Справа № 700/515/25
Провадження № 2/700/295/25
31 жовтня 2025 року Лисянський районний суд Черкаської області в складі головуючого-судді: Пічкура С.Д., за участю секретаря судового засідання: Нетребенко В.О., представника позивача: адвоката Євича С.П., представника відповідачки: ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в селищі Лисянка, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , законний представник: ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачки: Служба у справах дітей Степанківської сільської ради Черкаського району Черкаської області про стягнення боргу з спадкоємиці,
установив:
До Лисянського районного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу як кредитор спадкодавця за рахунок спадкового майна.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що між ним та ОСОБА_5 28.09.2024 року було укладено договір позики, згідно якої ОСОБА_5 позичив у нього 1400 доларів США, які зобов'язувався повернути до 28.03.2025 року. Укладання договору позики підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У встановлений законом строк позивачем подано претензію до спадкоємця боржника- відповідача у справі, проте остання прийнявши спадщину зобов'язань по погашенню боргу не виконує. За таких обставин він змушений звернутися до суду із вказаним позовом.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх незаконними та такими, що не підлягають задоволенню оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач ОСОБА_2 звертався до законного представника - ОСОБА_4 неповнолітньої відповідачки ОСОБА_3 з повідомленням про наявність заборгованості або намір звернутися до суду. Більше того, не було надано можливості добровільно вирішити ситуацію чи надати пояснення щодо обставин, які стали підставою для подання позову. До звернення до суду Позивач не направляв Відповідачу або її законному представнику письмових вимог про погашення заборгованості, не намагався зв'язатися для обговорення ситуації та пошуку компромісного рішення. Крім цього, позивач пропустив строк звернення з вимогою як кредитор спадкодавця.
Вислухавши учасників судового розгляду, розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні до них правовідносини, судв иходить з наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
З наданих суду пимьсових доказів, зокрема оригіналу розписки від 28.09.2024 року вбачається, що ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_2 одну тисячу чотириста доларів США, які зобов'язувався повернути протягом шести місяців з моменту отримання.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №434201663 за ОСОБА_5 рахується земельна ділянка кадастровий номер 7122881600:01:002:0373 площею 0,152 та житловий будинок з прибудовами розташований за адресою, АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 19.03.2025 року звернулася до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Бедратої -Скляр Н.М. , із заявою про прийняття спадщини.
Позивач 13.05.2025 року через «Нову Пошту» звернувся до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Бедратої -Скляр Н.М. із претензією кредитора, яка зареєстрована нотаріусом 19 травня 2025 року.
У постанові КЦС ВС від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16 зазначено, що суди мають встановити: чи пред'явлено вимогу кредитором до спадкоємців у визначені законом строки; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; дійсний розмір вимог кредитора; обсяг спадкового майна та його вартість.
При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 306/2000/16-ц).
Вирішуючи питання про наявність боргового зобов'язання у спадкодавця та його розмір на момент його смерті суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Борги спадкодавця - це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов'язок доказувати борги померлого покладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов'язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14 (провадження 61-4724св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 212/5525/16-ц (провадження 61-20174 св 19).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка підписана ОСОБА_5 власноручно позичальником, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належними (письмовими) доказами.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику, тобто виконання ним своєї частини умов договору.
За відсутності доказів повного чи часткового виконання ОСОБА_5 зобов'язань за договором позики від 28.03.2025, тому суд вважає, що позивач має право вимагати повернення всієї суми позики, тобто 1400 доларів США з спадкоємця ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 і 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Суд також враховує положення пункту 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», в якому зазначено, що з урахуванням приписів статті 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Тобто, закон визначає обов'язок кредитора подати свої вимоги до спадкоємців боржника не пізніше шести місяців з одержання свідоцтва про право на спадщину, що і було зроблено позивачем. Даною нормою не заборонено заявляти таку вимогу раніше, а тому заперечення органу опіки та піклування у даній справі є помикловми та судом до уваги не приймаються.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, як встановлено судом, позивач пред'явив вимоги до спадкоємців боржника своєчасно, у встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України строк, про що свідчить його письмова претензія від 13.05.2025, яка прийняття нотаріусом.
Визначаючи ОСОБА_3 особою, яка прийняла спадщину суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).
Відомостей про наявність заповітів, складених ОСОБА_5 щодо розпорядження своїм майном, матеріали спадкової справи не містять.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Наведені норми законодавства свідчать, що спадкоємець відповідає перед кредитором тільки в межах своєї частки у спадщині, тобто у спадкоємця виникає зобов'язання задовольнити вимоги кредитора лише в межах майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.
Для всіх спадкоємців, як за законом, так і за заповітом, існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця. За наявності декількох спадкоємців настає частковий обов'язок виконання зобов'язань: кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Таким чином, кредитори спадкодавця можуть пред'явити вимоги до будь-якого спадкоємця, але обсяг виконання боргового зобов'язання спадкоємцем не може перевищувати дійсної вартості отриманої ним спадщини і розміру боргів, що пропорційно припадають на його частку.
Обов'язок спадкодавця ОСОБА_3 щодо сплати заборгованості за договором позики з ОСОБА_5 від 28 вересня 2024 року не припинився внаслідок його смерті і перейшов до його спадкоємців.
Як встановлено судом, жодним способом визначеним статтю 1282 ЦК України вимоги кредитора відповідача не задоволені, а тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 вправі вимагати з відповідача стягнення суми заборгованості за договором позики шляхом стягнення на майно, яке було передане спадкоємцю померлого ОСОБА_5 . Обов'язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) полягає у поверненні сум за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна судом встановлено, що наявні відомості про належність, на момент відкриття спадщини, ОСОБА_5 наступного майна:
-земельна ділянка, кадастровий номер 7122881600:01:002:0373 площею 0,152 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
-житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Їх загальна вартість становить 370506,00 грн.
Отже, визначаючи загальну вартість спадкового майна, в контексті відповідальності спадкоємців за борги спадкодавця лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину суд виходить з принципу змагальності цивільного процесу, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, доводити наявність та обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц та від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц.
В даній справі навпаки позивач надав суду висновок про вартість спакдового майна, який відповідачем не спростовано.
Таким чином, враховуючи віднесення до спадкової маси на загальну суму 370 506,00 грн. тому стягнення заборгованості зі спадкоємця боржника слід провести в межах вартості спадкового майна.
Крім цього, Верховний Суд неодноразово наголошував, що відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку (постанова від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати понесені позивачем за оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Іншими витратами є зокрема витрати на професійну правничу допомогу ( п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).
Нормами ч.ч.2, 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг),виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат,необхідних для надання правничої допомоги; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; уразі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надані копії договору про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат бере на себе обов'язки надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, погодили надання позивачу юридичних послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості.
Суд наголошує, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на обставини справи, позицію сторони відповідача, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 7000 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
Крім того слід стягнути з відповідача на користь позивача 1000,00 гр витрат на оцінку майна , що підтверджується чеком від 15.09.2025 року №35.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 5, 12, 13, 71, 74, 81, 142, 211, 258, 259, 263, 265, 273, ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (код КПП НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ) , законний представник ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 (код КПП НОМЕР_3 с. Бужанка, Звенигородський район, Черкаська область) 1 400 (одна тисяча чотириста) доларів США, що по курсу НБУ на час винесення рішення становить 58 758 грн. 14 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , законний представник ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 1211,20 грн. витрат по сплаті судового збору, 7000 грн. витрат на правничу допомогу, 1000 грн. витрат на оцінку майна, разом судових витрат: 9211 (дев'ять тисяч двісті одинадцять) грн. 20 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 10 листопада 2025 року.
Суддя С.Д.Пічкур