Справа № 534/20/25 Номер провадження 22-ц/814/3460/25Головуючий у 1-й інстанції Комарова Д. Ю. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
10 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на заочне рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 09 червня 2025 року, ухвалене суддею Комаровою Д. Ю., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
06.01.2025 АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 08.04.2017 у розмірі 25 664,24 грн станом на 30.11.2024, яка складається з наступного: 14 290,91 грн - заборгованість за кредитом; 11 373,33 грн - заборгованість за відсотками, та стягнути судові витрати у розмірі 3 028 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 08.04.2017 ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк» шляхом підписання анкети-заяви, на підставі якої було відкрито банківський рахунок, встановлено кредитний ліміт та видано платіжну картку. Кредитний ліміт надано зі сплатою відсотків у розмірі 46,8% річних на суму залишку заборгованості. Відповідач підтвердила, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами, розміщеними на сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають кредитний договір. Позивач виконав свої зобов'язання, надавши кредит, однак відповідач не виконувала зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків, що призвело до утворення заборгованості. Позивач намагався врегулювати спір у досудовому порядку, але заборгованість не погашена. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 30.11.2024 має заборгованість 25 664,24 грн, яка складається з наступного: 14 290,91 грн - заборгованість за кредитом; 11 373,33 грн - заборгованість за відсотками.
Заочним рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 09 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами позовних вимог, а надані ним докази не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є необґрунтованим, отже суд першої інстанції відмовив у його задоволенні повністю.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердила підписом факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язалася у подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувалася кредитом, значить ознайомилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодилася з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Банком станом на час укладання договору надано всю необхідну інформацію у письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Своїм підписом під ретельно прочитаним кредитним договором позичальник підтвердила факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереження у чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ №168 від 10.05.2007, і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Навіть, якщо врахувати висновок суду першої інстанції (хоча банк з ним не погоджується) щодо непідписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримала кредитну картку та скористалася кредитними коштами, тобто вона погодилася з умовами, що діяли на момент зняття коштів, і вже повинна сплачувати процентну ставку. У будь-якому випадку суд першої інстанції повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Щодо посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, то зазначається, що навіть приймаючи до уваги зазначену правову позицію, суд першої інстанції повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, однак судом першої інстанції цю позицію не було взято до уваги. Щодо сумнівів суду першої інстанції відносно розрахунку заборгованості, то вони є необґрунтованими, однак на підтвердження правильності розрахунку банк надавав банківську виписку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 08.04.2017 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», чим висловила згоду на укладення договору про надання банківських послуг. Анкета-заява разом з Умовами та Правилами, розміщеними на сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають договір про надання банківських послуг (а.с. 9).
Відповідно до позовної заяви, позивач стверджує, що підповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою відсотків у розмірі 46,8% річних (а.с. 1-3). Однак позивач не надав виписок по рахунку, які б підтверджували фактичне використання відповідачем кредитних коштів, суми погашення заборгованості чи нарахування відсотків. Наявний розрахунок заборгованості у розмірі 25 664,24 грн не підкріплено первинними документами, такими як виписки по рахунку, тому суд першої інстанції позбавлений можливості достовірно встановити наявність та розмір заборгованості, що унеможливлює задоволення вимог позивача (а.с. 4-8).
Анкета-заява, підписана відповідачем. У ній зазначено, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами, розміщеними на сайті позивача, складають договір про надання банківських послуг, що відповідає вимогам ст. 634 ЦК України (договір приєднання).
Суд першої інстанції звернув увагу, що анкета-заява, підписана відповідачем, не містить чіткої домовленості щодо розміру відсотків. Умови та Правила, розміщені на сайті позивача, могли змінюватися з моменту укладення договору (08.04.2017), а позивач не надав доказів, що відповідач була ознайомлена та погодилася з конкретною відсотковою ставкою на момент укладення договору, наприклад, шляхом підписання паспорту споживчого кредиту чи іншого документа, де зафіксовано відсоткову ставку.
Крім того, вимога про стягнення відсотків за користування кредитом не підлягає задоволенню також через те, що позивачем не доведено, що відповідач взагалі отримала та користувалася кредитними коштами.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його підписано стороною.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, розмір відсотків та порядок їх сплати визначаються договором. У справі відсутні докази, що сторони письмово погодили відсоткову ставку, що також є підставою для відмови у стягненні відсотків за користування кредитом.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20, де зазначено, що паспорт споживчого кредиту не є договором, а лише підтверджує виконання переддоговірного обов'язку банку щодо інформування споживача. Аналогічно, Умови та Правила, розміщені на сайті, не можуть вважатися стандартною формою, якщо позивач не довів, що відповідач була ознайомлена з їхньою редакцією, чинною на момент укладення договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит, а позичальник - повернути його та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути отримані кошти у строк та порядку, встановленому договором.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.
За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 08.04.2017 у розмірі 25 664,24 грн станом на 30.11.2024, яка складається з наступного: 14 290,91 грн - заборгованість за кредитом; 11 373,33 грн - заборгованість за відсотками.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 №675-VIII визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 08.04.2017 ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 08.04.2017 (а.с. 9).
Вказана анкета-заява містить детальну інформацію щодо особи ОСОБА_1 , зокрема, дату її народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, а також соціальний статус, джерело та розмір доходу (а.с. 9).
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими у рекламному буклеті, складає договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 08.04.2017 станом на 30.11.2024 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 25 664,24 грн, та складається з: 14 290,91 грн - заборгованості за кредитом; 11 373,33 грн - заборгованості по відсоткам (а.с. 4-8).
Також, позивачем до матеріалів справи долучено: копію витягу з Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», (а.с. 13-20), завірену позивачем копію паспорта відповідача (а.с. 20 зворот, 21); витягу з Державного реєстру банків (а.с. 23); виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо АТ «Акцент-Банк» (а.с. 21 зворот, 22); витягу зі статуту АТ «Акцент-Банк» (а.с. 24-27), а також довідку про розмір встановленого кредитного ліміту (а.с. 11), довідку за картами (а.с. 10).
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76,77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості за договором від 08.04.2017 не є належним доказом розміру заборгованості, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Водночас, колегія суддів позбавлена можливості перевірити чи виникла вказана позивачем заборгованість саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, також неможливо встановити, які саме умови цього договору могли бути порушені відповідачем.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75.
Отже, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20, від 13.10.2021 у справі №209/3046/20.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитом позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника, на підставі якої як суд першої, так і суд апеляційної інстанції мав би можливість перевірити розмір кредитної заборгованості.
Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, у тому числі постановленої до стягнення.
Доводи апеляційної скарги про доведеність факту укладення сторонами кредитного договору на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки сам по собі факт укладення кредитного договору ще не свідчить про порушення позичальником умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір. При цьому, доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що позичальник отримала кредитну картку та скористалася кредитними коштами, тобто вона погодилася з умовами, що діяли на момент зняття коштів і вже повинна сплачувати процентну ставку, тому суд першої інстанції повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України, то ці доводи колегія суддів апеляційного суду не бере до уваги, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки з тексту рішення суду першої інстанції не слідує посилання на вказану постанову.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов, паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують факт досягнення сторонами договору усіх істотних умов договору.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 09 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов