Справа № 570/3611/25
номер провадження 1-кп/570/329/2025
05 листопада 2025 року м.Рівне
Рівненський районний суд Рівненської області у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
з участю прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15
з участю обвинувачених ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
ОСОБА_19 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_20 ,
під час проведення в залі суду відкритого судового засідання в режимі відеоконференції у кримінальному провадженні № 12023181180000950 по обвинуваченню
- ОСОБА_16 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п. 3, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України,
- ОСОБА_17 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.146, ч.2 ст.15, п.п. 3, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.345 КК України,
- ОСОБА_18 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.146, ч.2 ст.15, п.п. 3, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України,
- ОСОБА_19 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.146, ч.5 ст.27, ч.2 ст.15, п.п. 3, 11 ч.2 ст.115 КК України,
Прокурор (старший групи) звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_17 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 підтримав подане клопотання з підстав та обгрунтувань, наведених у ньому. Прокурор в судовому засіданні висловив думку, що заміна чи скасування запобіжного заходу обвинуваченому у даному кримінальному провадженні буде перешкоджати оперативності розгляду справи, становить небезпеку для потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні.
Частиною третьою ст. 331 КПК України встановлено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Обвинувачений та його захисники в судовому засіданні заперечили проти клопотання сторони обвинувачення, вважаючи його необгрунтованим, ризики вказані прокурором вважають недоведеними та неіснуючими. В судовому засіданні навели заперечення, в яких просять відмовити в задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_17 , обравши йому більш м'який запобіжний захід.
Потерпіла ОСОБА_7 подала до суду клопотання, в якому висловила свою думку щодо продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_17 . Вказала, що вона підтримує клопотання прокурора і що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави є тим запобіжним заходом, який забезпечить необхідну процесуальну поведінку обвинуваченого в процесі судового розгляду.
Колегія суддів, вивчивши клопотання прокурора та беручи до уваги думку сторін кримінального провадження, приходить до наступних висновків.
Востаннє 17.09.2025 ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області обвинуваченому ОСОБА_17 продовжено строк тримання під вартою до 15 листопада 2025 року без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Підставою для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінальних правопорушень, а також існування та не зменшеність до теперішнього часу ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України); незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні (п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України); вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Враховуючи, що ОСОБА_17 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжким та особливо тяжким злочинами, наявні ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений з високим рівнем ймовірності може здійснити згадані дії, викладені у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, обґрунтовується тим, що особі висунуто обвинувачення у вчиненні тяжкого, особливо тяжкого злочинів, серед іншого за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, п. п. 3, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років. Обґрунтованість висунутого обвинувачення підтверджується матеріалами кримінального провадження, тому ОСОБА_17 , усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке пов'язане із позбавленням волі за вчинення вказаних кримінальних правопорушень, може переховуватися від суду.
На обґрунтування наявності ризику, передбаченого п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчать ті факти, що обвинувачений ОСОБА_17 зареєстрований та часто відвідує м. Березне Рівненського району Рівненської області, а також проживає у м. Рівному, тобто поруч із місцями проживання, перебування, роботи потерпілих у кримінальному провадженні, зокрема: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , а також свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_19 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та інших. З потерпілими і свідками обвинувачений ОСОБА_17 знайомий особисто, з окремими підтримував ділові стосунки.
Оцінюючи можливість впливу на потерпілих та свідків, колегія суддів виходить із того, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які були отримані безпосередньо під час судового засідання або отриманих у порядку ст.225 КПК України. За таких обставин ризик впливу на ще недопитаних в судовому засіданні свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду.
Крім того, у м. Березному Рівненського району Рівненської області на теперішній час також проживає обвинувачений ОСОБА_19 . Враховуючи той факт, що ОСОБА_19 , будучи допитаним як підозрюваний, надав стороні обвинувачення показання про те, що свій автомобіль він передав перед вчиненням злочинів безпосередньо ОСОБА_17 , повідомив про обставини заміни частин у цьому автомобілі та подальшого його передачі у м. Луцьку іншій особі, є підстави вважати, що ОСОБА_17 під час перебування на волі може зустрічатись із ОСОБА_19 та здійснювати на нього вплив з метою зміни чи відмови від дачі показань у ході подальшого судового розгляду.
У зв'язку з цим ОСОБА_17 матиме можливість чинити тиск на потерпілих, свідків та обвинуваченого ОСОБА_19 , шляхом погроз, умовляння чи переконання останніх.
Таким чином, перебуваючи на волі обвинувачений ОСОБА_17 може незаконно впливати на потерпілих, свідків та обвинуваченого ОСОБА_19 .
Суд також бере до уваги відомості, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_17 , який на даний час вважається раніше не судимий в порядку ст. 89 КК України, так як за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України закінчився іспитовий строк, призначений судом, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 125 КК України ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 15.02.2022 було закрито у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у формі приватного обвинувачення. Вказані факти свідчать, що ОСОБА_17 є особою, схильною до вчинення кримінальних правопорушень із застосуванням фізичного насильства, у зв'язку з чим є підстави вважати, що він, перебуваючи на волі, може продовжувати злочинну діяльність спрямовану на вчинення кримінальних правопорушень, тобто наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також відповідно до положень ст. 178 КПК України суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_17 у разі визнання його винуватим у вчиненні згаданих кримінальних правопорушень; репутацію обвинуваченого ОСОБА_17 ; ризик продовження протиправної поведінки.
Вищевказані ризики враховувалися раніше під час вирішення питання про обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою й на даний час вони жодним чином не зменшилися, не зникли та продовжують існувати.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, в тому числі цілодобовий домашній арешт не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Наразі не встановлено даних, які б вказували на неможливість продовження строку тримання під вартою.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з наступних підстав.
Так, при обранні особистого зобов'язання, особистої поруки чи домашнього арешту на обвинуваченого буде покладено обов'яки не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, з житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду. Проте вказані запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки, враховуючи тяжкість інкримінованих злочинів та усвідомлення обвинуваченим невідворотності покарання за їх вчинення, в першу чергу існує ризик того, що обвинувачений буде переховуватися від суду.
Зазначені обставини дають підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від суду, а також для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні.
Продовження обвинуваченому ОСОБА_17 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та надасть можливість досягти завдань провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Заслухавши думку сторін, беручи до уваги положення процесуального закону щодо цілей і мети запобіжного заходу у даному конкретному випадку колегія суддів відхилила такі аргументи обвинуваченого та його захисників, як такі, що не переважують вимог громадського інтересу щодо забезпечення завдань кримінального провадження.
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, що є частиною національного законодавства України відповідно до Закону Украини "Про виконання рішень і застосування практики Європейского суду з прав людини", тримання під вартою не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи в скоєнні злочину, є умовою sine qua non (обов'язковою, неодмінною умовою) законності продовження терміну ув'язнення під варту і відповідає реальним вимогам громадського інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, має більшу вагу, ніж право на повагу свободи особи (§ § 73, 74 рішення ЕСПЛ від 08.06.2006 року у справі "Корчуганова проти Росії", § § 66, 67 рішень ЕСПЛ від 07.04.2005 у справі "Рохлина проти Росії", § § 73, 74 рішення ЕСПЛ від 01.06.2008 у справі "Мамедова проти Росії", § 79 рішень ЕСПЛ від 10.02.2011 року по справі "Харченка проти України", § § 40-42 рішення ЕСПЛ від 02.03.2006 року у справі "Долгова проти Росії").
Наведені ризики доводяться матеріалами кримінального провадження, у тому числі тими, що характеризують особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, не допускається автоматичне продовження строків тримання під вартою (справи «Тейс проти Румунії», «Чанєв проти України»).
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги поряд з іншими обставинами і загроза відносно суворого покарання, рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000.
Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (рішення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії»).
У справі «Летелье проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Як свідчить практика ЄСПЛ, наявність обґрунтованої підозри та обвинувачення у зв'язку з вчиненням особою злочину не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте разом з іншими обставинами збільшує ризик втечі особи настільки, що йому неможливо запобігти, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів.
Також у своєму рішенні у справі "W проти Швейцарії" від 26.01.93 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Тому, на думку колегії суддів, ризики переховування обвинуваченого від суду та можливість вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, існують під час судового провадження. Колегія суддів вважає, що такі ризики є реальними. Обвинувачений на даному етапі має можливість їх реалізації за умови незастосування відповідного запобіжного заходу.
Щодо позиції сторони захисту про можливість застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, слід зазначити, що на думку колегії суддів, висока імовірність переховування обвинуваченого від суду, а також можливість вчинити інше кримінальне правопорушення не дозволяє суду зробити висновок про можливість запобігти зазначеним ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту.
З приводу покликань сторони захисту про незмінність обґрунтувань ризиків у клопотаннях прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів зазначає, що в ухвалах про продовження запобіжного заходу обвинуваченим надається оцінка ризикам, а також розглядається застосування альтернативних запобіжних заходів.
Окрім того, у п.36 справи Європейського суду з прав людини «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20 травня 2010 року, зазначено, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
На підставі викладеного, при вирішенні питання про наявність підстав для продовження строку тримання під вартою враховується у сукупності обґрунтованість обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість та підвищена суспільна небезпека інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому за інкримінований злочин, а також наявність ризиків, визначених ст.177 КПК України.
Колегія суддів, обговоривши з учасниками кримінального провадження можливість застосування інших менш суворих запобіжних заходів, враховуючи доведені ризики, обставини кримінального провадження, його суспільний інтерес, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_17 , дійшла висновку про те, що інші менш суворі види запобіжних заходів не зможуть забезпечити мети заходів забезпечення кримінального провадження, досягнення якої вимагається Національним законодавством, що узгоджується з Рішенням ЄСПЛ «Кучерук проти України».
Так, ОСОБА_17 обвинувачується у вчиненні умисних кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 15, п. п. 3, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 345 КК України, у зв'язку з чим визначення розміру застави у разі прийняття рішення про продовження строку тримання під вартою є недоцільним.
Таким чином, з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_17 процесуальних обов'язків, уникнення переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, а також іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні та вчинення інших кримінальних правопорушень, необхідно продовжити обвинуваченому ОСОБА_17 строк тримання під вартою без права внесення застави.
Відповідно до п.5 розділу 1 Глави ІІІ наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України" від 14.06.2019 ув'язнених і засуджених, підозрюваних або обвинувачених в одному й тому самому кримінальному провадженні, за наявності відповідного рішення особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження, тримають роздільно.
Обвинуваченому ОСОБА_18 у даному кримінальному провадженні також обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вищезазначених положень суд вважає за необхідне ув'язнених обвинувачених в даному кримінальному провадженні тримати роздільно.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 331, 182, 183, 194, 197, 369-372 КПК України, ст.29 Конституції України, ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, -
Клопотання прокурора задовольнити повністю.
У кримінальному провадженні № 12023181180000950 продовжити обвинуваченому ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на два місяці, тобто до 05 січня 2026 року без визначення розміру застави.
Позицію сторони захисту щодо застосування відносно ОСОБА_17 більш м'якого запобіжного заходу відхилити.
Ув'язнених обвинувачених ОСОБА_17 та ОСОБА_18 під час виконання запобіжного заходу у виді тримання під вартою тримати роздільно.
Ухвала суду може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3