Справа № 161/11269/25 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/1128/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
27 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
представника позивача Ковези Н.А.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинського області від 19 серпня 2025 року,
ТОВ «ФК «Позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 листопада 2007 року відповідно до кредитного договору №11252124000 ПАТ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 14400 дол. США. З метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору14 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка, площею 1,1200 га, розташована у Луцькому районі, с. Підгайці, кадастровий №0722884800:01:001:3033, яка належить останній на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №658658 від 15 грудня 2005 року. Боржником не виконувалось зобов'язання, у зв'язку з чим банк звернувся до суду. 24 лютого 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у справі № 2-988/11 вирішив: стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11252124000 від 14 листопада 2007 року в сумі 103756, 78 грн.; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №11252124000 від 14 листопада 2007 року в сумі 103756, 78 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме - земельну ділянку, площею 0,1200 га, що знаходиться в Волинській області, Луцький район, с. Підгайці, кадастровий №0722884800:01:001:3033 та є власністю ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсиббанк» по 518, 79 грн. витрат по оплаті судового збору та по 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 23 травня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області задовольнив заяву ТзОВ «ФК «Позика» та ухвалив замінити стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТзОВ «ФК «Позика» у виконавчих провадженнях ВП № 46457590 та ВП № 31945613 щодо виконання виконавчих листів № 2-988/11, виданих на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року. Вказує, що 08 жовтня 2024 року позивачу надійшли кошти через виконавчу службу від ОСОБА_4 на погашення заборгованості за виконавчим документом №2-988/11 від 18 листопада 2011 року в сумі 104335, 57 грн. за виконавчим провадженням № 31945613. Зазначена сума складається з суми заборгованості - 103756,78 грн., витрат по оплаті судового збору - 518,79 грн., витрат на інформайційно-технічне забезпечення - 60 грн., та підтверджує наявність заборгованості по рішенню суду по справі № 2-988/11 до 08 жовтня 2024 року. У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання просить суд стягнути з відповідача три проценти річних та інфляційні витрати в сумі 70321 грн., з яких: 3 % річних - 15665, 85 грн; інфляційні втрати - 54655, 82 грн., які нараховані за період з 12 лютого 2017 року по 23 лютого 2022 року, а також судові витрати по справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Позика» 3 % річних в розмірі 15665 грн. 85 коп.
У задоволенні решти вимог позову - відмовлено
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства задовольнити повністю.
З апеляційної скарги вбачається, що позивач фактично оскаржує рішення, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання, хоча в прохальній частині апеляційної скарги просить рішення скасувати повністю.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Заслухавши представника позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Рішення суду першої інстанції колегією суддів переглядається лише, в частині відмови у стягненні інфляційних втрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції виходи з того, що грошове зобов'язання відповідачів перед позивачем було визначено в іноземній валюті - доларах США, а тому індексація застосуванню не підлягає.
Такі висновки суд є помилковими та зроблені з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до кредитного договору №11252124000 від 14 листопада 2007 року ПАТ «УкрСиббанк» надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 14400,00 дол. США.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_2 по кредитному договору, 14 листопада 2007 року між установою банку та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка, площею 1,1200 га, розташована в Луцькому районі, с.Підгайці, кадастровий №0722884800:01:001:3033, яка належить останній на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯА №658658 від 15 грудня 2005 року.
Оскільки, грошові кошти отримані за кредитним договором відповідач в обумовлені строки не повернув, ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року в цивільній справі №2-988/11 задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу, звернення стягнення на предмет іпотеки. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11252124000 від 14 листопада 2007 року в сумі 103756, 78 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №11252124000 від 14 листопада 2007 року в сумі 103756, 78 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, земельну ділянку, площею 0,1200 га, що знаходиться в Волинській області, Луцький район, с. Підгайці, кадастровий №0722884800:01:001:3033 та є власністю ОСОБА_4 . Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» по 518, 79 грн. витрат по оплаті судового збору та по 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Судом встановлено, що розмір заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк» станом на 15 жовтня 2010 року становить 13119,16 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 103756, 78 грн. (а.с.30-31).
Рішення суду набрало законної сили та на його виконання видано виконавчі листи.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2017 року замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТзОВ «ФК «Позика» у виконавчих провадженнях ВП № 46457590 та ВП № 31945613 щодо виконання виконавчих листів № 2-988/11, виданих на підставі рішення Луцького міськрайонного суду від 24 лютого 2011 року в справі за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу (а.с.15-16).
08 жовтня 2024 року позивачу через відділ ДВС від ОСОБА_4 надійшли кошти на погашення заборгованості за виконавчим документом №2-988/11 від 18 листопада 2011 року в сумі 104335, 57 грн. за виконавчим провадженням № 31945613. Дана обставина підтверджується платіжною інструкцією №71850 від 08 жовтня 2024 року (а.с.18).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
У пункті 8.22 вказаної постанови зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач мав перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору від 14 листопада 2007 року, що підтверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року про солідарне стягнення з ОСОБА_5 солідарно з поручителем ОСОБА_6 на користь кредитора заборгованість за кредитним договором у розмірі 103756,78 грн.
Отже судовим рішенням, що набрало законної сили, підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника у розмірі 103756,78 грн. та його порушення , яке виникло на підставі кредитного договору.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат суд першої інстанції вказав, що такі можуть бути застосовані до зобов'язань , які виражені в національній валюті, а у даному випадку кредитний договір свідчить про те, що його предметом були кошти в іноземній валюті.
Однак поза увагу суду залишилась та обставина, що рішенням суду області від 24 лютого 2011 року стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором у грошовій одиниці гривня, відносно чого відповідачі не заперечували. Вказане рішення протягом тривалого проміжку часу, а саме: понад дванадцять років відповідачами не виконувалось.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що тривалий проміжок часу відповідачі не виконували ні, в добровільному, ні в примусовому порядку грошового зобов'язання, яке рішенням суду визначено у сумі 103756,78 грн, а тому у кредитора наявні усі правові підставити отримати інфляційні втрати вказаної суми за період, який ним визначено.
З врахуванням наведеного вимоги позивача про стягнення з відповідачів інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання є обґрунтованими та такими, що передбачені Законом.
Аналогічних висновки наведені Верховним судом у постанові від 12.02.2025 року у справі №758/5318/23.
Практика ВС на яку покликався суд першої інстанції в оскарженому рішенні, не може бути застосована у даному випадку, оскільки правовідносини , які наведені у застосованих судом постановах, не є ревалентними обставинам у даній справі.
Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання у грошовій одиниці гривня, а тому нарахуванню підлягають як 3 % річних, так і інфляційні втрати.
Правильність нарахування інфляційних втрат та їх розмір відповідачами не заперечувалася та не спростовувалася.
Оскільки висновки суду першої інстанції, в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення у цій частині.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
ТОВ « ФК «Позика» при зверненні до суду за позовом сплачено 2422,40 гривень судового збору (а.с. 1), та за подання апеляційної скарги сплачено 4542, 00 грн (а.с. 1717,172).
Зважаючи на задоволення позову в повному обсязі, та з урахуванням норм ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору в розмірі у відповідному відсотковому співвідношенні підлягає і стягненню з відповідача на користь позивача, сплачений товариством судовий збір в розмірі 6964,40 гривень підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача по 3482,20 гривень з кожного.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2025 року, в частині відмовлених позовних вимог та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цих частинах нове судове рішення.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) інфляційні втрати за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 54655, 82 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6964,40 гривень по 3482,20 гривень з кожного.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: