Номер провадження: 11-сс/813/2075/25
Справа № 496/6622/25 1-кс/496/1761/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12025162250000760 від 20.09.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 06.10.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велимче, Ратнівського району, Волинської області, громадянина України, офіційно не працюючого, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,
встановив:
в провадженні СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області,перебуває кримінальне провадження №12025162250000760 від 20.09.2025 року за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, за обставин викладених у клопотанні органу досудового розслідування.
04.10.2025 року ОСОБА_8 затриманона підставі ст. 208 КПК України, та в той же день йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України за кваліфікуючими ознаками - носіння, зберігання, придбання, збут вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Старший слідчий СВ ОРУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у виді застави - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста) гривень.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обґрунтовують застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: переховування підозрюваного від органу досудового розслідування; незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення.
Оскарженою ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 02.12.2025 року, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави - 50 (п'ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, а також дані про особу останнього.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник посилається на недоведеність та відсутність ризиків у кримінальному провадженні, можливість застосування більш м'яких запобіжних засобів з урахуванням характеризуючих даних про особу підозрюваного, який є учасником АТО, має нагороди, раніше не судимий та визнав вину в інкримінованому йому злочині.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності підозрюваного, оскільки останній не звертався до суду із клопотанням про забезпечення його участі під час апеляційного розгляду. Захисник також не наполягала на забезпеченні участі підозрюваного.
Крім того, в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення у учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це може становити загрозу для вказаних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, яка підтримала апеляційну скаргу; думку прокурора, який заперечував на задоволенні скарги захисника; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Приймаючи рішення про доцільність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання органу досудового розслідування, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам.
Апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкримінований йому злочин. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування підозрюваного апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_8 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
На думку апеляційного суду також існує ризик можливого впливу підозрюваного на свідків в даному кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), які мають бути допитані в подальшому безпосередньо судом відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, а тому підозрюваний на даному етапі досудового розслідування може вдатись до спроб схилити їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК ризик не можна визнавати недоведеним, оскільки відповідно до підозри та матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 здійснюючи інкриміновані йому дії вочевидь розумів їх протиправність, що в свою чергу дає підстави припускати, що перебуваючи на свободі обвинувачений може продовжувати вчиняти нові злочини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що слідчим суддею в достатній мірі досліджене питання щодо існування наявності ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК, про що зазначено в оскарженій ухвалі слідчого судді.
Наявність вище зазначених ризиків, дають достатні підстави вважати, що застосування на даному етапі найсуворішого запобіжного заходу є обґрунтованим та дієвим, поряд з менш суворими запобіжними заходами, які на переконання апеляційного суду не будуть здатні забезпечити належну поведінку особи.
Посилання захисника на дані, що характеризують особу підозрюваного, апеляційний суд бере до уваги, однак вважає, що вказані обставини не є такими, що нівелюють існуючі ризики.
Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя з достатньою повнотою мотивував своє рішення в частині визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Слідчий суддя врахував обставини та тяжкість інкримінованого злочину, особу підозрюваного, та дійшов обґрунтованого висновку про визначення підозрюваному застави у розмірі 50 (п'ятдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,який відповідає вимогам ст.182 КПК, та визначений в межах розміру, передбаченого для даної категорії злочинів.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у скоєнні тяжкого злочину, а також особи підозрюваного, визначений слідчим суддею розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Таким чином, доводи захисника щодо непомірного розміру застави та необхідності зменшення її розміру, колегія суддів визнає неспроможними.
Колегія суддів враховує обставини даної справи, особу підозрюваного та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м'який з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов'язків.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження тримання підозрюваного під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 06.10.2025 року, якою підозрюваному ОСОБА_8 , в кримінальному провадженні №12025162250000760 від 20.09.2025 року, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою - залишити без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4