10.11.25
22-ц/812/1816/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 487/11259/24
Номер провадження: 22-ц/812/1816/25
Постанова
Іменем України
10 листопада 2025 року м. Миколаїв справа № 487/11259/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
за участі: представника третьої особи - Михайлюка М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Карташевої Т.А. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про визнання права власності в порядку спадкування,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 подала до суду позов до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , в якому просила визнати за нею право власності на частку квартири АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_3 зазначала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , під час якого він набув частку вказаної квартири та земельну ділянку.
Позивач позбавлена можливості оформити право на спадщину через відмову нотаріуса видати свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав того, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини був зареєстрований за адресою спадкового майна та адресою реєстрації спадкодавця.
Посилаючись на вказане, та те, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину, ОСОБА_3 просила задовольнити її позов.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, яка розташована в межах Новомихайлівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 6 198,37 гривень.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачка відповідно до статей 1269, 1270 ЦК України, у встановлений законом строк звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , син спадкодавця - ОСОБА_1 не може вважатися таким, що прийняв спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, нотаріус відмовила позивачці у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину за законом), тому вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
ОСОБА_1 вказував, що спадщину він прийняв, у зв'язку з чим було відмовлено позивачці нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину та видано постанову з обґрунтуванням, а відтак він є належним відповідачем у даній справі, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги та вирішив спір про визнання права власності в порядку спадкування без залучення належного відповідача.
Крім того, в апеляційній скарзі просив допитати в якості свідка ОСОБА_6 , який може підтвердити, що спадкодавець переїхав на тимчасове проживання в ОСОБА_7 лише в квітні 2022 року, а тому до часу смерті проживав не більше ніж 2 місяці за іншою адресою, ніж офіційно зареєстрований.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 не підтримав клопотання про допит вказаного ним в апеляційній скарзі свідка.
Відзиву на апеляційну скаргу сторонами не подано.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Новий Буг Баштанського району Миколаївської області помер чоловік позивачки - ОСОБА_5 , який з 05 листопада 1971 року перебував у шлюбі з позивачкою ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 травня 2003 року, та на земельну ділянку загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Миколаївська область, Новобузький район, с/рада Новомихайлівська, належна спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 31 серпня 2009 року серія ЯЕ № 491279.
12 липня 2022 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Середи О.О. з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка - ОСОБА_5 . В цій заяві позивачка зазначила, що крім неї, ще є інший спадкоємець - син спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Нотаріусом заведено спадкову справу № 12/2022.
Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Середи О.О. від 26 листопада 2024 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка - ОСОБА_5 на все належне йому майно, оскільки будуть порушені права іншого спадкоємця - ОСОБА_1 , який на дату відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою органів реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва «Про зареєстрованих осіб в житловому приміщені» № 5.1-0278426-2022 від 12 липня 2022 року станом на 28 травня 2022 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також, відповідно до листа Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради № 19.03.03-12/1614/23 від 16 травня 2023 року за відомостями Реєстру територіальної громади міста Миколаєва місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на 28 травня 2022 року за адресою: АДРЕСА_2 , окрім місця проживання ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 09 березня 2022 року син спадкодавця - ОСОБА_1 виїхав з території України і проживає в Ізраїлі на даний час, в Україну не повертався, що не заперечувалось в судовому засіданні представниками позивачки та третьої особи.
Як зазначено в постанові колегії суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у справі № 487/3396/23, яка набрала законної сили, згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13 липня 2023 року № 91-32973/18/23 громадянин Ізраїлю - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхав за межі України та перетнув державний кордон 09 березня 2022 року 10:56:06 у пункті пропуску Старокозаче на транспортному засобі НОМЕР_1 .
Справа № 487/3396/23 розглянута за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання спадкоємця таким, що не прийняв спадщину, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у справі № 487/3396/23 суд встановив, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини фактично проживав не за місцем реєстрації хоча й був на час відкриття спадщини зареєстрованим із спадкодавцем за однією адресою, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав.
За такого апеляційний суд виснував, що син спадкодавця, відповідач у справі, не є таким, що прийняв спадщину.
Апеляційний суд у вказаній справі враховуючи те, що ОСОБА_1 спадщину не прийняв, дійшов висновку, що він не є належним відповідачем у справі, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги та вирішив спір про визнання права власності у порядку спадкування за законом без залучення належного відповідача.
За такого, апеляційний суд зазначив, що вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають, що не позбавляє позивачку звернутися до суду за захист своїх порушених прав до належного відповідача.
Разом з тим, колегія зауважувала, що ОСОБА_1 не позбавлений права на судовий захист шляхом звернення до суду з самостійним позовом до належних відповідачів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 та вирішення після цього спору про спадкування, в тому числі, але не виключно, і про перерозподіл спадщини.
Даних про звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 та його вирішення судом матеріали справи не містять.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Норми статей 70, 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачають, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
За правилами статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Стаття 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Згідно приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , яка є спадкоємицею її чоловіка ОСОБА_5 за законом, звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину квартири та на земельну ділянку, обґрунтовуючи таке звернення тим, що син спадкодавця - ОСОБА_1 спадщину після смерті батька не прийняв. Однак вона не може оформити спадщину за законом через відмову нотаріуса видати свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав того, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини був зареєстрований за адресою спадкового майна та адресою реєстрації спадкодавця.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Миколаївська міська рада є належаним відповідачем. Син спадкодавця - ОСОБА_1 не може вважатися таким, що прийняв спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України, тоді як нотаріус відмовила позивачці у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину за законом), тому вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Досліджені докази свідчать, що третя особа у даній справі ОСОБА_1 спадщину після смерті батька не прийняв. Ці обставини також встановлені постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, які згідно приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення у даній справі.
У справі, яка переглядається, позивач зазначила Миколаївську міську раду відповідачем у справі.
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
У цій справі предметом спору є визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка права на частку у квартирі та на земельну ділянку, які належали її чоловіку ОСОБА_5 , спадщину після смерті якого вона прийняла, а син спадкодавця - ОСОБА_1 не прийняв, оскільки на момент його смерті не проживав разом зі спадкодавцем за адресою реєстрації.
Отже, зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №265/6868/16-ц, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання права на вказану частку у квартирі та на земельну ділянку, що належала ОСОБА_5 , у порядку спадкування за законом, правильно визначивши відповідача у справі Миколаївську міську раду.
Позивачу було відмовлено нотаріусом у оформленні спадкових прав після смерті її чоловіка на частку вказаної вище частини квартири та на земельну ділянку.
За такого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість звернення позивача з позовом до суду про визнання права власності на вказану частку квартири та на земельну ділянку, оскільки у неї відсутня можливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 є правильними.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , бо постійно проживав з ним, колегія суддів відхиляє.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення постійного проживання на час відкриття спадщини третьої особи та спадкодавця.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Подібні за змістом висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 383/136/15-ц, від 20 січня 2021 року у справі №686/24572/17.
Досліджені судом обставини даної справи та обставини встановлені у постанові Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у справі №487/3396/23, з огляду на недоведеність іншого, свідчить, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини фактично проживав не за місцем реєстрації хоча й був на час відкриття спадщини зареєстрованим із спадкодавцем за однією адресою, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав, а отже не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 в силу вимог статті 1268 ЦК України.
Ураховуючи фактичні обставини цієї справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У справі, що розглядається, надано відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору щодо встановлених судом обставин та оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення; доводи заявника фактично зводяться до спонукання апеляційного суду прийняти інше рішення, на користь заявника.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через його представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбаченихст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.