Номер провадження 2/754/4709/25
Справа №754/6047/25
Іменем України
10 листопада 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги позивач мотивує свої вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 6600 від 29.10.1985 року була надана її матері ОСОБА_5 та членам її сім'ї: чоловіку ОСОБА_6 та дітям - їй (позивачу) та відповідачу ОСОБА_3 . В подальшому, батьки померли, а після народження у відповідача доньки - відповідача ОСОБА_4 , її було зареєстровано у спірній квартирі.
Як зазначає позивач, з 2001 року відповідач ОСОБА_4 після укладення шлюбу припинила проживати у квартирі та переїхала до свого чоловіка. Після народження відповідача ОСОБА_4 у 2002 році її місце проживання було зареєстровано у квартирі за місцем реєстрації матері, при цьому відповідач ОСОБА_4 ніколи у квартирі не проживала. Відповідачі не зберігають у квартирі особистих речей, відсутні їх меблі та побутова техніка. Після смерті матері у 2015 році вона (позивач) та відповідачі фактично припинили спілкування та не підтримували ніяких стосунків.
Позивач стверджує, що відповідачі фактично у квартирі не проживають, не несуть витрат по її утриманню, сплаті комунальних послуг тощо, в той час як вона самостійно утримує квартиру та змушена оплачувати комунальні послуги, які розраховуються, виходячи з кількості зареєстрованих осіб. За таких обставин, а також за відсутності перешкод для проживання, позивач вважає, що відповідачі втрати право користування спірною квартирою в зв'язку з їх відсутністю за адресою реєстрації понад 6 місяців, в зв'язку із чим просить задовольнити її вимоги.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 19.05.2025 року відкрито провадження у справі в загальному позовному провадженні.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 23.07.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2. позовні вимоги підтримали та просили про їх задоволення.
Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідачів в заочному порядку, проти чого не заперечувала позивач та представник позивача
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні і вбачається з матеріалів справи, згідно на підставі ордеру № 6600 серії Б від 29.10.1985 року квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_5 та членам її сім'ї: чоловіку ОСОБА_6 та донькам - позивачу ОСОБА_7 , відповідачу ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 .
Згідно розпорядження Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 25.02.2015 року № 104, дозволено ОСОБА_9 змінити договір найму трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , у зв'язку зі смертю матері ОСОБА_5 - власника особового рахунку.
Згідно листа Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації від 30.04.2025 року № 102/28/846, ОСОБА_3 зареєстрована за вказаною адресою з 25.07.1991 року по теперішній час, ОСОБА_4 зареєстрована за вказаною адресою з 07.08.2008 року по теперішній час.
Як вбачається з актів, складених ЖЕД-310 03.09.2025 року та 08.10.2025 року, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані, але не проживають з 2002 року.
Допитані в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які є сусідами сторін, підтвердили факт не проживання відповідачів у спірній квартирі з 2002 року.
З наданих банківських виписок ПАТ КБ «ПриватБанк» та копій квитанцій вбачається, що сплату за комунальні послуги за квартиру здійснює позивач.
Позивач просить задовольнити її вимоги, вказуючи на те, що відповідачі не проживають у спірній квартирі більше 6 місяців без поважних причин, а тому втратили право користування нею.
Суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб'єктів приватних відносин.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18).
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21).
Стаття 71 ЖК України, встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України, дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.
У постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно враховувати причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Крім того, згідно ст.156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з статтею 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить висновку про те, що стороною позивача доведено належними та допустимими доказами факт непроживання відповідачів у спірній квартирі понад 6 шість місяців без поважних причини. Натомість, стороною відповідачів не надано жодних належних доказів на спростування позовних вимог і не доведено факту чинення йому будь-яких перешкод у проживанні та користуванні квартирою. За таких обставин визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом не може вважатись порушенням їх права на житло, оскільки фактично за вказаною адресою вони не проживають, а тому є підстави для визнання їх такими, що втратили право користування вказаним майном.
З урахуванням наведеного, суд задовольняє позовні вимоги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 12, 13, 81, 82, 141, 209, 258, 263-268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН невідомо, такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: