11 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 726/2104/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Кулянди М.І.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС»
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 серпня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Асташева С.А., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У червні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до відповідача, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором №571893107 від 14.12.2021 року у розмірі 19 000,42 грн та понесені судові витрати.
Позов мотивовано тим, що 14.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №571893107 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового ідентифікатора MNV446НЕ, пройдено декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з товариством та укладено кредитний договір без зовнішнього впливу й примусу і, відповідно, відповідач отримав кредит у розмірі 6700 грн, які були перераховані на його банківську карту № НОМЕР_1 .
Вказує, що первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у вказаному розмірі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №571893107 від 14.12.2021 року.
Провадження №22-ц/822/905/25
31.12.2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В цій додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.
31.12.2021 року ТОВ «Манівено» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №27, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2022 року, а в подальшому, додатковою угодою від 31.12.2022 року продовжено дію такого до 31.12.2023 року, а додатковою угодою від 31.12.2023 року - до 31.12.2024 року. При цьому, інші умови договору залишилися без змін.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №173 від 15.02.2022 року до Договору факторингу від 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 17 386,58 грн.
05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строком дії до 04.08.2021 року, в подальшому, такі уклали ряд додаткових угод з продовженням строку дії Договору факторингу до 30.12.2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 року до вказаного договору до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача в розмірі 19 008,42 грн.
29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право вимоги до відповідача.
Відповідач не виконував умови взятого на себе зобов'язання, не погашав кредит та не сплачував проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором №571893107 від 14.12.2021 року не погашена.
У зв'язку із вищевикладеним позивач просив позов задовольнити, стягнути заборгованість та судові витрати.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 серпня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ТОВ «ФК «Ейс» - Поляков О.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 6056 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 7 000 грн, надані в суді.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції встановлено та належним чином підтверджено факт укладення сторонами кредитного договору із використанням одноразового ідентифікатора, а також підтверджено наявність зобов'язань, що виникли на підставі зазначеного договору.
Однак, суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам, зробив помилковий висновок щодо предмету факторингу, що вплинуло на відмову в задоволенні позову.
Звертає увагу на те, що ТОВ «ФК «Ейс» набуло право вимоги за кредитним договором внаслідок укладення фінансовими установами ряду договорів факторингу. Факт переходу до ТОВ «ФК «Ейс» права вимоги за кредитним договором підтверджений достовірними доказами та не спростований відповідачкою. Оскільки ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором, то з нього на користь ТОВ «ФК «Ейс» як нового кредитора підлягає стягненню неповернутий кредит і нараховані проценти.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача просила таку залишити без задоволення, а рішення суду без змін вказуючи на те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок відмовивши ТОВ «ФК «Ейс» у позові.
Відповідно Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд вказав, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому і другому етапах - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК Ейс».
За вказаних обставин вважав, що ТОВ ФК «ЕЙС» не довело своє право на звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором №571893107 від 14.12.2021 року.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №571893107 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.37-40).
Відповідно до п.1.1. Договору №571893107 від 14.12.2021 року кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 6700 грн, дата повернення якого 13.01.2022 року (п.1.3. Договору).
В п.1.7. обумовили, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.
У п.1.9. Договору сторони обумовили, що за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти, які нараховуються наступним чином:
1.9.1. виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 3,65 процентів річних, що становить 0,01 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;
1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті;
1.9.3. Якщо Позичальник користуватиметься Кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів з; Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 766,50 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.
Відповідно до п.1.12.1 зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду , однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.
Пункт 1.12.2. вказує, що з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодацю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 роцентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
В п.1.14.1. Сторони визначили, що орієнтовна загальна вартість кредиту для суми кредиту за першим траншем що вказана в п.1.3. Договору, за умови застосування до відносин між сторонами правил нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою, складає 6720,10 грн.
Сторони також обумовили, що у разі настання передбаченої п.1.9.3. договору відкладальної обставини, що має наслідком виникнення у позичальника зобов'язань по оплаті процентів, за встановлений в п.1.2. Договору строк, у розмірі що розрахований за базовою процентною ставкою - орієнтовна загальна вартість кредиту складе 10921 грн та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 4221 грн та кредиту у розмірі 6700 грн (п.1.14.2. Договору).
Як убачається із Договору, він підписаний сторонами шляхом вчинення електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV446НЕ, що підтверджується розділом 5 Договору «Реквізити сторін».
Вказаний договір є чинним, докази ініціювання його оскарження сторонами відсутні.
Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 14.12.2021 року о 11:43 подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику 14.12.2021 року, ідентифікатор відправлено о 11:47:53 год, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором - MNV446НЕ) одноразовий ідентифікатор було введено 14.12.2021 року о 11:52:24 год, перерахування грошових коштів позичальнику здійснено 14.12.2021 року 11:53:08 год (а.с.14).
Матеріали справи містять також правила надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту продукту «смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та порядок дій споживача в ІТС ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.15-30).
З платіжного доручення №5923a1e8-675d-424b-0c8-b979eb585945 від 14.12.2021 року вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ Руснаку І.Д. грошових коштів у розмірі 6700 грн на картковий рахунок НОМЕР_2 , що також підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 02.07.2025 року №БТ/Е-6736, згідно якого на ім'я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка НОМЕР_3 , на яку був зарахований вказаний платіж і довідкою про рух коштів по картці (а.с.9, 112-113, 142-144).
Попередньо, 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (із додатками), відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.74-77).
Відповідно до умов вказаного договору наведено визначення, а саме: «боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (п.1.1.), «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права на вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3.), «борг» - означає суми грошових коштів, належить до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили (п.1.4.). Згідно з умовами цього договору, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1.). Цей договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (п.8.1.). Строк дії договору до 28.11.2019 року (п.8.2.).
28.11.2019 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01, продовжено строк дії цього договору до 31.12.2020 року (а.с.79/зворот).
31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено його в новій редакції. Строк дії договору до 31.12.2021 року. В п.4.1. додаткової угоди обумовлено, що право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с.80-83).
31.12.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.85).
31.12.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2023 року (а.с.85/зворот).
31.12.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2024 року (а.с.86).
Відповідно до реєстру прав вимоги №173 від 15.02.2022 року ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) підписали цей реєстр, в тому числі, й щодо ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості 17386,58 грн (а.с.72-73).
Між вказаними сторонами було погоджено акт звірки взаємних розрахунків від 31.12.2022 року (а.с.71).
Отже, саме з моменту підписання реєстру переходу вимоги за кредитним договором з ОСОБА_1 від 15.02.2022 року та оплати за рамковим договором факторингу від 28.11.2018 року вважається, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло прав кредитора, а не як помилково вважав суд першої інстанції, з 28.11.2018 року.
05.08.2020 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021 року (а.с.63-65). Дія вказаного договору неодноразово продовжувалася додатковими угодами №2 від 03.08.2021 року та №3 від 30.12.2022 року (а.с.66-70).
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 року до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 19008,42 грн (а.с.63-64).
29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги, крім інших, до відповідача за Кредитним договором №571893107 від 14.12.2021 року на загальну суму 19008,42 грн (а.с.51-60).
Згідно розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» борг ОСОБА_1 складав 17187,36 грн (а.с.49-50), а згідно розрахунку заборгованості «Таліон Плюс» у відповідача існує борг у розмірі 19008,42 грн, що також підтверджується випискою з особового рахунка за кредитним договором №571893107 (а.с.47-48).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді та виконання його умов кредитором.
14.12.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №571893107 в електронній формі шляхом підписання такого електронним підписом відповідача MNV446НЕ - одноразовим ідентифікатором).
Зазначені обставини стороною відповідача не спростовані.
Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції вірно встановлено, що вказаний договір про відкриття кредитної лінії було укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором MNV446НЕ через електронну адресу: rusnak.ewe@gmail.com, номер телефону НОМЕР_4 .
Письмовими доказами підтверджено перерахунок коштів з боку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на картрахунок ОСОБА_1 , крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявні докази й того, що на ім'я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка НОМЕР_3 , а відповідачем вказаного не спростовано, доказів протилежного не надано, як і не надано доказів оскарження кредитного договору.
Щодо переходу права вимоги та стягнення заборгованості, колегія суддів вказує таке.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.
Натомість, у позичальника виникає зобов'язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі, і на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.
Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Як вже встановлено, між первісним кредитором та останнім, яким є позивач у справі поетапно здійснено відчуження права вимоги, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: договорами факторингу, додатковими угодами до них, витягами з реєстру прав вимоги до договорів факторингу, платіжними інструкціями.
З огляду на викладені обставини є помилковими висновки суду попередньої інстанції про неналежне відступлення прав вимог за договорами факторингів, неправомірність здійснення відчуження права вимоги за зобов'язанням якого не існувало, з причини, що вже було зазначено вище.
Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
В зв'язку із тим, що укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» рамковий договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було пролонговано на підставі додаткових угод до нього №19, 26, 27, 31, 32 до 31 грудня 2024 року, а укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 05/0820-01 на підставі додаткових угод до нього №№2,3 до 30 грудня 2024 року, то на день укладення кредитного договору договори факторингу були чинними і така обставина з урахуванням Витягу з реєстру прав вимоги та його платність не може спонукати до висновку про недійсність передачі прав вимоги.
Всупереч висновку суду попередньої інстанції наявні в матеріалах справи наступні договори факторингів із додатковими угодами до них про зміну (продовження) строку дії правовідносин, Витяги з реєстрів прав вимог підтверджують належне набуття позивачем права вимоги до відповідача і сумнівів щодо цього вказані документи не викликають.
Отже, зважаючи на те, що між первинним кредитором та позичальником було погоджено істотні умови договору, на виконання якого останнім отримано кредитні кошти, які своєчасно повернуто не було і це призвело до утворення заборгованості, а отримання позивачем права грошової вимоги підтверджено відповідним правочином, то колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення заборгованості у судовому порядку.
Щодо розрахунків заборгованості, то в ході розгляду справи їх неправильності не спростовано, а доказів належного виконання зобов'язань позичальником матеріали справи не містять.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 12323,32 грн, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сторони погодили строк дії договору. Відповідно до п. 1.7 Договору кредитна лінія надається строком на 30 днів (до 09.09.2021). Водночас, при невиконанні своїх зобов'язань перед кредитором протягом цього строку (дисконтного періоду), сторони у п. 1.12.1 Договору погодили продовження строк дії кредитної лінії (загального строку дії Договору) не більше ніж на 90 днів від дати закінчення дисконтного періоду.
При цьому, у кредитному договорі №571893107 від 14.12.2021 року сторони, діючи відповідно до положень ст.ст.6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом, що передбачено розділом 1 договору, а саме: 0,01 процентів у день, що становить 0,67 грн відповідно до дисконтного періоду за п.1.7 Договору, та 2,98 проценти в день, що становить 199,22 грн відповідно до п.1.12.2 Договору з урахуванням сплачених 14,90 грн тіла кредиту.
Як вбачається із наданих позивачем розрахунків заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувалися в межах дії кредитного договору.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором кредитної лінії №571893107 від 14.12.2021 року у розмірі 19 008,42 грн, що складається з 6 685,10 грн тіла кредиту та 12 323,32 грн відсотків за користування таким.
До того ж, при вирішення спору спростувати доводи позивача покладається на відповідача, а не на суд, проте це означає, що у такому випадку суд повинен розглянути позов і визначити розмір заборгованості, виходячи з умов договору та вимог закону (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №156/268/21).
Суд наведеного не врахував та помилково відмовив позивачу, який надав належні та допустимі докази у розумінні вимог ст.ст.77, 78 ЦПК України заборгованості відповідача та наявного у позивача права вимоги.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечать обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Крім того, у цій справі 05.09.2025 року було ухвалено додаткове рішення, яким частково було задоволено заяву сторони відповідача та стягнуто з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн (а.с.177-179).
У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 24.01.2024 року у справі №752/1058/23.
Отже, додаткове рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 05.09.2025 року також підлягає скасуванню.
Щодо розподілу судового збору.
Відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, а загалом 6056 грн, який підлягає стягненню з відповідача.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що відповідає п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України.
На підтвердження понесення витрат представником позивача і виконання ч.8 ст.141, ч.1 ст.134 ЦПК України надано до позовної заяви:
- ордер серії АА №1584606 на надання правової допомоги;
- свідоцтво адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю №4956 від 24.04.2012 року;
- довіреність від 29.05.2025;
- договір про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 року, укладеного між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», відповідно до п. 3.1 Договору отримання Адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні сторонами в Протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 року. Після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг (п.3.3, 3.4 Договору);
- додаткову угоду №25770498750 від 30.05.2025 до вказаного договору;
- акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року, відповідно до якого Адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надало в суді першої інстанції наступні послуги: складання позовної заяви, вартість послуги 5000 грн; вивчення матеріалів справи, вартість послуги 1000 грн, підготовка адвокатського запиту 500 грн та підготовка клопотання про отримання інформації 500 грн (а.с.41-46).
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витраті з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Верховний Суд у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Стороною відповідача у відзиві на позовну заяву зазначалося, що з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності суми судових витрат, критерію реальності таких виходячи з конкретних обставин справи, необхідності таких послуг, остання вважала, що заявлена сума до стягнення є неспівмірною з типом зазначеної справи (а.с.118-122).
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, зважаючи на категорію справи, яка є малозначною за ціною позову, розгляд якої проводився за правилами спрощеного позовного провадження, а також враховуючи виконання роботи адвокатом у відповідності до детального опису робіт (наданих послуг), колегія суддів дійшла висновку, що суму правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідач на користь позивача має складати 3500 грн, оскільки саме така буде відповідати критеріям розумності, співмірності й складності виконаних адвокатом робіт.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є прийнятними, обґрунтованими та знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення й додаткового рішення у цій справі, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.
Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 18 серпня 2025 року та додаткове рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 05 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс».
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії №571893107 від 14 грудня 2021 року у розмірі 19 008,42 грн, що складається із: 6 685,10 грн заборгованість по кредиту; 12 323,32 грн заборгованість по відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 6056 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції у розмірі 3 500 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
М.І. Кулянда