Номер провадження: 11-сс/813/2168/25
Справа № 947/27728/25 1-кс/947/16341/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, матеріали кримінального провадження №12025163480000480 від 23.07.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22.10.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, раніше судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125, ч.4 ст. 187 КК України,
встановив:
в провадженні СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області,перебуває кримінальне провадження №12025163480000480 від 23.07.2025 року за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125, ч.4 ст. 187 КК України, за обставин, викладених у клопотанні органу досудового розслідування.
26.08.2025 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст.208 КПК України та 27.08.2025 року йому повідомлено про підозру за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.121 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; ч.1 ст. 122 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я;ч.2 ст. 125 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я;ч.4 ст. 187 КК України, за кваліфікуючими ознаками: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений в умовах воєнного стану, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.08.2025 року підозрюваному обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 24.10.2025 року, без визначення застави.
Постановою керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 від 20.10.2025 року строк досудового розслідування продовжено до 3 (трьох) місяців, тобто до 27.11.2025 року.
21.10.2025 року слідчий СВ ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , за погодженням з прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 , звернувсь до слідчого судді з клопотанням про продовження строку застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.11.2025 року, в межах строку досудового розслідування.
Клопотання мотивоване продовженням існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, необхідністю проведення ряду слідчих (розшукових) дій для завершення досудового розслідування, тому більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання та продовжено підозрюваному строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 27.11.2025 року.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на: обґрунтованість підозри, з посиланням на долучені органом досудового розслідування докази; доведеність продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК; тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованих йому дій за результатами розгляду кримінального провадження по суті; дані про особу підозрюваного.
Слідчий суддя дійшов висновку, що більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити виконання покладених на підозрюваного обов'язків.
Також слідчий суддя врахував положення ч.4 ст.183 КПК та вважав за необхідне не визначати підозрюваному розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити розмір застави, відповідно до майнового стану підозрюваного та вимог ч.5 ст.182 КПК.
Вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтовує відсутністю доказів причетності ОСОБА_8 до інкримінованих йому дій за ч.2 ст.121 та ч.4 ст.187 КК України, а також ризиків та неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів. Також захисник посилається на неврахування слідчим суддею даних про особу підозрюваного, який є інвалідом ІІ групи, наявність постійного місця проживання та позитивної характеристики за місцем утримання.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності підозрюваного, оскільки останній не звертався до суду із клопотанням про забезпечення його участі під час апеляційного розгляду. Захисник також не наполягала на забезпеченні участі підозрюваного.
Крім того, в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення у учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це може становити загрозу для вказаних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу; думку прокурора, який заперечував на задоволенні скарги захисника; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що на стадії розгляду слідчим суддею питання про продовження строку тримання під вартоюпідозрюваного, останній обґрунтовано підозрюється в скоєні інкримінованого кримінального правопорушення.
Доводи захисника щодо необґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість підозрюваного у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які долучені до клопотання органу досудового розслідування, в повній мірі враховані слідчим суддею та вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованих йому злочинів, в тому числі за ч.2 ст.121 та ч.4 ст.187 КК України.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкримінований йому злочин. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Апеляційний суд також визнає необґрунтованими доводи захисника в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.
Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
На думку апеляційного суду також існує ризик можливого впливу підозрюваного на потерпілих та свідків в даному кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), які мають бути допитані в подальшому безпосередньо судом відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК, а тому підозрюваний на даному етапі досудового розслідування може вдатись до спроб схилити їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Мотивуючи неможливість застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано врахував те, що досудове розслідування не завершено, а його завершення може стати неможливим у разі ухилення підозрюваного від досудового розслідування внаслідок обрання останньому іншого запобіжного заходу.
Апеляційний суд також не вбачає підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, з урахуванням положень п. 2 ч.4 ст.183 КПК, оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, який спричинив загибель людини.
Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника про те, що підозрюваниймає постійне місце мешкання, є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, його характеристику за місцем утримання, однак вказані обставини не можливо визнати такими, що беззаперечно можуть гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Таким чином, доводи захисника щодо можливості зміни підозрюваному запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою або визначення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки інший запобіжний захід з великою вірогідністю може виявитися недостатнім для запобігання існуючих ризиків.
Відомостей про існування обставин, які унеможливлюють перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я, матеріали провадження не містять.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді слідчим суддею питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали, зменшення розміру застави або зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного, який раніше неодноразово судимий, і сама підозра у вчиненні тяжких та нетяжких злочинів, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
Окрім того, доцільність подальшого тримання під вартою підозрюваного буде перевірена судом через нетривалий час, в тому числі з урахуванням результатів досудового розслідування.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів захисника щодо незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22.10.2025 року, якою підозрюваному ОСОБА_8 , в кримінальному провадженні №12025163480000480 від 23.07.2025 року, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4