10.11.25
22-ц/812/1739/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/10173/24
Номер провадження: 22-ц/812/1739/25
Постанова
Іменем України
10 листопада 2025 року м. Миколаїв справа№ 489/10173/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
за участі: представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана через його представника ОСОБА_1 , на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Костюченка Г.С. у приміщенні суду у м.Миколаєві, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Миколаївська міська рада, про визнання недійсним договору купівлі - продажу,
встановив:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі - продажу від 01 вересня 2023 року, укладений між ним та ОСОБА_3 , застосувати двосторонню реституцію та стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 272381 грн 20 коп.
Позивач вказував, що відповідно до п. 1 умов цього договору ОСОБА_3 передав у його власність зупинковий комплекс з вбудованою тимчасовою забудовою площею 18 кв.м. (торгівельний павільйон), який знаходиться в м. Миколаєві по проспекту Жовтневому в районі кінотеатру «Юність», Інгульський район (надалі по договору - зупинковий комплекс).
В п. 1.3 договору вказано, що зупинковий комплекс належить продавцю (відповідачу) на праві приватної власності.
Продаж зупинкового комплексу вчинено за 237695, 90 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 6 500 дол. США, про що відповідач видав розписку.
Як підставу позовних вимог позивач зазначив, що на час відчуження вказаного майна воно не належало ОСОБА_3 на праві власності ні як рухоме, ні як нерухоме майно.
Відповідач на час укладення договору не надав будь - яких правовстановлюючих документів на зупинковий комплекс.
В наявності є лише договір оренди землі №7638 від 28 травня 2010 року, строк дії якого 5 років з дати державної реєстрації.
Оскільки державна реєстрація договору відбулася 17 червня 2010 року, то строк дії цього договору землі закінчився 17 червня 2015 року.
Доказів продовження дії договору оренди землі продавець не надав.
Після укладенні спірного договору позивачу стало відомо, що зупинковий комплекс не відповідає критеріям зупинкового комплексу, оскільки розташований від зупинки на відстані більш ніж 25 метрів. В Миколаївській міській раді прийнято рішення про відмову у продовженні дії договору оренди землі, з огляду на негативний висновок управління архітектури. Відповідно до акту № 2 від 22 березня 2021 року об'єкт знаходиться в черзі на демонтаж.
Позивач вважав, що укладений між сторонами договір в письмовій формі суперечить частині першій статті 203 ЦК України, а саме статті 317 та статті 328 ЦК України.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на його необґрунтованість та безпідставність.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2025 рокувідмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спірного договору купівлі-продажу була тимчасова споруда, а не нерухоме майно, отже зміст договору в момент його укладення не суперечив вимогам статей 317, 328, частини першої статті 656 та статті 658 ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені ним в обґрунтовування позовних вимог обставини, виклавши доводи скарги ідентичні з позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначав, що позивач придбав конструкцію під назвою МАФ, що було визначено договором без жодних претензій і зауважень покупця та він був повністю попереджений у необхідності укладення договору оренди земельної ділянки під МАФ. Відповідач зазначав, що він намагався надати покупцю допомогу щодо подальшого оформлення оренди, але цими питаннями займається Миколаївська міська рада, яка не може дійти консенсусу щодо проведення сесій по земельним питанням.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом установлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі 01 вересня 2023 року був укладений договір купівлі - продажу зупинкового комплексу з вбудованою тимчасовою забудовою площею 18 кв.м. (торгівельний павільйон), який знаходиться в м. Миколаєві по проспекту Жовтневому в районі кінотеатру «Юність» - зупинковий комплекс.
Відповідно до п. 1 договору продавець передає, а покупець приймає у власність вказаний зупинковий комплекс.
Згідно п. 1.3 договору зупинковий комплекс належить продавцеві на праві приватної власності.
Пунктом 2 договору передбачено, що покупець сплачує продавцеві 237695 грн 90 коп., що по курсу НБУ еквівалентно 6500 доларів США.
Згідно пункту 3 договору зупинковий комплекс оглянутий покупцем особисто до підписання договору.
Істотних недоліків, які перешкоджали б його використанню за призначенням не виявлено (п.4 договору).
Зупинковий комплекс був фізично переданий покупцеві та грошові кошти визначені домовленістю сторін по договору були отримані продавцем за розпискою.
Згідно доданого позивачем до позову договору оренди землі №76-38 від 28 травня 2010 року Миколаївська міська рада на підставі рішення від 04 березня 2010 року за №44/34 зі змінами, внесеними рішенням міської ради від 22 квітня 2010 року за № 45/40 передала, а ФОП ОСОБА_3 прийняв в оренду земельну ділянку, для обслуговування зупинкового комплексу з вбудованим торговим павільйоном по пр. Жовтневому, у районі кінотеатру «Юність», без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, строком на 5 років.
Іншого матеріали справи не містять.
Згідно із частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (статті 328 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі№ 905/1227/17.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої -шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 01 вересня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
За обставин цієї справи встановлено, що придбаний позивачем зупинковий комплекс з вбудованим торговим павільйоном є тимчасовою спорудою.
Реєстрація права власності на тимчасову споруду не проводиться, оскільки такі споруди не вважаються нерухомим майном.
Доказів того, що при укладенні договору покупець не знав про властивості споруди, зокрема потреби в укладенні договору оренди землі під її розміщення, матеріали справи не містять.
Для законного розміщення потрібно отримати паспорт прив'язки тимчасової споруди, що робиться шляхом подання заяви до місцевих органів містобудування та архітектури. Після отримання паспорта прив'язки, необхідно звернутись до відповідних органів для підтвердження виконання вимог.
Укладаючи договір купівлі - продажу тимчасової споруди -зупинкового комплексу з вбудованим торговим павільйоном, позивач придбавав у продавця лише саму конструкцію. Тому посилання позивача на те, що відповідач на час укладення договору не надав будь - яких правовстановлюючих документів на зупинковий комплекс, колегія суддів відхиляє.
Продаж тимчасової споруди ще не означає, що новий власник може його використовувати. Для цього новому власникові потрібно оформити паспорт прив'язки об'єкта, також отримати право на використання землі під конструкцією.
За таких обставин, в разі купівлі об'єкта малої архітектурної форми новий власник ще не одержує право на його використання в установленому місці. Для цього йому ще потрібно укласти договір оренди земельної ділянки.
При укладенні договору купівлі - продажу позивачу було відомо про необхідність отримання паспорта прив'язки та укладення договору оренди землі на користування земельною ділянкою, на якій розміщений зупинковий комплекс, однак він погодився на укладання договору купівлі-продажу на таких умовах.
У позивача не було жодних перешкод до укладення договору купівлі - продажу зупинкового комплексу отримати відповідні консультації щодо можливості здійснення ним законного розміщення тимчасової споруди після його придбання. Позивач на час укладення договору був обізнаний з характеристиками майна, що є предметом договору, зокрема йому було відомо, що зупинковий комплекс не є нерухомим майном, оскільки перед укладенням договору особисто оглянув приміщення комплексу, знав, що воно є тимчасовою спорудою, та міг шляхом візуального огляду чи шляхом звернення до відповідних спеціалістів, зробити висновок про можливість вільного переміщення комплексу, яке він хотів придбати, без завдання шкоди самій споруді.
Обставини, встановлені судом першої інстанції, свідчать про те, що зміст правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Зміна рішення покупця, або його ставлення до наслідків укладеного договору (після отримання відмови у продовженні договору оренди землі) не свідчать про неналежність майна продавцю станом на час укладення договору. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного договору, що виникли після моменту укладення не впливають на дійсність правочину.
Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу сторони були дієздатними та підтверджували, що умови договору їм зрозумілі, відповідають реальній домовленості сторін, правові наслідки правочину, зокрема умови щодо переходу права власності на предмет договору, викладені чітко, сторони домовилися про вартість предмета договору, підтверджено факт передачі грошових коштів після підписання договору, договором обумовлено, що предметом договору є рухоме майно - мала архітектурна форма, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оцінивши наявні у справі докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу, оскільки не доведено, що зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана через його представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.