Справа № 355/1870/25
Провадження № 2/355/1085/25
05 листопада 2025 року селище Баришівка
Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Цирулевської М. В.,
за участю секретаря судового засідання Верби Ю. О., Бережної Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачки.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» (надалі також позивач, ТОВ «ІННОВА ФІНАНС», товариство, кредитодавець) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також відповідачка, ОСОБА_1 , клієнт, боржник).
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.09.2024 між ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір надання грошових коштів у позику №5572710924 (надалі також договір №5572710924 від 30.09.2024, кредитний договір, договір) у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Основні умови договору щодо надання коштів у позику: п. 2.4. Тип кредиту - кредит; п. 2.7. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби; п. 2.5. Строк кредиту (строк дії договору): 360 днів; п. 3.2. Дати надання кредиту: 30.09.2024 або наступний за ним календарний день; п. 2.6.1. Стандартна процентна ставка становить 1,0% в день та застосовується в межах строку кредиту.
За загальними умовами договору товариство надало ОСОБА_1 у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на картковий рахунок відповідачки, а відповідачка отримала грошові кошти на умовах платності користування та зобов'язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Однак в подальшому відповідачка не виконала своїх зобов'язань у повному обсязі щодо повернення наданих їй коштів, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому порядку та строки, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 26640,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 17640,00 грн, пеня - 3000,00 грн.
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 26640,00 грн. Також позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати, що складаються із суми 2422,40 грн сплаченого судового збору.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду позивач повідомлений належним чином.
18.09.2025 до суду надійшла заява, за підписом відповідачки ОСОБА_1 , щодо часткового задоволення позовних вимог (щодо стягнення лише тіла кредиту, без стягнення процентів за користування коштами). Відповідачка зазначила, що вимоги позивача у частині стягнення значних сум відсотків, штрафних санкцій та пені є неспівмірними, економічно необґрунтованими та такими, що порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності, передбачені ст. 3, 13, 509 Цивільного кодексу України.
Відповідачка просить врахувати її тяжке матеріальне та сімейне становище (має онкологічне захворювання, є інвалідом 3 групи, є одинокою матір'ю та самостійно виховує неповнолітню дитину-інваліда, що потребує особливого догляду та значних фінансових витрат), зазначає, що стан здоров'я та життєві обставини унеможливлюють погашення завищених нарахувань за кредитним договором.
Зважаючи на такі обставини, відповідачка просить відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, штрафів, пені та інших вимог.
ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.
01 вересня 2025 року до Баришівського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС», за підписом представника позивача, адвоката Андрущенка Михайла Валерійовича (а.с. 2-6).
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 05.09.2025 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 02.10.2025 (а.с. 38-39).
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 05.09.2025 судом витребувано докази із банківської установи (а.с. 40).
У позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 5 (зворот).
Зважаючи на означене клопотання, представник позивача в судові засідання не з'являвся.
Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 05.09.2025 із судовою повісткою направлялись на зареєстровану адресу відповідачки. До суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою» (проставленою 30.09.2025) (а.с. 60-61).
18.09.2025 до суду надійшла заява, за підписом відповідачки ОСОБА_1 , щодо часткового задоволення позовних вимог (щодо стягнення лише тіла кредиту, без стягнення процентів за користування коштами). В означеній заяві відповідачка не зазначила про розгляд справи за її відсутності.
У судове засідання 02.10.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися, інших заяв та/або клопотань не надходило.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 02.10.2025 розгляд справи відкладено на 05.11.2025 (а.с. 63).
07.10.2025 до суду, на виконання ухвали суду від 05.09.2025, надійшов лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із запитуваною судом інформацією (а.с. 66-67).
У судове засідання 05.11.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися, заяв та/або клопотань не надходило.
Про дати, час і місце судового розгляду відповідачка повідомлялася належним чином, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень із судовими повістками відповідачці повернулись до суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», проставленими 30.09.2025 та 04.11.2025 (а.с. 60-61, 79-80), що відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи.
Крім того, відповідачка викликалася до суду шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 70).
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що 30 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладений договір надання грошових коштів у позику №5572710924 (а.с. 17-22).
Означений договір зі сторони відповідачки укладений з використанням одноразового ідентифікатора 6859 (а.с. 17) у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 2.3-2.5 договору сума кредиту складає 6000,00 грн, строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів.
Згідно із п. 2.6.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,0% в день, яка застосовується за весь строк користування кредитом.
Відповідно до п. 3.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .
На підтвердження виконання ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» своїх зобов'язань за кредитним договором позивач надав лист № 7/14634 від 22.08.2025 від ТОВ «ФК «Контрактовий дім» (а.с. 13), з яким позивачем укладений договір №160523/1 про надання послуг з приймання та переказу платежів від 16.05.2023 (а.с. 14-16_), згідно з яким 30.09.2024 о 11:29 год здійснено переказ коштів у розмірі 6000,00 грн, номер транзакції 1483507474 на картку № НОМЕР_1 , ПІБ ОСОБА_1 .
Крім того, на виконання ухвали Баришівського районного суду Київської області від 05.09.2025 листом № 20.1.0.0.0/7-250924/40088-БТ від 29.09.2025 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомило суд, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 . До означеного листа додано також рух коштів (виписку) по картці № НОМЕР_2 за період з 30.09.2024 по 01.10.2024, з якої вбачається надходження 30.09.2024 на означену картку суми в розмірі 6000,00 грн (а.с. 66-67).
За доводами позовної заяви, за договором №5572710924 від 30.09.2024 у відповідачки наявна заборгованість в розмірі 26640,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 17640,00 грн, пеня - 3000,00 грн. Детального розрахунку заборгованості відповідачки за кредитним договором позивачем не надано.
Зважаючи на все вищевикладене, позивач вважає, що відповідачкою порушено умови кредитного договору, заборгованість за яким у загальному розмірі 26640,00 грн підлягає стягненню в примусовому порядку.
У матеріалах справи містяться документи, надані відповідачкою на обґрунтування її заяви (із запереченням щодо частини позовних вимог), що надійшли до суду 18.09.2025 (а.с. 49-54).
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Зміст спірних правовідносин.
Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за кредитним договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування кредитними коштами, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (кредитодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
За п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит, зокрема, зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.
Суд при цьому зазначає, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (надалі також Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону №3498-ІХ). Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно із п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Досліджуючи питання неспівмірності відсотків із сумою кредиту (несправедливості умов кредитного договору щодо розміру та періоду нарахування відсотків) та вирішуючи питання про можливість зменшення розміру відсотків, зважаючи на заявлену позицію сторони відповідачки, суд застосовує такі норми права, висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції), у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі, у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються, як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством, з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 виснується, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
У вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту, з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Згідно із п. 8.38. означеної постанови, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Щодо стягнення неустойки (пені), як складової заборгованості за кредитним договором, суд зазначає про застосування таких норм права.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже пеня, як і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору.
Разом з тим, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідачка - разом з поданням відзиву.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості клієнта (відповідачки) внаслідок неповернення суми кредиту та несплати процентів річних.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідачку - спростувати розмір існуючої заборгованості.
V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.
За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.
Судом встановлено, що договір надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписано електронним підписом позичальника (відповідачки), який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Суд дійшов висновку, що при укладенні кредитного договору його сторонами було погоджено усі істотні умови договору позики.
Договір надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд доходить до переконання, що відповідачкою порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не здійснив у повному обсязі розрахунок за договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.
Позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути, крім заборгованості за основною сумою боргу (залишку суми, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, а також пеню.
За доводами позовної заяви, заборгованість за договором надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 становить 26640,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 17640,00 грн, пеня - 3000,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Водночас, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього зі сторони відповідачки.
Щодо стягнення суми основного боргу.
Як встановлено судом, відповідачці як кредит були перераховані кошти у розмірі 6000,00 грн на виконання умов договору надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024.
Спосіб перерахування коштів відповідає умовам кредитного договору і заявці відповідачки. Перерахування суми кредиту на платіжну картку, як і видачу такої картки на ім'я відповідачки, підтверджено банківською установою.
Означені обставини визнаються і відповідачкою.
Відтак, оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд доходить висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 6000,00 грн за договором надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024.
Належних доказів того, що відповідачка повернула кошти у сумі 6000,00 грн за означеним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у сумі 6000,00 грн основного боргу.
Щодо заборгованості зі сплати процентів.
За доводами позивача, розмір процентів, які має сплатити відповідачка за кредитним договором, становить 17640,00 грн.
Водночас, відповідно до п. 2.5 договору надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 строк кредиту - 360 днів.
З огляду та на підставі норм Закону №3498-ІХ, які набрали чинності 24.12.2023, розмір денної процентної ставки із 24.12.2023 по 22.04.2024 не може перевищувати 2,5%, із 23.04.2024 по 20.08.2024 - 1,5%, а із 21.08.2024 - 1,0%.
Відтак, з огляду на дату укладення договору - 30.09.2024 - визначена у кредитному договорі денна процентна ставка за користування кредитними коштами у розмірі 1,0% відповідає пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у редакції Закону №3498-ІХ.
Відтак, суд зазначає, що за користування кредитними коштами, за умовами кредитного договору (тобто, за 360 днів) відповідачка мала сплатити проценти в розмірі 21600,00 грн (6000,00 грн х 1,0% х 360 днів).
Позивачем до стягнення заявлена менша сума заборгованості по процентах (вочевидь, з огляду на дату подання позову) - 17640,00 грн, що є правом позивача та не погіршує становище відповідачки.
Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за кредитним договором матеріали справи не містять.
Разом з тим, досліджуючи позицію та вирішуючи питання, поставлене відповідачкою щодо несправедливості нарахованої суми відсотків, та, як наслідок, про зменшення розміру нарахованих відсотків, суд зазначає та виснує таке.
У розділі IV цього судового рішення викладені нормативні підстави, позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо можливості/підставності зменшення відсотків за користування кредитними коштами, зважаючи на подане клопотання/заяву відповідачки щодо несправедливості умов кредитного договору, неспівмірності нарахованих процентів тілу кредиту та зменшення розміру таких відсотків річних.
Суд погоджується із доводами відповідачки, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника (відповідачку) на укладення договору на вкрай невигідних для неї умовах, які відповідачка не могла оцінити належно.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
З огляду на нормативні положення, викладені у розділі IV цього судового рішення, зважаючи на заявлене клопотання відповідачки, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді процентів річних й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
Застосовуючи аналогію, суд констатує, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості відповідачки за нарахованими процентами у розмірі 17640,00 грн не є співмірною із розміром заборгованості за кредитом, яка становить 6000,00 грн, та суперечить принципам розумності і добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. За даних обставин, суд доходить висновку, що розмір відсотків, який підлягає стягненню із відповідачки на користь позивача, необхідно зменшити до 6000,00 грн (до розміру заборгованості за сумою кредиту), і саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по процентах у сумі 6000,00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені.
Найперше суд зазначає, що розрахунку пені за неналежне виконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 позивачем не надано, що позбавляє суд можливості перевірки правильності нарахування позивачем пені в розмірі 3000,00 грн.
Водночас, безвідносно до означеного, з огляду на імперативні приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зважаючи на воєнний стан в Україні, неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги про стягнення із відповідачки неустойки (пені) за договором надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 задоволенню не підлягають.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду та на підставі ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а також зважаючи на приписи ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку обґрунтування, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею, а також у заяві відповідачки із запереченням щодо частини заявлених позовних вимог.
За результатами, суд, оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 у сумі 12000,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 6000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача процентів у сумі 11640,00 грн, а також пені в розмірі 3000,00 грн слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає таке.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2422,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 46 від 28.08.2025 (а.с. 1).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1091,29 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (12000,00 грн х 100 % : 26640,00 грн = 45,05 %. 2422,40 грн х 45,05 % = 1091,29 грн).
Відтак, з огляду на положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в означеній сумі.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-514, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» суму заборгованості за договором надання грошових коштів у позику №5572710924 від 30.09.2024 у розмірі 12000,00 грн (дванадцять тисяч гривень 00 копійок), з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 6000,00 грн, заборгованість за відсотками - 6000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за відсотками в сумі 11640,00 грн, а також пені в розмірі 3000,00 грн, - відмовити,
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1091,29 грн (одна тисяча дев'яносто одна гривня 29 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України..
Повне судове рішення складено 10.11.2025.
Дані відносно позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС»
код ЄДРПОУ: 44127243
вул. Болсуновська, 8, поверх 9, м. Київ, 01014.
Дані відносно відповідачки:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1
РНОКПП: НОМЕР_3
АДРЕСА_1 .
Суддя
Баришівського районного суду
Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА