Справа № 697/1462/23
Провадження № 2/697/29/2025
10 листопада 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Колісник Л.О.
за участю секретаря с/з Румини М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Канів, Черкаської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернувся в Канівський міськрайонний суд Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між АТ «ПУМБ» та відповідачем було укладено два кредитні договори:
- 27.09.2021 на підставі кредитного договору №1001982802801 видано кредиту сумі 80600 грн.,
- 29.11.2021 на підставі кредитного договору №1020319372 видано кредиту сумі 70000 грн.
Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 24.05.2023 склала:
- по кредитному договору від 27.09.2021 №1001982802801 - 109964,19 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 71557,10 грн.; заборгованість за процентами - 8,75 грн.; заборгованість за комісією - 38398,34 грн.
- по кредитному договору від 29.11.2021 №1020319372 - 110423,35 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 66099,75 грн.; заборгованість за процентами - 8 грн.; заборгованість за комісією - 44315,60 грн. Загальна сума заборгованості за двома кредитними договорами станом на 24.05.2023 склала 220387,54 грн. Позивач направив письмові вимоги відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив в анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість позивачем погашена не була. Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 220387,54 грн. та судові витрати у розмірі 3305,81 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника, позов підтримує та просить його задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов не подавав, уповноважив представляти свої інтереси представника.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явилася, подала письмові пояснення, в яких зазначила, що позовні вимоги не можуть бути задоволені в повному обсязі, оскільки у кредитних договорах, укладених з відповідачем, не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія. Також АТ «ПУМБ» не надало доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними. При цьому представник позивача просить врахувати висновок Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21. Також сплачена відповідачем комісія підлягає зарахуванню на погашення основної заборгованості за кредитом (тіла кредиту). Оскільки доказів наявності переліку наданих послуг і погодження надання цих послуг не було погоджено із відповідачем, то положення щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21. Згідно з постановою Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 якщо сторона правочину вважає правочин нікчемним, вона може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обгрунтування свого висновку по суті справи, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відвідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 11.07.2022 № 496/3134/19. Представник позивача вважає, що з відповідача підлягає стягненню по кредитному договору від 27.09.2021 № 1001982802801 - 61923,54 грн, з яких заборгованість за кредитом - 80600 - 18685,21 грн = 61923,54 грн; заборгованість за процентами -8,75 грн; заборгованість за комісією - 0 грн; по кредитному договору від 29.11.2021 №1020319372 - 50358,53 грн, з яких заборгованість за кредитом - 70000 - 19649,47 грн = 50350,53 грн; заборгованість за процентами -8 грн; заборгованість за комісією - 0 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позов знаходився у провадженні Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
Заочним рішенням Канівського районного суду Черкаської області від 16.10.2023 позов задоволено.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28.08.2024 Заочне рішення у справі від 16.10.2023 скасоване та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Під час розгляду справи ухвалами суду витребувано додаткові докази, які мають значення для розгляду справи та стосуються предмету спору.
Суд, враховуючи позиції сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
З матеріалів справи вбачається, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, було підписано заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 29.11.2021 №1020319372 та заяву від 27.09.2021 №1001982802801, в результаті чого відповідач отримав два кредити у вигляді банківського переказу на рахунок НОМЕР_1 (а.с.4-8).
У заяві на приєднання до Договору банківського обслуговування фізичних осіб зазначено, що ОСОБА_1 підписанням цієї заяви беззастережно підтвердив, що прийняв Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання усіх послуг, як обраних безпосередньо при прийняття ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані йому в процесі обслуговування і погоджуюся з тим, що можу обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку).
Відповідно до договору від 29.11.2021 №1020319372 банк зобов'язався надати ОСОБА_1 на споживчі потреби кредит у розмірі 70000 грн. зі строком користування протягом 36 місяців, а відповідач зобов'язався щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в термін до 28.11.2024, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,01 % річних від суми заборгованості за кредитом та щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99 % від суми кредиту.
Відповідно до договору від 27.09.2021 №1001982802801 банк зобов'язався надати ОСОБА_1 на споживчі потреби кредит у розмірі 80600 грн. зі строком користування протягом 36 місяців, а відповідач зобов'язався щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в термін до 27.09.2024, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним у розмірі 0,01 % річних від суми заборгованості за кредитом та щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99 % від суми кредиту.
В паспортах споживчого кредиту до договорів від 29.11.2021 №1020319372 та від 27.09.2021 №1001982802801 наведені основні умови кредитування: тип кредиту - кредит, сума кредиту, строк кредитування, розмір та тип процентної ставки, розмір платежів, періодичність їх внесення.
До договорів банком долучено Публічні пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакціях, які діють з 15.03.2021 та з 01.11.2021, які не містять підпису Позичальника (а.с.11-23).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторін.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_1 на умовах, визначених укладеними між ними договорами, суму коштів, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями № TR.52491823.101375.8810 від 27.09.2021 та № TR.54168586.118491.25528 від 29.11.2021 (а.с. 29, 29 на звороті, 213, 214).
Направлені позивачем на адресу відповідача ОСОБА_1 письмові вимоги від 25.05.2023 залишилися останнім без виконання (а.с.23 на звороті- 25).
Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за кредитними договорами станом на 24.05.2023 становить:
- по кредитному договору від 27.09.2021 №1001982802801 - 109964,19 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 71557,10 грн.; заборгованість за процентами - 8,75 грн.; заборгованість за комісією - 38398,34 грн.
- по кредитному договору від 29.11.2021 №1020319372 - 110423,35 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 66099,75 грн.; заборгованість за процентами - 8 грн.; заборгованість за комісією - 44315,60 грн. Загальна сума заборгованості за двома кредитними договорами станом на 24.05.2023 склала 220387,54 грн. (а.с.30-32).
Відповідач не оспорює укладення кредитних договорів, отримання ним кредитних коштів 27.09.2021 згідно кредитного договору №1001982802801 у сумі 80600 грн., 29.11.2021 згідно кредитного договору №1020319372 у сумі 70000 грн та умови кредитних договорів, крім умови про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, вважаючи таку умову кредитних договорів як стягнення щомісячної комісії нікчемною.
Позивач на спростування таких доводів відповідача своїх заперечень не подав.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), договір є підставою для виникнення зобов'язань.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2019 у справі № 342/180/17.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилається на умови кредитних договорів, в яких визначена комісія за обслуговування кредиту.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
За умовами кредитного договору від 27.09.2021 №1001982802801 відповідачу відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт у сумі 80600,00 грн., на строк 36 місяців, розмір процентної ставки 0,01 % річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 2,99 %.
За умовами кредитного договору від 29.11.2021 №1020319372 відповідачу відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт у сумі 70000,00 грн., на строк 36 місяців, розмір процентної ставки 0,01 % річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 3,99 %.
В кредитних договорах та паспортах споживчого кредиту наведені основні умови кредитування, які співпадають.
Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10.06. 2017). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 N 1734-VIII, який діє з 10.06.2017, (в редакції на час укладення договорів) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
В пункті 5 заяв-приєднання від 27.09.2021 №1001982802801 та 29.11.2021 №1020319372 визначено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2,99 % та 3,99% відповідно, тобто, фактично встановлено плату позичальника за обслуговування кредиту.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 N 1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11.07. 2013 у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Кредитні договори від 27.09.2021 №1001982802801 та 29.11.2021 №1020319372 , якими є заяви-приєднання, паспорт споживчого кредиту не містять опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.
Надана позивачем публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Вказані умови не підписані позичальником.
Відповідно до Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» (в редакції від 15.03.2021 та 01.11.2021) п. 5.1.7 частини 5 умови надання споживчого кредиту клієнт зобов'язаний сплачувати заборгованість по Договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов'язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені цим Договором.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 Велика Палата дійшла висновку щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відповідно до частини 1, 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 N 2121-III (в редакції на час укладення договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 5 кредитного договору від 27.09.2021 №1001982802801 та кредитного договору від 29.11.2021 №1020319372 укладених між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно є нікчемними.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку, обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Вказані висновки загалом узгоджуються із висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09.12.2019 у справі N 524/5152/15-ц, де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20.03.2019 у справі N 486/1882/15-ц , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.05. 2019 у справі N 159/4809/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.01.2020 у справі № 336/5798/14, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 317/1005/15-ц .
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.08.2020 у справі № 641/11984/15-ц дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, що передбачають винагороду банку за додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку та сплату винагороди за надання фінансового інструменту. Суд дійшов висновку, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 зазначила, що суди повинні досліджувати умови кредитного договору про неправомірність включення плати за обслуговування кредиту до складу послуг зі споживчого кредитування та правомірності покладення її на споживача. Суди мають застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, від 06.09.2017 у справі № 6-2071цс16, і висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 183/2122/15 і від 10.06.2020 у справі № 133/474/15-ц.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частини перша та друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до положень часини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19, на яку посилається заявник на підтвердження наявності підстав касаційного оскарження судових рішень у справі.
У постанові Верховного Суду від 15.03.2021 в справі № 361/392/20 підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п'яту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19 та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 в справі № 361/392/20, та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 73).
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Велика Палата Верховного Суду вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту за кредитним договором від 27.09.2021 №1001982802801 у сумі 38398,34 грн та за кредитним договором від 29.11.2021 №1020319372 у сумі 44315,60 грн. є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, оскільки обов'язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених кредитним договором, є нікчемним.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
З виписок по рахунку та розрахунку заборгованості слідує, що відповідачем сплачено комісію за обслуговування кредиту за кредитним договором від 27.09.2021 №1001982802801 у сумі 9639,76 грн; за кредитним договором від 29.11.2021 №1020319372 в сумі 5586,00 грн.
Враховуючи, що нарахування та стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемною умовою, то заборгованість за кредитним договором підлягає перерахуванню.
Оскільки суд розглядає позов лише в межах пред'явлених вимог, враховуючи заборгованість відповідача за кредитним договором №1001982802801 з 27.09.2021 до 24.05.2023 та кредитним договором №1020319372 з 29.11.2021 до 24.05.2023, суд не погоджується із розрахунками заборгованості, наданими сторонами, та робить власний розрахунок суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.
Заборгованість за кредитним договором від 27.09.2021 №1001982802801 становить:
71557,10 грн. (сума боргу за тілом кредиту) + 8,75 грн. (сума боргу за відсотками) = 71565,85 грн. (сума заборгованості за кредитом) - 9639,76 грн. (сплачена комісія за обслуговування кредиту) = 61926,09 грн. заборгованість за кредитним договором від 27.09.2021 №1001982802801.
Заборгованість за кредитним договором від 29.11.2021 №1020319372 становить:
66099,75 грн. (сума боргу за тілом кредиту) + 8 грн. (сума боргу за відсотками) = 66107,75 грн. (сума заборгованості за кредитом) - 5586,00 грн. (сплачена комісія за обслуговування кредиту) = 60521,75 грн. заборгованість за кредитним договором від 29.11.2021 №1020319372.
Таким чином, позовні вимоги АТ «ПУМБ» підлягають частково задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості на загальну суму 122447,84 грн, зокрема:
за кредитним договором від 27.09.2021 №1001982802801 в сумі 61926,09 грн., яка є заборгованістю за тілом кредиту.
за кредитним договором від 29.11.2021 №1020319372 в сумі 60521,75 грн, яка є заборгованістю за тілом кредиту.
У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту за кредитним договором від 27.09.2021 №1001982802801 в сумі 38398,34 грн та за кредитним договором від 29.11.2021 №1020319372 в сумі 44315,60 грн необхідно відмовити.
Інші доводи сторін обставини справи не змінюють та на висновки суду не впливають.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в розмірі 3305,81 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до п.10.ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» відповідач звільнений від сплати судового збору як громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки позов задоволено частково (55,56 %), судовий збір у розмірі 1836,71 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 278-279, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість станом на 24.05.2023 за Договорами комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 29.11.2021 №1020319372 в сумі 61926,09 грн., яка є заборгованістю за тілом кредиту; від 27.09.2021 №№1001982802801, у розмірі 60521,75 грн, яка є заборгованістю за тілом кредиту, на загальну суму 122447,84 грн ( сто двадцять дві тисячі чотириста сорок сім гривень 84 копійки).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повернути Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» з державного бюджету судовий збір у розмірі 1836,71 грн (одна тисяча вісімсот тридцять шість гривень 71 копійка).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження: вул. Андріївська, 4, м. Київ, 04070).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Головуючий Л . О . Колісник