є юридично неможливим, оскільки воно передбачає розпорядження активами боржника, на які накладено санкції та блокування. Відкриття провадження у справі про банкрутство за таких умов суперечитиме вимогам законодавства про санкції, мораторію на активи осіб, пов'язаних з державою-агресором, та порушує публічний порядок України.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ « Пайп Технолоджі» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано - Франківської області від 05.11.2024 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ «Паи?п Технолоджі» та Компаніі? UAB Generatorius (ЮАБ "Дженераторіус") про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТД «Євротрубпласт».
На думку апелянта, оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував постанову Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 та положення Закону України «Про санкції», дійшовши безпідставного висновку про наявність законодавчих перешкод для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. На переконання скаржника, зазначена постанова не містить прямої заборони на порушення справ про банкрутство юридичних осіб, пов'язаних з державою-агресором, а встановлений нею мораторій спрямований виключно на обмеження відчуження корпоративних прав чи передачі активів, а не на судовий розгляд заяв кредиторів у межах процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (надалі - КузПБ).
Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, оскільки не перевірив належним чином обґрунтованість грошових вимог ініціюючих кредиторів та не встановив наявність чи відсутність спору про право, що є обов'язковими діями відповідно до приписів ст. 39 КУзПБ.
Покликається на те, що суд безпідставно ототожнив застосування санкцій до бенефіціарів товариства з втратою правосуб'єктності самого боржника, хоча санкція у вигляді блокування активів не передбачає позбавлення юридичної особи можливості брати участь у судових процедурах, а лише тимчасово обмежує право розпорядження певним майном. Відтак боржник не втрачає статусу суб'єкта господарювання і може бути стороною у справі про банкрутство.
Апелянт також наголошує, що КУзПБ не містить норм, які б забороняли відкриття провадження стосовно підсанкційних осіб, а тому висновки суду першої інстанції про неможливість проведення процедур банкрутства є передчасними та такими, що не ґрунтуються на законі.
Крім цього, на переконання апелянта, відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство порушує принцип доступу до правосуддя та рівності сторін, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позбавляє кредиторів можливості реалізувати свої права на судовий захист і задоволення вимог у встановленому законом порядку.
У поданому відзиві Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Так, вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, оскільки суд першої інстанції всебічно дослідив матеріали справи, належним чином оцінив докази та дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт».
Покликається на те, що відповідно до ст. 39 КУзПБ, відкриття провадження можливе лише за умови відсутності спору про право. Натомість у цій справі наявний спір між заявником і боржником щодо правової природи, підстав та розміру заявлених вимог, що виключає можливість відкриття справи про банкрутство. Вважає, що суд першої інстанції правильно застосував правові висновки Верховного Суду (постанови від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 16.02.2021 у справі №911/2042/20, від 03.10.2023 у справі №913/101/23 тощо), згідно з якими встановлення відсутності спору про право є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Зазначає, що дія мораторію, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, унеможливлює будь-які дії, що можуть призвести до відчуження майна чи прав вимоги, у тому числі в межах процедур банкрутства, якщо учасники пов'язані з державою-агресором.
Стосовно боржника та його бенефіціарів застосовані санкції, передбачені Законом України «Про санкції» та рішеннями РНБО України, введеними в дію Указами Президента. Рішенням Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 активи, пов'язані з бенефіціарами боржника - громадянами рф, стягнуті в дохід держави. Отже, порушення справи про банкрутство щодо боржника суперечило б чинному законодавству про санкції.
Звертає увагу на те, що правовий інститут банкрутства не може використовуватися для обходу санкцій або мораторію, а тому апеляційна скарга спрямована фактично на легітимізацію контролю над активами, що перебувають під санкційним впливом.
Пояснення Компанії UAB Generatorius (ЮАБ "Дженераторіус") від 18.12.2024 залишені без розгляду ухвалою суду від 14.01.2025.
16.01.2025 в підсистемі «Електронний суд» представниця Фонду державного майна України (надалі - Фонд) сформувала клопотання про залучення Фонду до участі у справі, яке обґрунтоване тим, що рішенням Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 у справі №991/4264/24 стягнуто в дохід держави активи, зокрема, 93% частки в статутному капіталі ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт». Відтак вважає, що рішення у цій справі впливатимуть на права, функції та обов?язки Фонду.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його задоволення з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 1 КУзПБ передбачено, зокрема, що учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 5-1 Закону України «Про санкції» Фонд державного майна України здійснює повноваження у сфері управління (у тому числі шляхом реалізації) активами, щодо яких ухвалено судове рішення про застосування такої санкції як стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 7 ст. 96 КУзПБ, у разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном.
Враховуючи вищевикладене, Фонд державного майна України підлягає залученню до участі у справі №909/889/24 про банкрутство ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт».
20.02.2025 в підсистемі «Електронний суд» представниця Фонду державного майна України сформувала пояснення у справі.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення поданих пояснень Фонду без розгляду.
Присутні у судовому засіданні представники Фонду та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції висловили свої пояснення та заперечення щодо апеляційної скарги. Інші учасники у справі в судове засідання не з?явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Аналізуючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали від 05.11.2024 у справі №909/889/24, перевіривши повноту з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заперечення, викладені у відзиві, а також пояснення учасників судового процесу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ, згідно частин 1, 2 якої перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи.
За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі (ч. 5 ст. 39 КУзПБ).
Частина 6 ст. 39 КУзПБ визначає підстави, за наявності яких господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; не задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання суду.
Отже, основним завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є: перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності/відсутності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (правові висновки Верховного Суду у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).
При цьому, суд керується й іншими усталеними висновками Верховного Суду щодо застосування положень ст. 39 КУзПБ, що полягають у такому.
З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов'язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника на підставі поданих доказів. Лише після з'ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).
Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування спору (висновок Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20).
Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмету) зобов'язання, підстави виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання тощо (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).
Водночас правова категорія "спору про право", яку з'ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як в процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, а відтак відсутності можливості, на цій стадії судового провадження, встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).
Верховний Суд неодноразово викладав висновки про застосування положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ стосовно необхідності встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора як необхідної передумови для відкриття провадження у справі про банкрутство на підставі повного та об'єктивного дослідження обставин справи та оцінки доказів, а також наявності підстав для відмови у відкритті провадження за відповідною заявою ініціюючого кредитора в разі виникнення такого спору саме до подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.
При цьому наявність спору про право, згідно наведених вище правових висновків Верховного Суду, може бути виражена у двох формах:
(1) процесуальній (наявності позову, який поданий до ініціювання кредитором справи про банкрутство та предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги цього кредитора);
(2) матеріально-правовій (відсутність можливості встановити дійсний стан суб'єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб'єктивного обов'язку боржника).
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Водночас, відсутність будь-яких заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак і про відсутність спору між сторонами про право.
При цьому, необхідно враховувати, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.
Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.
Однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.
З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов'язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з'ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20, від 09.05.2023 у справі № 911/1755/22, від 31.05.2023 у справі № 905/1029/22, від 06.07.2023 у справі № 914/1650/22).
Таким чином, стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, за колом осіб, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на стадії відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд зобов'язаний перевірити наявність усіх передумов, визначених частинами 1, 2 ст. 39 КУзПБ, а саме -обґрунтованість вимог заявника, відсутність спору про право, строковість і непогашеність зобов'язання, а також наявність підстав для відкриття або відмови у відкритті провадження у справі.
Водночас суд апеляційної інстанції бере до уваги, що розгляд питання про відкриття провадження у справі про банкрутство не може здійснюватися у відриві від загальнодержавних принципів публічного порядку, які становлять основу правопорядку держави, забезпечують її суверенітет, економічну безпеку, територіальну цілісність і верховенство права.
Саме тому подальша оцінка правомірності висновків суду першої інстанції щодо наявності законодавчих обмежень на застосування процедур банкрутства стосовно боржника, до якого застосовані санкції та діє мораторій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022, має здійснюватися з урахуванням змісту та значення категорії “публічний порядок» у національній правовій системі.
Так, під публічним порядком належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу, стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо.
Термін "публічний порядок" необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.
Одним із нових аспектів публічного порядку в Україні є санкційне регулювання, яке з'явилось із прийняттям Закону України "Про санкції" внаслідок збройної агресії щодо України.
Відповідно до преамбули Закону України "Про санкції" метою його ухвалення, зокрема, є гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України та потреба невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про санкції" підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності.
Статтею 4 Закону України "Про санкції" визначено 25 видів санкцій, серед яких, зокрема, такі: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 1 частини 1); стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 1-1 частини 1).
Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 ч. 1 ст. 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (надалі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.
У постанові від 06.07.2023 у справі № 9901/376/21 Велика Палата Верховного Суду вже формулювала правовий висновок щодо того, що санкції, передбачені Закону України "Про санкції", не є видом покарання чи відповідальності. Вони виконують функції обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність. Однією з підстав для застосування такого обмежувального заходу є дії, які створюють об'єктивні підозри для відповідних органів влади щодо терористичної діяльності цієї особи, і саме ці органи, як у цьому випадку СБУ та КМУ, надають РНБО відповідні пропозиції
Санкції, як економічні обмежувальні заходи, є лише тимчасовими обмеженнями, що стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер.
Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном дійсно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном. Водночас, таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України "Про санкції" та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести загрозу національним інтересам України. Такий контроль за Законом України "Про санкції" є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці в умовах агресії росії проти України. Зокрема, він є заходом, який наша держава вживає, перебуваючи у стані самооборони згідно зі ст. 51 Статуту ООН.
В умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (з подальшим продовженням дії воєнного стану на підставі відповідних Указів), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX (з подальшим продовженням дії воєнного стану на підставі відповідних Законів), запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.
У підпункті 1 пункту 1 Постанови КМУ № 187 зазначено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:
- виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (надалі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань, водночас не припиняє їх.
З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21 і від 17.06.2025 у справі № 909/130/24.
Так, Указом Президента України від 12.05.2023 № 279/2023 (https://www.president.gov.ua/documents/2792023-46757) введено в дію рішення РНБО від 12.05.2023 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів" та застосовані санкції до:
- Радіус Системз Холдингс Лімітед (Radius Systems Holdings Limited). Відомості згідно з даними Департаменту реєстрації компаній та інтелектуальної власності Республіки Кіпр: реєстраційний номер - НЕЗ27605. Місцезнаходження юридичної особи: Республіка Кіпр, м. Нікосія. Щодо вказаної юридичної особи строком на 5 років застосовано, зокрема, такі санкції як блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; обмеження торговельних операцій; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони тощо;
- ТОВ "Група Поліпластик" (ООО "Группа Полипластик", Limited Liability Company "Polyplastic Group"), відомості згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб російської федерації: основний державний реєстраційний номер - 1045004150476, ідентифікаційний номер платника податків - 5021013384 . Місцезнаходження юридичної особи: російська федерація, 119530, м. москва, шосе Очаківське, буд. 18, будова 3, прим. 014 (российская федерация , 119530, г. москва, шоссе Очаковское, д. 18, строение 3, пом. 014); Євротрубпласт Холдинг Лтд (Eurotrubplast Holding Ltd), відомості згідно з даними Департаменту реєстрації компаній та інтелектуальної власності Республіки Кіпр: реєстраційний номер - НЕ209535; Місцезнаходження юридичної особи: Республіка Кіпр, м. Нікосія;
- ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, громадянин Держави Ізраїль, відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків російської федерації: ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_1 , паспорт громадянина російської федерації - НОМЕР_2 , паспорти громадянина російської федерації для виїзду за кордон - НОМЕР_3 , паспорт громадянина Держави Ізраїль - № НОМЕР_4 ;
- ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин російської федерації, уродженець м. москва, російська федерація, відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків російської федерації: ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_5 ;
- ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин російської федерації, уродженець м. москва, російська федерація, відомості згідно з Єдиним державним реєстром платників податків російської федерації: ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_6 .
Окрім цього, судом встановлено, що рішенням Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 у справі № 991/4264/24 задоволено позов Міністерства юстиції України до ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Застосовано до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 санкцію, передбачену п.1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про санкції". Стягнуто в дохід держави активи, щодо яких відповідачі опосередковано можуть вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, зокрема:
92, 57 % частки статутного капіталу ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (код 33090871) у розмірі 53 998 714 гривень, яка належить APG Polyplactic Group Limited (теперішня назва Eurotrubplast Holding Ltd), щодо якої відповідачі можуть здійснювати права тотожні праву розпорядження через ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ;
- 0, 43 % частки статутного капіталу ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (код 33090871) у розмірі 248 000 гривень, яка належить ОСОБА_12 , через яку відповідачі можуть здійснювати права тотожні праву розпорядження;
Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22.11.2024 у справі № 991/4264/24 рішення Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 залишено без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Так, Вищий антикорупційний суд, з яким погодилась Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, в означеному вище рішенні від 20.09.2024 у справі № 991/4264/24 вважав доведеним те, що треті особи ТОВ "ТД "Євротрубпласт", ТОВ "Калуський трубний завод", ТОВ "Рубіжанський трубний завод", ТОВ "Полімертепло-Україна", ТОВ "Українська полімерна група", ТОВРН "Кордфлекс" як афілійовані особи перебувають під контролем відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які через ланцюг контролю інших осіб, можуть опосередковано вчиняти дії щодо визначення будь-яким чином долі таких третіх осіб, що тотожне за змістом праву розпорядження активами.
Отже, реальна майнова цінність корпоративних прав юридичної особи (зокрема 93% частки в статутному капіталі ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" у розмірі 53 998 714 грн визначається саме майновими активами, котрі належать цій юридичній особі, в тому числі з урахуванням її зобов'язань (боргів).
Відтак контроль над зобов'язаннями (боргами) юридичної особи, в тому числі через штучне створення кредиторських вимог, може бути використане як інструмент виведення майна з юридичної особи через процедуру банкрутства, або отримання компенсації вартості цього майна за рахунок отримання кредиторами грошових коштів, виручених від продажу у процедурі банкрутства майна боржника.
Окрім того, у вказаному рішенні Вищий антикорупційний суд зазначив, що попри формальну заміну акціонерів Polyplastic Group Limited, на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , такі фактично позбавлені будь-якої самостійності щодо ухвалення рішень про долю цього підприємства, оскільки мають обов'язок погодження усіх своїх дій, без винятків, як у фінансово-господарських відносинах з контрагентами, так і всіх судових процесах, що підтверджує формальність продажу їм акцій APG Polyplastic Group Limited з метою збереження контролю відповідачів за активами, обумовленої загостренням політичної ситуації та подальшими діями, пов'язаними із повномасштабним вторгненням рф в Україну.
Доводи скаржника про те, що Постанова КМУ № 187 не є «законом» не спростовують встановлених судами обставин накладення Указом Президента України від 12.05.2023 № 279/2023 санкцій на відповідних осіб, а, відтак, наявність обмежень, які, в тому числі, передбачені зазначеною постановою та рішенням РНБО України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту з метою створення передумов для виведення активів із-під санкцій та/або їх "обходу". Якщо особи, щодо яких вже застосовано, або ж вирішується питання про застосування санкцій, ініціюють, зокрема, провадження у справі про банкрутство з метою створення передумов для виведення активів із-під санкцій та/або їх "обходу", то в такому разі відбувається використання провадження у справі про банкрутство не для захисту прав та інтересів сторін арбітражного спору, і судове рішення стосується відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.
Верховний Суд враховує, що мета звернення кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, а також встановлені законодавцем імперативно в КУзПБ правила погашення цих вимог, які хоча і відмінні для кожної із процедур банкрутства, але однаково обов'язкові для її учасників, зокрема кредитора (кредиторів) та боржника, вказують на існування в такому способі захисту та відновленні порушеного права, як звернення з грошовими вимогами кредитора (кредиторів) у процедурах банкрутства з метою їх задоволення, державного примусу, спрямованого на захист та відновлення порушеного права кредитора (правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2023 у справі № 922/5226/21 та від 13.12.2022 у справі №910/1959/22).
З огляду на зазначене положення Постанови КМУ № 187 у співвідношенні з положеннями КУзПБ щодо правил та наслідків звернення та визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство виключає можливість визнання за правилами цього Кодексу грошових вимог тих кредиторів, які є особами, пов'язаними прямо чи внаслідок умисно вчинених дій опосередковано із державою-агресором російською федерацією.
Оцінивши доводи апеляційної скарги, заперечення, викладені у відзиві, а також дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, враховуючи встановлені у рішенні Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 у справі №991/4264/24 обставини, боржник - ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт» - належить до осіб, пов'язаних з державою-агресором, у розумінні Постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з тим, що станом на момент розгляду цієї справи у боржника відсутня можливість вчиняти будь-які дії, які мають або можуть мати наслідком відчуження майна чи корпоративних прав, у тому числі у межах провадження у справах про банкрутство (неплатоспроможність), за винятком випадків, прямо передбачених Постановою №187.
Водночас, незважаючи на наявність у ТОВ «Пайп Технолоджі» формальних підстав для звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що встановлені фактичні обставини щодо вчинення пов'язаними фізичними особами недобросовісних дій, спрямованих на уникнення дії санкцій та обмежень, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №187 і Законом України «Про санкції», виключають можливість визнання грошових вимог таких суб'єктів до боржника за правилами КУзПБ.
Враховуючи наведене у своїй сукупності, а також те, що рішенням Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 у справі №991/4264/24 стягнуто в дохід держави активи ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт», колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок застосованих санкцій та визначених Постановою №187 обмежень у боржника відсутня реальна можливість здійснювати управління та розпорядження власним майном, проводити реструктуризацію підприємства, боргів чи активів, а також змінювати організаційно-правову структуру або відчужувати майно.
Отже, застосування до ТОВ «Торгівельний дім «Євротрубпласт» процедур, передбачених КУзПБ, на цей час є неможливим, оскільки це суперечило б установленим законодавством обмеженням та порушувало б визначений державою публічний порядок, спрямований на захист національних інтересів та безпеки України.
Вказані висновки суду узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 17.06.2025 у справі
Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини та наведені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. 11, 74, 129, 269 - 270, 275 - 276, 281 - 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Клопотання Фонду державного майна України про залучення його до участі у справі №909/889/24 про банкрутство ТОВ "Торгівельний Дім "Євротрубпласт" задовольнити.
2. Залучити до участі у справі №909/889/24 Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9).
3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайп Технолоджі» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Івано - Франківської області від 05.11.2024 у справі №909/889/24 - без змін.
4. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Івано - Франківської області.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК