Номер провадження: 11-сс/813/2096/25
Справа № 523/19413/25 1-кс/523/6222/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 10.10.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42025160000000176 від 29.08.2025 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна в кримінальному проваджені №42025160000000176 від 29.08.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України та накладено арештіз забороною відчуження, розпорядження та користуванняна автомобіль марки «Mercedes-Benz B180», н/з НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; флеш карту пам'яті з автомобільного відеореєстратора, об'ємом пам'яті 32 GB.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що вилучене майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки автомобіль ймовірно використовувався як засіб для вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора, або у разі накладення арешту, передати арештоване майно - автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу законному володільцю ОСОБА_8 на відповідальне зберігання з правом користування до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, апелянт зазначає, що слідчий суддя належним чином не дослідив та не перевірив наявність правових підстав для накладення арешту на вилучений автомобіль та свідоцтво, та наклав арешт на майно особи, яка не має статусу підозрюваного в кримінальному провадженні. Крім того, клопотання прокурора не містить відомостей які саме експертні дослідження мають бути проведені, а також відсутні документи, які підтверджують право власності на вилучене майно.
Також апелянт зазначає про безпідставне зберігання автомобіля на штраф-майданчику під відкритим небом, що впливає на його стан та призводить до втрати експлуатаційних властивостей, чим завдається необґрунтована шкода майну законного власника.
Також представник посилається на особу ОСОБА_8 , яка є інвалідом ІІІ групи та якій автомобіль необхідний, як засіб пересування по місту через стан здоров'я.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Заслухавши суддю-доповідача; представника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу; думку прокурора, який заперечував на задоволенні апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати; колегія суддів приходить до висновку про таке.
Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 170 КПК, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Разом з тим, ч.10 ст.170 КПК визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку зокрема на рухоме майно, щодо якого ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Частиною другою ст.173 КПК встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Наведені норми процесуального закону узгоджуються з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Вказані положення також знайшли своє відображення в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Перевіривши матеріали судового провадження, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання слідчий суддя дотримався вимог вищевказаних положень КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що слідчим суддею детально досліджені обставини кримінального провадження за яких, у органу досудового розслідування виникли підстави для накладення арешту на майно.
Як убачається з матеріалів судової справи, Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №42025160000000176 від 29.08.2025 року, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, за обставин, викладених у клопотанні слідчого.
Відповідно до клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_9 , за попередньою змовою з ОСОБА_10 та іншими, невстановленими особами, для реалізації своєї злочинної діяльності використовували легковий автомобіль «Mercedes-Benz B180», н/з НОМЕР_1 .
17.09.2025 року під час проведення обшуку автомобіля «Mercedes-Benz B180», н/з НОМЕР_1 , на території майданчику АЗС «WOG за межами населеного пункту с. Маяки, одеської області на а/д Одеса - Рені, 38 км., який перебував у користуванні ОСОБА_10 , було вилучено зазначений автомобіль, який належить ОСОБА_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 та флеш карту пам'яті з автомобільного відеореєстратора, об'ємом пам'яті 32 GB.
Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_11 від 17.09.2025 року вилучені під час обшуку речі та автомобіль «Mercedes-Benz B180» визнано речовими доказами (а.п. 92-94).
У подальшому, прокурорзвернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на вищезазначене майно, яке мотивоване тим, що метою арешту є збереження речових доказів, які мають суттєве значення для проведення повного, всебічного досудового розслідування, а також можливої спеціальної конфіскації.
Колегія суддів вважає, що клопотання прокурора та обставини, на які посилається останній, як на обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, відповідає вимогам ст.171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Доводи апелянта про незаконність оскарженої ухвали щодо арешту вилученого автомобіля «Mercedes-Benz B180» та свідоцтва на нього, з посиланням на те, що його власник ОСОБА_8 не є підозрюваною та не має відношення до кримінального провадження, а також невідповідність вилученого майна критеріям, передбаченим ч.1 ст.98 КПК України, колегія суддів визнає неспроможними з огляду на таке.
Приписами ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті (у випадку з метою забезпечення збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК.
Колегія суддів зазначає, що підставами для арешту зазначеного автомобіля є мета забезпечення збереження речових доказів кримінального провадження та можливої спеціальної конфіскації.
Апеляційний суд звертає увагу, що обставини кримінального провадження, доведеність факту події та обставин кримінальних правопорушень, з наявністю всіх його складових елементів, чи його не доведення, має бути перевірена в ході подальшого досудового розслідування кримінального провадження, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження ні слідчим суддею, ні судом апеляційної інстанції, не дається оцінка допустимості та належності доказів, а лише вирішується питання про правомірність накладення арешту на майно.
Колегія суддів вважає, що рішення слідчого судді про арешт автомобіля відповідає вимогам ст.171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Апеляційний суд погоджується з доводами прокурора та висновком слідчого судді, що автомобіль та майно, яке перебувало у користуванні підозрюваного та було вилучено під час проведення обшуку, відповідає критеріям визначеним ст.98 КПК, тому в даному кримінальному проваджені з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.332 КК України, з урахуванням аналізу інших матеріалів справи, може бути речовим доказом та може бути використане для забезпечення спеціальної конфіскації, тому обмеження розпорядження вказаним автомобілем на даний час не втратило своєї актуальності. Окрім цього, не виключена можливість наявності потреби в проведенні експертних досліджень вказаного автомобіля, в тому числі з метою встановлення слідів знаходження певних осіб.
Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності такого обмеження права власності на майно третьої особи - ОСОБА_12 завданням кримінального провадження апеляційний суд на даній стадії досудового розслідування не вбачає. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для власника, апеляційним судом також не встановлено та апелянтом не доведено.
Посилання захисника на стан здоров'я власниці автомобіля апеляційний суд приймає до уваги, але зазначає, що вказані обставини не є такими, що нівелюють ризики можливого приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження вказаного майна, запобігання яким є арешт майна.
Апеляційний суд звертає увагу апелянта, що питання про доцільність подальшого арешту на вилучене майно буде перевірено під час досудового розслідування на протязі нетривалого часу, про що має бути постановлено відповідне процесуальне рішення, а власник цього майна або його представник, не позбавлені права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст.174 КПК, у разі встановлення відсутності подальших підстав для арешту майна.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя врахував вимоги ст.ст. 131-132, 170-173 КПК та обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, що буде слугувати меті забезпечення збереження речових доказів, а також забезпечив своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності/володіння завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо незаконності та необґрунтованості оскарженої ухвали, слід визнати необґрунтованими.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, за наслідками апеляційного розгляду має право залишити ухвалу слідчого судді без змін, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 10.10.2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42025160000000176 від 29.08.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, якою накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користуванняна автомобіль марки «Mercedes-Benz B180», н/з НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; флеш карту пам'яті з автомобільного відеореєстратора, об'ємом пам'яті 32 GB - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4