Справа № 357/13800/25
1-кп/357/1118/25
10.11.2025 м. Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у кримінальному проважєенні № 12025111030001389, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.06.2025, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у фері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 ,
про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
сторони кримінального провадження: прокурор Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у фері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , його захисник - адвокат ОСОБА_5 ,
У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12025111030001389, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.06.2025, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 днів, тобто до 10.11.2025 включно, без визначення розміру застави. У зв'язку з тим, що до вказаного терміну прийняти остаточне рішення по справі не представляється можливим, прокурором заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів без можливості внесення застави.
При цьому прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м'яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого. Ризики зазначені у ст. 177 КПК України, які стали підставою застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу не відпали та продовжують існувати.
Під час досудового розслідування встановлені ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
На наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - (переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду), вказує те, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років. Усвідомлення можливості настання вказаних вкрай несприятливих наслідків може спонукати обвинуваченого ОСОБА_3 змінювати своє місце проживання та переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - (ризик незаконно впливати на свідків), обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 знає свідків у кримінальному провадженні, оскільки вони всі знайомі між собою. Зазначені особи вказують на причетність ОСОБА_3 до вчинення кримінального правопорушення, а відтак саме від них залежить благополуччя обвинуваченого. Бажання уникнути кримінальної відповідальності спонукатиме ОСОБА_3 незаконно впливати на свідків, зокрема умовлянням, підкупом, переконання, примушуванням з застосуванням фізичної сили або погроз, з метою викривлення фактичних обставин справи та створенням видимості його непричетності до скоєного злочину. Поряд із цим необхідно враховувати фактор страху людини перед іншою людиною, яка спроможна застосувати фізичне насильство. Будь-яка особа має бути захищена та з усвідомленням своєї невразливості, відсутністю страху перед обвинуваченим, надати показання суду. У даному випадку забезпечення безпеки свідків, унеможливлення на них незаконного впливу з боку обвинуваченого є основним завданням на даній стадії процесу.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - (ризик вчинити інше кримінальне правопорушення), обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 15 років, а також враховуючи відсутність будь-яких моральних принципів, про що свідчить характер та спосіб вчинення даного злочину, тому наявний ризик вчинення ОСОБА_3 іншого кримінального правопорушення, в тому числі стосовно свідків даного злочину шляхом незаконного впливу на них з метою викривлення події злочину та реабілітації себе як злочинця. Крім того, ОСОБА_3 , не має постійного джерела доходів, міцних соціальних зв'язків, а ті що є не стали на заваді вчинення кримінального правопорушення.
Наведені вище обставини, свідчать що застосування більш м'яких, окрім як тримання під вартою запобіжних заходів, не може запобігти виникненню встановлених ризиків.
Позиції сторін.
Прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник не заперечували проти призначення справи до судового розгляду та проти продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Мотиви суду.
Вирішуючи заявлене прокурором клопотання про продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу, суд з огляду на думку учасників та вимоги чинного кримінального процесуального закону, зазначає таке.
Під час судового розгляду, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 10.11.2025. Разом з тим, з об'єктивних підстав, судовий розгляд вказаного кримінального провадження до зазначеного строку, завершити не представляється можливим.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Так, у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Питання продовження запобіжних заходів до обвинувачених вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).
Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу.
Наявність ризиків та їх обгрунтованість.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до п'ятнадцяти років. Усвідомлення можливості настання вказаних вкрай несприятливих наслідків може спонукати обвинуваченого ОСОБА_3 змінювати своє місце проживання та переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Отже, тяжкість інкримінованих правопорушень та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених до втечі.
Враховуючи ці обставини у сукупності із особою обвинуваченого та характером кримінального правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, суд дійшов висновку про існування ризику того, що останній може переховуватися від суду.
Також прокурором в судовому засіданні доведено ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки вони всі знайомі між собою. Зазначені особи вказують на причетність ОСОБА_3 до вчинення кримінального правопорушення, а відтак саме від них залежить благополуччя обвинуваченого. Бажання уникнути кримінальної відповідальності спонукатиме ОСОБА_3 незаконно впливати на свідків, зокрема умовлянням, підкупом, переконання, примушуванням з застосуванням фізичної сили або погроз, з метою викривлення фактичних обставин справи та створенням видимості його непричетності до скоєного злочину.
Поряд із цим необхідно враховувати фактор страху людини перед іншою людиною, яка спроможна застосувати фізичне насильство. Будь-яка особа має бути захищена та з усвідомленням своєї невразливості, відсутністю страху перед обвинуваченим, надати показання суду. У даному випадку забезпечення безпеки свідків, унеможливлення на них незаконного впливу з боку обвинуваченого є основним завданням на даній стадії процесу.
При цьому суд враховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до чч. 1, 2 статті 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Суд вважає переконливим і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення оскільки характер та спосіб вчинення даного кримінального правопорушення свідчать про відсутність будь-яких моральних принципів та запобіжників
щодо кримінальної поведінки, тому наявний ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, в тому числі стосовно свідків даного злочину шляхом незаконного впливу на них з метою викривлення події злочину та реабілітації себе як злочинця.
Отже, стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 судом встановлено наявність реальних ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.
Щодо наявності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Сторона обвинувачення посилається на неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу з огляду на наявність високого ступеня встановлених ризиків та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як щодо раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Суд зазначає, що метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й такого виняткового, як тримання під вартою, відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.
За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.
На час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 суддею встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він раніше не судимий, має місце реєстрації та місце проживання, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .
Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, тяжкість покарання, що загрожує, його особу, соціальні зв'язки, вік та стан здоров'я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду, незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення.
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи зібрані в сукупності докази, суд вважає, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення встановлених ризиків та належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 , а тому наразі є достатні підстави для продовження строку тримання під вартою. Непродовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи застосування більш м'якого запобіжного заходу перешкодить завданням кримінального судочинства, встановленню істини у справі та прийняття остаточного кінцевого рішення у провадженні у розумні строки. Адже, на переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Документів, які свідчать про неможливість утримання ОСОБА_3 під вартою, суду не надано.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Оскільки ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого із застосуванням насильства, то на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
Керуючись статтями 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 331, 369-372 КПК України, суд
Задовольнити клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у фері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 днів, тобто до 08.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення, а обвинуваченими з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошений 11.11.2025 о 09-10 год.
Суддя ОСОБА_6