10.11.25
22-ц/812/1918/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 2-374/11
Номер провадження: 22-ц/812/1918/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
10 листопада 2025 року м. Миколаїв справа№ 2-374/11
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
за участі: представника скаржника Мірошніченка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Кузьменка В.В., у приміщенні суду у м.Миколаєві, за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «Надра» з ринку, Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»,
встановив:
17 червня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Заводський ВДВС), у якій просила:
- визнати протиправною бездіяльність Заводського ВДВС щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_3 при повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №33557517;
- зобов'язати Заводський відділ ДВС скасувати арешт з усього нерухомого майна, належного ОСОБА_3 накладений постановою державного виконавця цього відділу Шевченко Т.Г. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виконавче провадження №33557517, реєстраційний номер обтяження 12782199, зареєстроване 25 липня 2012 року.
Зазначала, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2011 року у справі № 2- 374/11 стягнуто з ОСОБА_4 у солідарному порядку з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитом у розмірі 24 693,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 196 875,00 грн.
На виконанні Заводського ВДВС перебували виконавчі листи по справі №2-374/11.
В ході здійснення виконавчого провадження постановою від 24 липня 2012 було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 та відповідні дані внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер запису обтяження:12782199).
27 червня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача у виконавчих листах через сплив строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання.
Заявник зазначала, що наразі жодного виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 не існує, виконавче провадження є завершеним, ТОВ «Брайт Інвестмент» відмовлено у заміні стягувача у виконавчих листах, строки пред'явлення виконавчого листа закінчились, а наявність арешту на нерухоме майно боржника порушує її права розпорядження ним.
Крім того, скаржник вказувала, що 04 червня 2015 року Національний банк України розпочав процедуру виведення з ринку неплатоспроможного ПАТ «КБ «Надра», прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку, а вже 05 червня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення про початок процедури ліквідації банку «Надра», що було підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ, а не «завершення» виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 37 цього Закону.
Заперечуючи проти скарги Заводський ВДВС, посилався на її безпідставність.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено наявності неправомірних дій чи бездіяльності щодо не зняття арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження №33557517 під час виконання рішення, а доводи боржника про те, що бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби є протиправною з указаних підстав, є недоведеними та необґрунтованими.
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала невідповідністю висновків суду обставинам справи та вимогам цивільного процесуального законодавства, ігноруванням наведених нею обґрунтувань, доводів та наданих доказів.
Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не подано.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 , як позичальником, ОСОБА_7 , як поручителем та ОСОБА_6 , як поручителем, було укладено договір «Автопакет» № 08/04/2007/840-К228 згідно якого Банк надав позичальнику у тимчасове користування на мовах повернення грошові кошти у сумі 13594,00 доларів США на придбання автотранспортного засобу.
16 квітня 2010 року ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2011 року у справі № 2 - 374/11 стягнуто з ОСОБА_4 у солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_6 на користь ПАТ Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитом у розмірі 24 693,06 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 196 875,00 грн.
Виконавчі листи по цій справі надіслані стягувачу 12 квітня 2012 року.
Постановою головного державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ Шевченко Т.Г. від 24 липня 2012 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_5 , а 25 липня 2012 року відповідні дані про обтяження внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер обтяження 12782199) (а.с.114).
27 червня 2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійсненні державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с.111).
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви правонаступника стягувача - ТОВ «Брайт Івестмент» про заміну стягувача у виконавчих листах по справі №2-374/11.
За змістом відповіді Заводського ВДВС від 06 травня 2025 року №51547/20.11.-34/ виконавче провадження божником за виконавчим листом зазначено ОСОБА_5 передано до архіву та знищено, у зв'язку із закінченням терміну його зберігання.
За змістом листа Заводського ВДВС від 12 червня 2025 року №70675/20.11-34/9, скаржнику відмовлено у задоволенні заяви про зняття арешту з майна за безпідставністю.
Станом на момент подання скарги до суду виконавчий лист №2-374/11 не було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2011 року у цивільній справі № 2-374/11 боржником не виконано. Докази погашення зобов'язання матеріали справи не містять.
Станом на 17 червня 2025 року виконавчий документ щодо скаржника ОСОБА_3 не перебуває на примусовому виконанні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У справі, що переглядається, встановлено, що станом на час повернення виконавчого документу 27 червня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», 04 червня 2015 року Національний банк України розпочав процедуру виведення з ринку неплатоспроможного ПАТ «КБ «Надра», прийняв рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку, а вже 05 червня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення про початок процедури ліквідації банку «Надра».
Пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Оскільки ПАТ «КБ «Надра» був стягувачем у вказаному виконавчому провадженні, а не боржником, то у державного виконавця були відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження за пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
За такого, колегія суддів відхиляє доводи та вимоги апеляційної скарги про визнання протиправною бездіяльності Заводського ВДВС щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_3 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №33557517, в частині підстав і порядку закінчення виконавчого провадження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги у зазначеній частині, оскільки підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» були відсутні.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності».
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).
Частиною першою статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»;
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п'ята статті 37 Закону № 1404-VIII).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22), зазначено, що: «строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п'ята статті 12 Закону №1404-VIII).
Повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав, визначених у частині четвертій статті 4 та у частині третій статті 5 Закону № 1404-VIII, не перериває строк пред'явлення такого документа до виконання».
У справі, що переглядається, встановлено, що 27 червня 2017 року в межах виконавчого провадження № 33557517 виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_3 повернутий стягувачу згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, виконавчий лист, відповідно до статті 12 та частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був бути пред'явлений до виконання до 27 червня 2020 року.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2024 року, яка набрала законної сили, відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Брайт Івестмент» про заміну стягувача у виконавчих листах по справі №2-374/11.
Ухвалою суду встановлено, що рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 21 грудня 2011 року у справі № 2-374/11 ухвалено: стягнути з ОСОБА_4 у солідарному порядку з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитом у розмірі 24693,65 дол. США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 196875,06 грн. Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» з кожного по 246,79 грн держмита, та по 10 гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення.
12 квітня 2012 на адресу стягувача надіслано копію рішення та виконавчі листи.
Згідно Договору № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року та додатку до нього, право вимоги за кредитним договором 08/04/2007/840-К228, укладеним між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 та за договором поруки, укладеним з ОСОБА_5 , перейшло до ТОВ«ФК ДНІПРОФІНАНСГРУП».
В подальшому, ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП», згідно Договору №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 30 вересня 2020 року, відступило права вимоги на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» (адреса: 49019, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд.54, офіс 402; код ЄДРПОУ 43115064), до позичальників за кредитними договорами, та всіма іншими похідними договорами, права з якими виникають у нового кредитора у зв'язку із набуттям прав на умовах цього Договору, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами про відкриття карткових рахунків, договорами поруки, договорами застави, та всіма іншими похідними договорами з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом «Основні договори», надалі за текстом Права вимоги. Новий кредитор сплачує Первинному кредитору за Право вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором (п. 1 Договору).
Відповідно до Витягу з Додатку №1 до Договору № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 30 вересня 2020 року, до нього входить кредитний договір 08/04/2007/840-К228, укладеним між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 та за договором поруки, укладеним з ОСОБА_5 , перейшло до ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП».
Суд встановив, що на час укладення Договору№ GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року та № GL48N718070_blank_01 від 30 вересня 2020 року строк пред'явлення до виконання рішення суду у справі № 2-374/11 сплив приблизно на 5 (п'ять) років. Отже, в набувача таких майнових прав не могло бути законних очікувань щодо реалізації ним процесуальних прав на заміну його як стягувача у виконавчому листі, за винятком поновлення цих строків у судовому порядку.
Суд виснував, що звертаючись до суду із заявою про заміну сторони у виконавчих листах, заявник не зазначав чи пред'являлися вони до примусового виконання, починаючи з 2012 року, що свідчить про переривання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не надав відповідних доказів, а тому, виходячи з наданих доказів, встановлено, що сплинув строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання.
Отже, заявником не доведена можливість досягнення процесуальної мети правонаступництва виконання судового рішення.
Вказана ухвала суду не оскаржувалася в апеляційному порядку.
Встановлено, що ані стягувач ПАТ «КБ «Надра», ані ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та ТОВ «Брайт Інвестмент» не порушували у судовому порядку питання про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_3 до виконання.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу через відсутність в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі №137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.
Однак колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
У цій справі встановлено, що 27 червня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Повторно виконавчий лист до виконання протягом трьох років після 27 червня 2017 року не пред'являвся.
Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 433 ЦПК України).
З матеріалів справи убачається укладення договору № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ«ФК ДНІПРОФІНАНСГРУП», за яким право вимоги за кредитним договором 08/04/2007/840-К228, укладеним між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 та за договором поруки, укладеним ОСОБА_5 , перейшло до ТОВ «ФК ДНІПРОФІНАНСГРУП» та укладення Договору № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 30 вересня 2020 року, за яким ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» відступив права вимоги за кредитним договором 08/04/2007/840-К228 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент».
Доказів про заміну стягувача у виконавчому листі чи виконавчому провадженні, а також про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання після його повернення 27 червня 2017 року матеріали справи не містять, як і не містять ухвали суду щодо вирішення зазначеного питання.
Отже, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2011 року у справі № 2- 374/11 щодо боржника ОСОБА_3 , сплив 27 червня 2020 року та не був поновлений судом.
Проте майно ОСОБА_3 залишається під арештом на підставі постанови виконавця від 24 червня 2012 року.
Апеляційний суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_3 , не перебуває на примусовому виконанні понад 8 років, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа сплив понад 5 років та не був поновлений.
Майнових претензій стягувач до ОСОБА_3 не пред'являє.
За такого колегія суддів вважає, що подальше накладення арешту на майно боржниці є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_3 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.
Враховуючи викладене бездіяльність посадових осіб Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_3 , накладеного в межах виконавчого провадження № 33557517, є неправомірною.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення (постанова Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009).
У цій справі вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень про стягнення боргу з ОСОБА_3 не відбулося, як і відсутня постанова виконавця щодо стягнення виконавчого збору як підстава для продовження арешту майна боржниці.
Отже, апеляційний суд виснував про задоволення вимог скарги ОСОБА_1 в частині покладення обов'язку на Заводський відділ ДВС зняти арешт з усього нерухомого майна, належного ОСОБА_3 накладений постановою державного виконавця цього відділу Шевченко Т.Г. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виконавче провадження №33557517, реєстраційний номер обтяження 12782199, зареєстроване 25 липня 2012 року.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати в частині покладення обов'язку на Заводський відділ ДВС скасувати арешт з усього нерухомого майна, належного ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольни ти скаргу в цій частині.
На підставі статті 375 ЦПК України в іншій частині судове рішення слід залишити без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 375, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через її представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2025 року в частині вирішення вимоги про покладення обов'язку на Заводський відділ ДВС скасувати арешт з усього нерухомого майна задовольнити.
Зобов'язати Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з усього нерухомого майна належного ОСОБА_1 накладений головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Шевченко Т.Г. за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2012 року за виконавчим провадженням №33557517, реєстраційний номер обтяження - 12782199, зареєстрованим 25 липня 2012 року.
У задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 11 листопада 2025 року.