печерський районний суд міста києва
Справа № 757/44885/25-к
пр. 1-кс-37896/25
30 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах Дочірнього підприємства «САНАТОРІЙ «СОНЯЧНЕ ЗАКАРПАТТЯ», Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2023 в межах кримінального провадження № 62019100000001170 від 20.08.2019, (справа № 757/12536/23-к),
До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах Дочірнього підприємства «САНАТОРІЙ «СОНЯЧНЕ ЗАКАРПАТТЯ», Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2023 в межах кримінального провадження № 62019100000001170 від 20.08.2019, (справа № 757/12536/23-к), оскільки такий арешт є необґрунтованим. Просить частково скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді, а саме: на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 560118921240 - цілісний майновий комплекс санаторій «Сонячне Закарпаття», об'єкт житлової нерухомості, Закарпатська область, Свалявський р-н, с. Поляна, вул. Курортна, будинок 1 а.; а також скасувати заборону користування нерухомим майном, власником якого є ПрАТ «Укрпрофзоздравниця», а саме: об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 560118921240, приміщення цеху по розливу води літ. «С», приміщення цеху по розливу води літ. «Р», приміщення складу літ. «Т». Також просила припинити повноваження Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з управління ними з метою забезпечення їх збереження, збереження їхньої економічної вартості нерухомого майна, власником якого є ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано, також посилається на те, що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна, яке немає відношення до кримінального провадження. Окрім цього, адвокат вказує, що вказане майно не підпадає під визначення «речові докази» та на даний час відпала потреба у подальшому арешті.
Адвокат ОСОБА_3 направила на адресу суду заяву, згідно якої розгляд справи просила проводити за її відсутності, на фіксуванні судового процесу технічними засобами не наполягала. Доводи клопотання підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити та скасувати не обгрунтований арешт.
Прокурор ОГП ОСОБА_4 направив на адресу суду заяву про розгляд клопотання за його відсутності. Проти задоволення клопотання заперечує в повному обсязі, вважає арешт накладено з урахуванням потреб кримінального провадження, направив на адресу суду письмові заперечення на таке клопотання.
На підставі ст. 26 КПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності учасників провадження.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Слідчий суддя, перевіривши матеріали клопотання, дослідивши письмові докази, якими сторони обгрунтовують свої доводи, письмові заперечення, приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Таким чином, виходячи з наведених положень ст. 174 КПК України, питання про скасування арешту розглядається слідчим суддею за відповідним зверненням осіб, визначених частиною першої цієї статті.
Як визначено ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Слідчим суддею встановлено, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 255 (в редакції закону № 2341-III від 5.04.2001), частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209 (в редакції закону № 430-IV від 16.01.2003), та іншими статями Кримінального кодексу України.
Оскільки об'єктом кримінально протиправних дій службових осіб є нерухоме майно, що перебуває у користуванні ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття», ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», постановою слідчого у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.08.2019 прийнято рішення про визнання такого майна речовими доказами.
У зв'язку з тим, що матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою, визначеною в п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, тобто з метою забезпечення збереження вищевказаного у клопотанні прокурора майна як речового доказу у кримінальному провадженні, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2023 в межах кримінального провадження № 62019100000001170 від 20.08.2019, (справа № 757/12536/23-к), накладено арешт на майно, зокрема: на об'єєкти нерухомості, що на праві власності належать ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття», ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Крім того, зазначеною ухвалою передано до Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901) для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження, збереження їхньої економічної вартості, майно власником якого є ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
Накладаючи арешт на майно, слідчий суддя виходив з того, що з огляду на обставини ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, представлених доказів за матеріалами клопотання в їх сукупності, а також на те, що прокурором у клопотанні доведено необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, оскільки в органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, є предметом кримінального правопорушення, могли зберегти на собі сліди злочину та можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому слідчий суддя з метою забезпечення кримінального провадження та можливого використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також враховуючи правову підставу для арешту майна та наслідки арешту майна для інших осіб.
Так, порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
З урахуванням зазначеної норми КПК України, слідчий суддя приходить висновку про наявність права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
При цьому, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2 ст. 22 КПК України).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов'язки.
Слідчий суддя дослідивши матеріали, вважає, що доводи клопотання про скасування арешту є необґрунтованими, оскільки на час винесення ухвали про накладення арешту на майно, існували підстави для такого арешту, крім того слідчим суддею не встановлено, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси володільця майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї або іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Так, виходячи із тих питань, які відносяться до компетенції слідчого судді, при дослідженні матеріалів клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя приходить висновку, що зазначені в клопотанні про скасування арешту майна доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту на майно та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба, оскільки за встановлених обставин вбачається, що підстави на які посилається представник, що на його думку, свідчать про необхідність скасування вказаного арешту, є предметом перевірки органу досудового розслідування, а відомостей про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування, наразі не надано.
За вказаних обставин, під час судового розгляду даного клопотання за наданими матеріали, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власників та відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.
При дослідженні матеріалів клопотання про скасування арешту, слідчим суддею не встановлено обґрунтованості заявлених вимог, оскільки не доведено, що викладені обставини в клопотанні базуються на об'єктивних фактах і правових підставах, а відтак клопотання задоволенню не підлягає.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що заявником та його представником на даній стадії кримінального провадження, в силу принципу змагальності сторін, не доведено зокрема необґрунтованості накладення арешту на майно, відсутності потреби в продовженні дії такого заходу, а відтак слідчий суддя приходить висновку, про наявність підстав для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права володіння та вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 22, 26, 106, 92, 98, 167, 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах Дочірнього підприємства «САНАТОРІЙ «СОНЯЧНЕ ЗАКАРПАТТЯ», Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03.04.2023 в межах кримінального провадження № 62019100000001170 від 20.08.2019, (справа № 757/12536/23-к) - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1