Номер провадження: 11-сс/813/2034/25
Справа № 497/2546/25 1-кс/497/813/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції, матеріали справи за апеляційними скаргами прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 27.09.2025 року в кримінальному провадженні №12025162270000565 від 25.09.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Виноградівка, Болградського району, Одеської області, громадянина України, офіційно не працюючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України,
встановив:
У провадженні СВ Болградського РВП ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження №12025162270000565 від 25.09.2025 року, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332КК України, за обставин, викладених у клопотанні органу досудового розслідування.
25.09.2025 року ОСОБА_8 затриманий на підставі ст. 208 КПК України та в той же день йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України за кваліфікуючими ознаками - незаконне переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
Старша слідча СВ Болградського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 за погодженням з прокурором Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , звернулася до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з визначенням розміру застави - 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 757000 (сімсот п'ятдесят сім тисяч) грн.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, а також наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховування від органу досудового розслідування та суду, знищити сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; можливість незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Оскарженою ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання слідчого та підозрюваному обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави - 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн., з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Обґрунтовуючи рішення про часткове задоволення клопотання слідчого та застосувавши запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя зазначив, що досудове розслідування перебуває на початковому етапі, орган досудового розслідування не перевірив та не оцінив наявні докази та не здобув нових, для висновку про достатність обґрунтованої підозри.
Разом з тим, слідчий суддя встановив наявність ризиків, передбачених п.п. 4, 5 ч.1 ст.177 КПК, врахував відомості про особу підозрюваного, та дійшов до висновку про необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави в межах, передбачених п.2 ч.5 ст.182 КПК, оскільки органу досудового розслідування необхідно перевірити об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_8 із вчиненням інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді прокурор та захисник подали апеляційні скарги.
Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави саме 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Прокурор вважає, що при застосуванні альтернативного запобіжного заходу слідчим суддею не надано належної оцінки обґрунтованості ризику вчинення підозрюваним іншого кримінального правопорушення та продовження протиправної діяльності, не враховано особу підозрюваного, який раніше судимий та був звільнений від відбування покарання з іспитовим строком, а також відсутність доказів на підтвердження законності зайняття підозрюваним «риболовлею», яка, зі слів останнього приносить гарний дохід.
Прокурор стверджує, що вказані обставини свідчать про виключний випадок та можливість застосування до підозрюваного альтернативний запобіжний захід саме у розмірі, зазначеному в клопотанні слідчого, який на думку прокурора, буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків, у разі внесення застави.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, захисник посилається на відсутність доказів існування ризиків та необґрунтованість підозри. Вважає, що слідчим суддею, в порушення вимог ст. 178 КПК, враховано лише тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним, а всі інші обставини не оцінювались.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника та підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні/продовженні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені положеннями ст.ст. 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Так, відповідно до ст.ст. 177, 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
При цьому, слідчому судді слід мати на увазі, що обмеження розгляду клопотання про застосування/продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи, є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», «Белевитський проти Росії»).
За результатами розгляду клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя погодився з доводами клопотання про необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та частково задовольнив клопотання слідчого, застосувавши запобіжний захід підозрюваному у виді тримання під вартою, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Разом з цим, приймаючи рішення про доцільність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя не врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу та з достатньою повнотою не мотивував своє рішення, з огляду на таке.
Положенням ч.ч.1, 2, 3 ст. 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
Так, в оскаржуваній ухвалі від 27.09.2025 року, слідчий суддя одночасно зазначив про відсутність достатніх доказів для висновку про обґрунтованість підозри, проте застосував до підозрюваного запобіжний захід, що не відповідає вимогам процесуального закону.
Колегія суддів вважає, що слідчим суддею в достатній мірі не досліджене питання щодо існування обґрунтованості підозри, з огляду на таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість підозрюваного у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які долучені до клопотання органу досудового розслідування, в повній мірі вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкримінований йому злочин. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
За наведених обставин доводи захисника, про необґрунтованість підозри, з посиланням на покази свідка ОСОБА_10 , надані ним в судовому засіданні під час розгляду клопотання слідчим суддею місцевого суду, апеляційний суд вважає необґрунтованими.
Апеляційний суд також визнає необґрунтованими доводи захисника в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_11 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
На думку апеляційного суду також існує ризик можливого впливу підозрюваного на свідків в даному кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), які мають бути допитані в подальшому безпосередньо судом відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, а тому підозрюваний на даному етапі досудового розслідування може вдатись до спроб схилити їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, передбачені п.п. 4, 5 ч.1 ст.177 КПК ризики також не можна визнавати недоведеними, оскільки відповідно до підозри та матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 здійснюючи інкриміновані йому дії вочевидь розумів їх протиправність, що в свою чергу дає підстави припускати, що перебуваючи на свободі обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню та продовжувати вчиняти нові злочини.
Наявність вище зазначених ризиків, дають достатні підстави вважати, що застосування на даному етапі досудового розслідування кримінального провадження найсуворішого запобіжного заходу є обґрунтованим та дієвим, поряд з менш суворими запобіжними заходами, які на переконання апеляційного суду не будуть здатні забезпечити належну поведінку підозрюваного під час досудового розслідування.
Доводи прокурора про необхідність застосування до підозрюваного альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з посиланням на існуючи ризики, колегія суддів оцінює критично, оскільки прокурором не надано доказів, що протягом дії запобіжного заходу у виді застави були виявлені факти порушення підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Таким чином, під час апеляційного розгляду прокурором не доведено, що застосований оскарженою ухвалою до підозрюваного ОСОБА_8 розмір застави, не забезпечує належної процесуальної поведінки останнього.
Враховуючі викладене, колегія суддів вважає, що на теперішній час відсутня нагальна потреба для зміни підозрюваному розміру застави як альтернативного запобіжного заходу.
Разом з тим, встановлені апеляційним судом та наведені вище порушення вимог закону, тягнуть за собою скасування рішення слідчого судді, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.
Скасовуючи оскаржену ухвалу та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, доведеність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, особу підозрюваного, а також те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває, що свідчить про необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, колегія суддів вважає за необхідне обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Крім того, апеляційний суд вважає, що розмір застави повинен відповідати тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого на даному етапі досудового розслідування підозрюється ОСОБА_8 , та тим ступенем довіри щодо належної процесуальної поведінки підозрюваного, який за версією органу досудового розслідування вчинив тяжкий злочин.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне визначити розмір застави в максимальних межах п.2 ч.5 ст.182 КПК - 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
На переконання апеляційного суду такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, не буде для нього завідомо непомірним та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, як встановлено під час апеляційного розгляду, на теперішній час відносно підозрюваного діє альтернативний запобіжний захід у зв'язку з внесенням застави, що спростовує доводи захисника про непомірність визначеного розміру застави.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
З урахуванням встановлених судом обставин, апеляційні скарги прокурора та захисника підлягають частковому задоволенню, оскаржена ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги прокурора Болградської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 27.09.2025 року, якою до підозрюваного ОСОБА_8 , в кримінальному провадженні №12025162270000565 від 25.09.2025 року, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання старшої слідчої СВ Болградського РВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 22.11.2025 року включно.
Визначити підозрюваному ОСОБА_8 розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, яку вважати внесеною на виконання ухвали Болградського районного суду Одеської області від 27.09.2025 року (справа №497/2546/25).
Покласти на підозрюваного ОСОБА_8 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду;
- не відлучатись з Одеської області без дозволу слідчого або прокурора;
- повідомляти слідчого та прокурора про зміну свого місця проживання та роботи;
- здати на зберігання до ГУ ДМС України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_8 наслідки невиконання визначених судом обов'язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого суворого запобіжного заходу
Строк дії ухвали Одеського апеляційного суду в частині покладених на підозрюваного обов'язків становить до 22.11.2025 року включно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4