печерський районний суд міста києва
Справа № 757/34290/24-ц
пр. 2-3265/25
16 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді- Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Романенко Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу 757/34290/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, -
У липні 2024 позивач звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обгрунтування позовних вимог, позивач вказує, що 23.05.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований реєстратором шлюбів у м. Мальме (Швеція) Ліліан Бекстрьом.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з матір'ю.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року по справі №753/22020/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 шлюб між сторонами було розірвано.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року по справі №753/10606/19 було визначено місце проживання дітей з матір'ю та стягнено з батька аліменти на дітей у в твердій грошовій сумі в розмірі 2500 гривень, щомісячно на кожну дитину.
Разом з цим, позивач стверджує, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання,; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу та не створює умов для отримання ними освіти, що на думку позивача вказує на свідоме ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків.
Натомість мати, ОСОБА_1 , повністю здійснює утримання дітей, турбується про них, виховує, забезпечує медичний нагляд, лікування, сприяє їхньому інтелектуальному та моральному розвитку, цікавиться освітою.
Таким чином, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей, позиав вважає, що є необхідність у позбавлені батьківських прав ОСОБА_2 .
Крім цього, позивач вказує, що сума стягнених аліментів у розмірі 2500 грн. на одну дитину не покриває навіть половини витрат, які несе мати на дітей, а тому просить суд збільшити розмір аліментів до 3500,00 грн на одну дитину.
З врахуванням зазначеного, позивач звернулась до суду та просить:
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2
- збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27.11.2020 р. на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2500 (дві тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок на 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок щомісячно на кожну дитину з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
06.08.2024 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
18.10.2024 представником відповідача, були подані пояснення по справі, в яких зазначено, що відповідачем оскаржувалось рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 р. у справі № 753/10606/19, однак суд апеляційної інстанції лишив в силі дане судове рішення.
Проте, як стверджує сторона відповідача протягом усього часу, без примусу і не очікуючи рішень суду, відповідач підтримував своїх дітей фінансово, перерахувавши їм за цей час орієнтовно кошти до 2020 року.
Оскільки шведські банки припинили платежі в Україну, відповідачу довелося використовувати Western Union для переказу грошей позивачу.
Відповідач перерахував відповідачу 47 867,00 грн. з часу подання ним позову 27 травня 2018 року у справі 753/10606/19. Загальна сума аліментів, що позивач мав сплатити відповідачу з 27 травня 2019 року по 14 квітня 2021 року (день прийняття рішення), у справі 753/10606/19 становить 110 810 грн.
Загальна сума склала 73 604,00 грн. Ця сума є доступна для отримання в будь-якому центрі Western Union з 23 квітня 2021 року, яку позивач отримала.
Відповідач стверджує, що наступні платежі здійснюються у сумах аліментів та відповідно до графіку встановлених судом та законами України.
Так, представник відповідача стверджує, що 14 грудня 2021 року Печерська районна в місті Києві державна адміністрація прийняла рішення щодо участі відповідача у вихованні неповнолітніх дітей.
Разом з цим, відповідач не встиг в повній мірі реалізувати свої батьківські права, як 24 лютого 2022 року в Україні почалася війна.
Відповідач кілька разів намагався зв'язатися з матір'ю, і 25 лютого 2022 року він нарешті зв'язався з нею електронною поштою. Вона відповіла коротким повідомленням: «Ми в порядку, ми в безпеці», але не розкрила своє місцезнаходження. Відповідач переконував її привезти дітей до Швеції, пропонував зустрітися на польському кордоні, але позивач не реагувала.
Турбуючись про своїх дітей, відповідач продовжив розслідування, і на початку квітня отримав повідомлення, що діти можуть бути в Нідерландах.
Відтак, відподідачем було встановлено, що діти проживають у Нідерландах, а тому 23 серпня 2022 року відповідач звернувся до адвоката та до Гаазького суду, але 13 січня 2023 року суд передав справу до Роттердамського суду.
Відповідач вказує, що з серпня 2023 він сплачує більші аліменти та сплачує після рішення суду в України та Нідерландах регулярно, хоча має низький дохід.
Також, зазначено, що 11 липня 2023 року, суд Роттердама також постановив, що ОСОБА_6 повинна повідомляти відповідачу про дітей кожні два тижні, однак, як стверджує останній, позивач не виконує рішення суду.
Відповідач звертає увагу, що на даний момент у Нідерландах триває судовий процес про право на опіку та/або відвудування.
З врахуванням вищевикладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
25.11.2024 від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок, в якому орган зазначив, що зажаючи на фактичну відсутність дітей та обох батьків на території Печерського району м. Києва, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація просить прийняти рішення у справі на підставі доказів та в інтересах дітей в межах чинного законодавства.
04.12.2024 ухвалою суду було закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
24.01.2025 представником відповідача були подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що позивач хворіє та проходить курс хіміотерапії, а тому підстав для задоволенню позову немає.
03.03.2025 представником відповідача були подані додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що відповідач отримав рішення Апеляційного суду Гааги у справі № С/10/651030 від 26 лютого 2025 року, яким суд, за результатами апеляційного розгляду постановив, що порядок розподілу обов'язків по догляду та вихованню дітей буде визначено наступним чином:
- неповнолітні перебуватимуть з чоловіком у Нідерландах у 2025 році:
- в лютому, квітні, червні, вересні та листопаді, одні вихідні в кожному із зазначених місяців, при цьому чоловік безпосередньо повідомлятиме жінку за 14 днів про те, на які саме вихідні він прибуде до Нідерландів;
- неповнолітні будуть перебувати у чоловіка в Швеції в 2025 році: під час літніх канікул з 2 серпня по 16 серпня;
- під час різдвяних канікул з суботи 27 грудня 2025 р. по 3 січня 2026 р, при цьому витрати, пов'язані з авіаперельотами до Нідерландів і в зворотному напрямку та перебуванням чоловіка в Нідерландах, покриваються за його рахунок.
- неповнолітні перебуватимуть з чоловіком у Нідерландах починаючи з 2026 року:
- в лютому, квітні, червні, вересні та листопаді, одні вихідні в кожному із зазначених місяців, при цьому чоловік безпосередньо повідомлятиме жінку за 14 днів про те, на які саме вихідні він прибуде до Нідерландів;
- неповнолітні перебуватимуть з чоловіком у Швеції починаючи з 2026 року:
- під час літніх канікул щонайменше два тижні поспіль;
- під час різдвяних канікул щонайменше один тиждень поспіль, при цьому витрати, пов'язані з авіаперельотами до Нідерландів і в зворотному напрямку, а також з перебуванням чоловіка в Нідерландах, покриваються за його рахунок;
- неповнолітні матимуть можливість спілкуватися з чоловіком за допомогою телефонного зв'язку або відеозв'язку, наскільки вони цього потребують, щонайменше два рази на тиждень протягом двадцяти хвилин, за згодою жінки, без присутності жінки та сторонніх відволікаючих чинників.
Представник відповідача зазначає, що останній допомагає дітям фінансово, по можливості проводить з ними час, витрачає час і кошти на судові процеси пов'язані з його батьківськими правами, співпрацює з психологом своїх дітей, оплачує переклади документів для подання їх суду. Відтак, дії відповідача є свідченням про прийнятті участі батька в житті дітей, бажання і діях по їх вихованню і забезпеченню їх.
Відтак, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судове засідання подав заяву про розгляд справи без його участі, вимоги підтримав.
В судове засідання відповідач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Разом з цим, в матерілах справи наявне клопотання від представника відповідача про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення про судове засідання на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Судовим розглядом встановлено, що 23.05.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований реєстратором шлюбів у м. Мальме (Швеція) Ліліан Бекстрьом.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з матір'ю.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року по справі №753/22020/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 шлюб між сторонами було розірвано.
Проте, стосунки між подружжям фактично припинилися раніше - ще з грудня 2017 року позивач та відповідач не проживали разом.
Позивач вказує, що діти з грудня 2017 по березень 2022 р. р. проживали у м. Києві разом з нею.
Батько весь зазначений вище період постійно перебував і наразі живе у Швеції, окремо від дітей.
Позивач стверджує, що батько не цікавився, не підтримує матеріально своїх дітей, окрім невеликої суми аліментів, не турбується про їхнє здоров'я та не брав участі у вихованні.
З грудня 2017 року по 2020 рік батько не цікавився взагалі, на які фінанси живуть діти, це була повністю відповідальність позивача, у зв'язку з чим остання була змушена звернутися до суду про стягнення аліментів на доньку і сина.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року по справі №753/10606/19 було визначено місце проживання дітей з матір'ю та стягнено з батька аліменти на дітей у в твердій грошовій сумі в розмірі 2500 гривень, щомісячно на кожну дитину.
Разом з цим, позивач зазначає, що відповідач аліменти своєчасно та у повному розмірі не виплачує.
Відповідач виплачував аліменти 5000,00 грн. на місяць на двох дітей, без щорічної індексації. Якоїсь фінансової допомоги дітям за рамками аліментів не було жодного разу в період з грудня 2017 року і до сьогодні, а тому фінансово дітей повністю забезпечує мати.
У 2021 році, розпорядженням Печерської РДА було визначено способи участі батька у житті дітей шляхом встановлення графіку відвідування. Проте, він жодним чином не виконував розпорядження, не виявляв бажання спілкуватися з дітьми та встановлювати між ними контакт.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, позивач, турбуючись про життя та безпеку дітей, виїхала з ними до міста Роттердам, Нідерланди, де перебуває і зараз.
В подальшому позивач оформила тимчасовий захист ЄС у Нідерландах і наразі ще планують тимчасово залишатися там, поки існує небезпека для дітей у м. Києві, з огляду на часті обстріли та ракетні атаки на місто.
Ніякої допомоги під час існування небезпеки для дітей батько не надавав, не допомагав їм з виїздом тощо.
Позивач звертає увагу, що між батьком та дітьми повністю відсутня комунікація та психо-емоційний зв'язок. Зокрема і через те, що відповідач володіє хінді, англійською та шведською, а діти розмовляють російською і тепер нідерландською. При попередніх спілкуваннях батько вимагав, щоб діти з ним розмовляли англійською мовою.
Вивезши дітей у безпечне місце, позивач одразу знайшла роботу, гарне житло, навчальні заклади для дітей, аби забезпечити їм якнайкращі умови.
Таким чином, діти вже останні кілька років перебувають на повному забезпеченні та утриманні матері ОСОБА_1 . Позивач турбується про виховання дітей, цікавиться їхньою освітою, дозвіллям, самостійно несе всі витрати на утримання дітей, турбується про їхнє здоров'я, про духовний розвиток, про фізичне виховання.
Усі необхідні умови для здорового та повноцінного фізичного і духовного росту й розвитку дитини протягом багатьох років забезпечує позивач.
Так, в Україні позивачка з дітьми проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить матері позивача.
Позивач працює на посаді помічника голови Наглядової ради ТОВ "К.А.Н.".
Згідно з характеристикою з місця роботи, зарекомендувала себе як відповідальна, надійна та компетентна особа, яка демонструє відмінні комунікативні навички, легко знаходить спільну мову з колегами та партнерами, сприяючи створенню позитивної робочої атмосфери.
Позивачка отримує стабільний високий дохід, що підтверджується відповідними довідками від 18.07.2024 року.
Так, згідно довідки від 18.07.2024 р. №00000000007, ОСОБА_1 працює у ТОВ «К.А.Н.» з 31.08.2020 р. На даний момент займає посаду помічник голови Наглядової ради. Дохід за період з 01.07.2023 р. по 30.06.2024 р. склав 803 090,05 грн.
Мати турбується та завжди турбувалась про добробут, освіту та здоров'я дітей, як коли вони проживали в Києві, так і зараз у Нідерландах.
Окрім цього, сторона позивача посилається на висновки психіатра, які свідчать про те, що між батьком та дітьми відсутній психо-емоційний зв'язок, між ними немає тісного контакту, вони не розуміють одне одного. Батько в свою чергу як дорослий в цій ситуації не намагається налагодити цей зв'язок. Діти не знають свого батька, а згадки про нього викликають у них негативні емоції.
Таким чином, позивач вказує, що батько самоусунувався від виконання своїх обов'язків, не виявляє інтересу до дітей, зацікавленості в їх житті та розвитку. Відповідач вже давно не бачився з дітьми і не виявляє бажання це робити, зокрема свідомо ігноруючи розпорядження органу опіки та піклування щодо графіку побачень з дітьми.
Відтак, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач вважає, за необхідне позбавити відповідача, ОСОБА_2 , батьківських прав.
Окрім цього, позивач вказує, що виникла необхідність звернутися до суду з вимогою про збільшення розміру аліментів на дітей, оскільки аліменти, визначені судом, не покривають навіть половини витрат, які несе мати на дітей.
Таким чином, позивач просить суд збільшити розмір аліментів до 3500,00 грн на одну дитину.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно до ч. 1, 2, 3 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ч. 1, 2, 3 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно до ч. 2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Ч. 3 ст. 5 Сімейного кодексу України передбачено, держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Таким чином, суд, дослідивши обставини справи та доводи сторін у справі, прийшов до висновку, що посилання позивача на неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків є не переконливими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що батько зацікавлений в участі у житті дітей та сплачує аліменти.
Зокрема, зазначене підтверджується тим, що, станом на день розгляду справи, наявне рішення Апеляційного суду Гааги у справі № С/10/651030 від 26 лютого 2025 року, яким було встановлено порядок розподілу обов'язків по догляду та вихованню дітей на 2025 та 2026 роки, що вказує на те, що батько має намір брати участь у вихованні дітей принаймі у відповідності до зазначеного рішення.
Відтак, при наявності такого рішення та позиції батька, суд не знаходить підстав для прийняття рішення, яке має незворотні наслідки для дітей та може нести негативний вплив на останніх, з урахуванням того, що батько намагається встановити зв'язок між дітьми та порядок його участі у їх вихованні, оскільки має на це повне право.
З врахуванням зазначеного, суд не знаходить, на момент ухвалення рішення, підстав, передбачених 164 СК України, які б вказували на те, що батько може бути позбавлений батьківських прав.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Разом з цим, на думку суду, позивач не позбавлена права захищати свої права та дітей внаслідок не виконання відповідачем рішення Апеляційного суду Гааги, оскільки, встановлений порядок виховання дітей на вищезазначений період, може довести обставини, щодо зацікавленості батька у вихованні дітей.
При цьому, суд звертає увагу обох учасників справи, що забезпечення належного дитинства, здорового психологічного стану дітей лежить в першу чергу на батьках, які мають знаходити шляхи комунікації та компроміси один з одним, з метою забезпечення повноцінного розвитку та щасливого дитинства своїм дітям.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Відтак, суд прийшов до висновку, що станом на день розгляду справи, не надано достатніх доказів, що відповідач не бажає спілкуватися з дитьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Таким чином, позовні вимоги щодо позбавлення батьків прав не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Крім іншого, посилання на висновки психіатра, на думку суду, є недоречними, в силу того, що суд не є експертом у даній галузі та не в змозі надати повну та об'єктивну оцінку зазначеному у позовній заяві, а експертної оцінки або ж клопотання про експертизу суду не було надано та не заявлено.
Окрім цього, третя особа не надала висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.
Суд вважає, що посилання на позивача на зазначені висновки не вказують на те, що батько має бути позбалений батьківських права, а лише вказують на те, що діятм з батьком необхідно віднайти зв'язок між та пропрацювати їх відносини, що можливо і забезпечить рішення суду, на яке посилається відпровідач.
Щодо збільшення розміру аліментів, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі статтею 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України, тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2020 року по справі №753/10606/19 було визначено місце проживання дітей з матір'ю та стягнено з батька аліменти на дітей у в твердій грошовій сумі в розмірі 2500,00 гривень, щомісячно на кожну дитину.
Разом з цим, позивач стверджує, що даних коштів не вистачає на утримання дітей, а тому є необхідінсть у їх збільшені, посилаючись на витрати, як продукти харчування, інші товари, медичні та освітні послуги.
Суд, звертає увагу, що відповідно до ст. 185 Сімейного кодексу України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов'язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами( розвитком її здібностей, хворобою чи каліцтвом).
Аліменти- це кошти на утримання дитини, необхідні для забезпечення базових матеріальних потреб життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя.
Додаткові витрати- це витрати пов'язані із розвитком здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, придбання спортінвентарю, музичного інструменту.
Витрати, які пов'язані із навчанням у спеціалізованому закладі освіти, оздоровлення дитини та лікування (систематичні витрати, понесені у зв'язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).
На підтвердження понесених витрат до позовної заяви долучаються рахунки, квитанції та чеки про оплату наданих послуг.
Додаткові витрати стягують разово або періодично.
На відміну від аліментів додаткові витрати на утримання дитини можуть стягуватися лише у твердій грошовій сумі.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 роз'яснено, що до передбаченої ст. 185 Сімейного кодексу України участі в додаткових витратах утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягти лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додаткових витрат їх має бути визначено у рішенні окремо.
Таким чином, на відміну від аліментів, додаткові витрати на утримання дитини можуть стягуватися лише в твердій грошовій сумі.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що стороною позивача необґрунтовано належним чином, збільшення розиміру аліментів, оскільки позивач посилається на додаткові витрати, які вона несе, однак не просить їх стягнути, а просить збільшити розмір аліментів.
Таким чином, суд вважає, що позиція позивача в даній частині вимог є неконретизованою належним чином та не доведеною.
Окрім цього, сторона відповідача стверджує, що останній з 2023 року сплачує більше аліменти та надає докази їх сплати, які сторона позивача жодним чином не спростовує.
Відтак, суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо збільшення аліментів, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи зазначені вище обставини, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Керуючись ст. ст. 19, 141, 150, 164, 165 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 13, 19, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Печерська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою, яка була відсутня при проголошенні рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та проголошений 16.10.2025.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА