Рішення від 11.11.2025 по справі 521/18761/24

Справа № 521/18761/24

Номер провадження № 2/521/1615/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2025 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Шевчук Н.О.,

секретаря судового засідання Жекової А.О.,

за участю учасників, представників учасників справи :

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" - адвокат Теребуха К.І., на підставі ордера;

від ОСОБА_1 -адвокат Борщенко К.Ю., на підставі ордера;

від ОСОБА_2 - не з'явилася;

від ОСОБА_3 - не з'явилася;

від Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Романа Володимировича - особисто;

від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олени Миколаївни - не з'явилася.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" (65048, м. Одеса, вул. Італійська, буд. 36, офіс 308 ЄДРПОУ 42251700) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович (65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, офіс 313, РНОКПП НОМЕР_4 ), Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна ( АДРЕСА_3 ) про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2024 року до Малиновського районного суду міста Одеси через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна про визнання правочину недійсним, у якій Товариство просить суд:

визнати недійсним договір дарування від 29.05.2014 року, зареєстрований в реєстрі за №482, Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13419245 від 29.05.2014 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та припинити право власності за ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на зазначену квартиру;

визнати недійсним договір дарування від 22.09.2010 року, зареєстрований в реєстрі за №1447, Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12479954 від 16.04.2014 року про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно витягу Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер 29559960, виданий 05.04.2011 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 8718794, номер запису 269, в книзі 756пр-195 та припинити право власності за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на зазначену квартиру; здійснити розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс», виникли кредитні правовідносини на підставі кредитного договору №05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року. На ОСОБА_1 згідно умов кредитного договору №05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року було покладено обов'язок з повернення наданих їй банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни), який так і не було виконано.

В той же час, за доводами позивача, 30.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №05/07/2008/840-П/512, відповідно до умов якого ОСОБА_4 поручився перед Кредитором за належне виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобов'язань по Кредитному договору №05/07/2008/840-К/512.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не дотримувались умов кредитного договору та договору поруки та не повертали кредитні кошти, тому у них виникла значна прострочена кредитна заборгованість та Банк вимушений був звернутися до суду в позовом для захисту своїх прав на законних інтересів.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19.11.2013 року у справі № 2/1519/9750/11 позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено.

В подальшому, як вказано позивачем, від ПАТ «КБ «Надра» до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги за кредитним договором та позивачем у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду про стягнення з відповідача - 1 та поручителя було замінено сторону стягувача на свою особу, відповідно до ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 26.03.2021 року.

Позивач зауважив, що в ході проведення пошуково-аналітичної роботи по дослідженню майнового стану боржника ОСОБА_1 - представнику ТОВ «Консалт Солюшенс» стало відомо про вчинення боржником фраудаторного правочину.

Так, як вказано позивачем, 12.07.2007 року на підставі договору дарування, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подарували своїм донькам, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли в дар, в рівних частинах 2/3 частини квартири АДРЕСА_4 .

Таким чином, станом на 30 липня 2008 року під час виникнення кредитних зобов'язань у позичальниці, у власності ОСОБА_1 перебувало у власності 2/3 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, як зазначено позивачем, 22.09.2010 року ОСОБА_1 відчужила на користь своєї сестри ОСОБА_2 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №1447, а 29.05.2014 року ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар вищезазначену квартиру на підставі договору дарування, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстровим №482.

Позивач вважає, що у зв'язку з тим, що сплата грошових коштів у встановлені договорами строки (терміни) припинилася з жовтня 2008 року, та в подальшому, жодного разу не була здійснена, та ОСОБА_1 знаючи про необхідність виконання своїх грошових зобов'язань з метою унеможливлення звернення стягнення на все належне боржнику майно, відчужила на користь своєї сестри ОСОБА_2 , а остання на користь їх матері ОСОБА_3 актив у вигляді нерухомого майна, чим було вчинено фраудаторні правочини, оскільки такі правочини були укладені між заінтересованими особами, які пов'язані родинними відносинами з метою унеможливлення кредитору звернення стягнення на все належне боржнику майно в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Як зазначено позивачем, в результаті вчинення фраудаторного правочину квартира не вибула з власності сім'ї ОСОБА_6 , а лише був змінений титульний власник, що свідчить про спробу приховати таке майно від звернення стягнення в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Окрім наведеного, позивач зауважив, що станом на день подачі позову, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 19.11.2013 року у справі №521/9750/13-ц не виконується боржниками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , чим порушується принцип обов'язковості виконання рішення суду, що стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 22.11.2024 року відкрито провадження у справі №521/18761/24, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 25.11.2024 року заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю - адвоката Теребухи Катерини Іванівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна про визнання правочину недійсним - задоволено; заборонено суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам вчиняти будь - які реєстраційні дії щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 .

21.01.2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Татар В.Г. надійшла заява про застосування наслідків строку позовної давності (вх. №4324), за вимогами якої представник відповідача - 1 просила суд у задоволенні позову ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарєв Роман Володимирович, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна про визнання договорів недійсними - відмовити у повному обсязі у зв'язку із спливом строку позовної давності. Заяву судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами заяви представника відповідача - 1, остання, посилаючись на вимоги ст. 257, 262, 728 наголосила, що до спірних правовідносин у даній справі слід застосувати сплив строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності по позовним вимогам позивача починається з моменту укладення договору дарування та реєстрації права на нерухоме майно у державному реєстрі речових прав, тобто з 22.01.2010 року. При цьому, саме 22.01.2010 року жодних рішень про стягнення заборгованості не було.

22.01.2025 року на адресу суду від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю - адвоката Теребухи К.І. надійшли заперечення (вх. №4472), у яких представник позивача просить суд: прийняти заперечення на заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та врахувати їх під час розгляду справи по суті; задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі третіх осіб: Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В. та Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олени Миколаївни про визнання правочинів недійсними, скасування рішень. Заперечення судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами заперечень, позивач наголосив, що твердження представника відповідача -1 про пропущення строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки строки давності починають свій перебіг з моменту, коли кредитор дізнається або міг би дізнатися про обставини, що є підставою для позову.

Водночас, як зазначено позивачем, у даному випадку, про наявність оспорюваного правочину ТОВ «Консалт Солюшенс» дізналося лише після відкриття виконавчого провадження №71914188 у відношенні ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа №521/9750/13, виданого 23.01.2014 року Малиновським районним судом міста Одеси про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 347 143,34 дол. США та лише в ході виконавчого провадження, новим кредитором було отримано повну інформацію про майновий стан боржника та встановлено родинні зв'язки між відповідачами, якими було вчинено фраудаторні правочини, що стало підставою для звернення до суду із позовом задля захисту прав кредитора.

22.01.2025 року на адресу суду від третьої особи - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. надійшли письмові пояснення (вх. №4602), в яких остання просила відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог. Пояснення судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами письмових пояснень Приватного нотаріуса, остання вважає, що за обставин, на які посилається позивач, оскаржувані правочини вважати фраудаторними підстави відсутні.

19.02.2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Татар В.Г. надійшли письмові пояснення (вх. №10587), в яких представник відповідача - 1 зауважила, що 30.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Іпотечний

договір, посвідчений Приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального

округу Одеської області Орзіх Ю.Г., який зареєстровано в реєстрі за № 1579, згідно умов якого, з

метою забезпечення виконання зобов'язання, що витікає з Кредитного договору за №

05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року, Іпотекодавець - ОСОБА_1 , передала в

іпотеку, а Іпотекодержатель - Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра",

прийняв в іпотеку предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер - 5122786400:01:001:1793, земельну ділянку, площею 0,10 га, яка розташована на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер - 5122786400:01:001:1794, які придбані Іпотекодавцем - ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчених Приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г., які зареєстровані в реєстрі за № 1569 та № 1574, відповідно та зареєстрованих у Державному реєстрі правочинів за № 3051452, №

3051526, згідно витягів з Державного реєстру правочинів № 6305321, № 6305367,

відповідно від 30.07.2008 року.

Таким чином, на переконання відповідача - 1, кредитні зобов'язання за Кредитним договором № 05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року, були забезпеченні іпотечним майном, а саме: 2 земельними ділянками, про які позивач не вказує в позовній заяві та представником позивача не надано доказів та

будь-яких пояснень щодо вирішення питання із іпотечним майном, чи здійснювалося

звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо такі дії вчинялися, та яка сума була

отримана за рахунок реалізації іпотечного майна та яка остаточна сума зобов'язання після

реалізації іпотечного майна.

Як вказала представник відповідача - 1, з грудня 2013 року, коли рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором набрало чинності, і до 20.05.2023 року, коли було пред'явлено до виконання виконавчий лист і відкрито виконавче

провадження, 10 років ніяких дій по виконанню рішення суду не проводилось, що також підтверджується тим, що кредитор не здійснював будь-яких дій на здійснення свого права на стягнення заборгованості за кредитом та іпотечним договором.

Також, як зазначено представником відповідача - 1, правочин, який позивач просить визнати недійсним був укладений 22.09.2010 року, тобто як мінімум за рік до подачі ПАТ «КБ «Надра» позову до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором та за 13 років до відкриття виконавчого провадження, що свідчить про те, що ніякого умислу на вчинення відповідачем ОСОБА_1 фраудаторного правочину не було, так як на час вчинення правочину ніякої заборгованості у відповідача ОСОБА_1 не було, тому що виконання умов кредитного договору було забезпечено предметом іпотеки, що передбачено умовами як кредитного договору так і іпотечного договору від 30.07.2008 року, посвідченого Приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Орзіх Ю.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1579.

В зв'язку із наведеним, представник відповідача - 1 просила суд відмовити позивачу у задоволенні його позову. Письмові пояснення долучено до матеріалів цивільної справи.

27.02.2025 року до суду надійшли письмові пояснення від представника відповідача -1 (вх. №12682), у яких остання просить суд у задоволенні позову Товариства "Консалт Солюшенс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна про визнання договору недійсним - відмовити у повному обсязі. Письмові пояснення долучено судом до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, у письмових поясненнях відповідач-1 наголошує тому, що на кредитні зобов'язання за Кредитним договором № 05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року, були забезпеченні іпотечним майном, а саме: 2 земельними ділянками, про які позивач не вказує в позовній заяві та представником позивача не надано доказів та будь-яких пояснень щодо вирішення питання із іпотечним майном, чи здійснювалося звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо такі дії вчинялися - то яка сума була отримана за рахунок реалізації іпотечного майна та яка остаточна сума зобов'язання після реалізації іпотечного майна.

Також, як зауважила представник відповідача -1, починаючи з грудня 2013 року, коли рішення суду набрало чинності і до 20 травня 2023 року, коли було пред'явлено до виконання виконавчий лист і відкрито виконавче провадження, тобто 10 років, ніяких дій по виконанню рішення суду не проводилось. Зазначене підтверджує те, що кредитор не здійснював будь-яких дій на здійснення свого права на стягнення заборгованості за кредитом та Іпотечним договором.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 25.03.2025 року підготовче провадження у справі №521/18761/24 було закрите, справу призначено до судового розгляду по суті позовних вимог.

25.04.2025 року набрав чинності Закон № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів", відповідно до якого, зокрема, Малиновський районний суд міста Одеси змінено на Хаджибейський районний суд міста Одеси.

28.08.2025 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника ОСОБА_2 адвоката Борщенко В.В. надійшли письмові пояснення (вх. №57226), у яких представник відповідача -2 просить суд відмовити у позовних вимогах в повному обсязі; застосувати наслідки спливу позовної давності; витребувати заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси №521/9750/13-ц.

Зокрема, письмові пояснення обґрунтовано тим, що наявність заборгованості на момент правочину не свідчить про його фраудаторність, оскільки зобов'язання були повністю забезпечені іпотекою, а вартість іпотечного майна є непередбачуваною.

Відповідач - 2 вважає, що у даній справі відсутні докази умислу відповідачів на відчуження майна, з огляду на що, позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» є необґрунтованими.

При цьому, представник відповідача - 2 зауважила, що особливе значення має й те, що на момент посвідчення спірних договорів відповідач ОСОБА_1 не знала про існування будь-якого судового рішення щодо кредитних зобов'язань. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.11.2013 року у справі № 521/9750/13-ц ухвалене заочно, без належної участі сторін. Сам заочний характер розгляду підтверджує, що відповідач не мала реальної можливості бути обізнаною із процесом, а отже - не могла усвідомлювати існування рішення та його наслідків. Лише у 2020-х роках ОСОБА_4 подав заяву про перегляд цього рішення, проте ухвалою Малиновського районного суду від 10.11.2021 року у задоволенні такої заяви було відмовлено. Це ще раз доводить, що відповідач на момент укладення договорів дарування у 2010 та 2014 роках об'єктивно не могла знати про наявність судового рішення та діяти з умислом уникнути відповідальності.

Як вважає відповідач - 2, така тривала відстань у часі між моментом вчинення правочинів та поданням позову свідчить про відсутність будь-якого логічного чи правового зв'язку між договорами дарування та інтересами позивача, адже на час укладення цих правочинів у позивача, об'єктивно, не існувало жодного права вимоги до відповідачів, жодних судових спорів чи зобов'язань, які могли б бути ускладнені чи унеможливлені даруванням квартири.

Також відповідач - 2 зауважила щодо пропуску позивачем строку позовної давності у спірних правовідносинах.

05.10.2025 року до суду від представника відповідача - 2 ОСОБА_2 , адвоката Борщенко В.В. надійшли письмові пояснення (вх. №69916), у яких відповідач - 2 просить суд застосувати строки позовної давності; відмовити у позовних вимогах в повному обсязі. Письмові пояснення судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами вказаних вище письмових пояснень, представник відповідача - 2 вкотре наголосила на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, а також на відсутність умислу в укладенні фраудаторних правочинів та необґрунтованість вимог позивача.

Так, на думку представника відповідача - 2, твердження ТОВ «Консалт Солюшенс» про фраудаторність договорів дарування 2010 та 2014 років ґрунтуються лише на припущеннях та часовому збігу подій, що є недостатнім для визнання правочинів недійсними і не відповідає вимогам належного доказування у цивільному процесі.

07.10.2025 року до суду від представника позивача надійшли письмові заперечення (вх. №66418), у яких позивач просить суд відхилити доводи та клопотання відповідача, зокрема про застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності. Письмові заперечення судом долучено до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами заперечень, позивач наголошує на тому, що сама наявність іпотечного забезпечення нібито усуває підстави для визнання оспорюваних відчужень майна недійсними як таких, що вчинені на шкоду кредитору. Такий підхід підміняє зміст інституту забезпечення зобов'язань та ігнорує мету обраного способу захисту, яка полягає у відновленні реальної спроможності кредитора задовольнити вимогу за рахунок майна боржника.

На думку позивача, відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачається, що у разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Із наведених положень вбачається, що іпотекодержатель має саме право, а не обов'язок задовольняти вимоги за рахунок предмета іпотеки, відтак твердження Відповідача про «першочерговість» звернення стягнення виключно на предмет іпотеки є юридично помилковим.

Позивач вказав, що обрання ним способу захисту у вигляді оскарження правочинів, учинених на його шкоду, є належним і законним засобом, спрямованим на відновлення можливості реального виконання зобов'язання. Наявність іпотечного забезпечення розглядається як один із інструментів забезпечення і не обмежує право кредитора на використання інших передбачених законом способів захисту щодо майна, яке не є предметом іпотеки. В той же час, з урахуванням довідок від 06.10.2025 року щодо ретроспективної вартості земельних ділянок, доводи відповідача про «виключність» або «достатність» іпотечного забезпечення підлягають відхиленню.

Щодо строку позовної давності позивач зауважив, що він не був учасником оскаржуваних правочинів у 2010 та 2014 роках, а відомості про них та їх правові наслідки стали відомі лише в ході виконавчого провадження, початок перебігу позовної давності слід визначати з цього моменту. Відтак відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності й відповідні заперечення підлягають відхиленню.

11.11.2025 року до суду від представника відповідача - 2 надійшли письмові пояснення (вх. №74895), у яких відповідач - 2 просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності; відмовити у позовних вимогах в повному обсязі. Пояснення судом долучені до матеріалів цивільної справи.

Зокрема, за доводами пояснень, відповідач - 2 підтримала надані нею раніше письмові пояснення в частині наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та необґрунтованості вимог позивача в частині визнання спірних правочинів фраудаторними.

У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги та доводи позову, з мотивів, викладених письмово у позовній заяві. Просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - 1 в судовому засіданні заперечував щодо вимог позовної заяви з мотивів, викладених у письмових поясненнях та у заяві про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. Просили суд у задоволенні позовних вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» відмовити.

Приватний виконавець Бондарєв Роман Володимирович в судовому засіданні підтримав позицію позивача, просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Інші відповідачі та Приватний нотаріус Мірошніченко О. М. в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Приватний нотаріус за доводами письмових пояснень просила суд розглядати справу без її участі, що розглянуте та задоволене.

Представник Горшкової І.В. скерувала до суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог заперечувала.

ОСОБА_3 будь-яких заяв або клопотань суду не надала, про причини своєї неявки суду не повідомила.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно до п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Малиновського районного суду міста Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Отже, у зв'язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача-2 та відповідача - 3, а також Приватного нотаріуса Мірошніченко О.М.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, заслухавши учасників справи, які з'явилися в судове засідання суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності, враховуючи таке.

Хаджибейським районним судом міста Одеси було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

30.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №05/07/2008/840-К/512, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 190 416,80 доларів США, строком до 28.07.2028 року зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 14,49% річних за користування кредитними коштами, а відповідач зобов'язався сплачувати мінімальні платежі щомісячно у розмірі 2 500,00 доларів США, встановлені договором.

30.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №05/07/2008/840-П/512, відповідно до умов якого ОСОБА_4 поручився перед Кредитором за належне виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобов'язань по Кредитному договору №05/07/2008/840-К/512.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19.11.2013 року у справі №2/1519/9750/11 позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був задоволений, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором № 05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року у розмірі 347143,34 доларів США, що на день НБУ складала 2 774 716,72 грн.

24.04.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 125.

За змістом п. 1 даного договору банк відступив Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором. За змістом пункту 48 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року до Заявника ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року та до ОСОБА_4 за договором поруки № 05/07/2008/840-П/512 від 30.07.2008 року.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 26.11.2020 року у справі № 521/9750/13-ц, заяву ТОВ «Консалт Солюшенс» про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні у цивільній справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 02.06.2021 року у справі № 521/9750/13-ц, заяву ТОВ «Консалт Солюшенс» про поновлення строків для пред'явлення до виконання виконавчих документів у справі № 521/9750/13-ц у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - задоволено; поновлено заявнику строки для пред'явлення до виконання виконавчих листів у справі №521/9750/13-ц.

Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Романа Володимировича від 29.05.2023 року відкрито виконавче провадження ВН№71914188 відносно виконання виконавчого листа від 23.01.2014 року №521/9750/13-ц, де боржником є ОСОБА_1 .

Згідно договору дарування від 12.07.2007 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №1594, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подарували в рівних частинах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 2/3 частини квартири, розташованої в АДРЕСА_1 .

Згідно договору дарування від 22.09.2010 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №1447, ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_2 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, ОСОБА_2 зареєструвала право власності на 2/3 частини квартири розташованої в АДРЕСА_1 , згідно договору дарування від 22.09.2010 року за реєстр.№1447.

Згідно договору дарування від 29.05.2014 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №482, ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності від 23 квітня 2014 року від імені ОСОБА_2 подарувала (безоплатно передала у власність), а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13419245 від 29.05.2014 року.

Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового стану про шлюб №00047934513 від 12.11.2024 року вбачається, що 22.11.2002 року було укладено шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового стану про народження №00047934625 від 12.11.2024 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_8 , батьками якої є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового стану про шлюб №00047934944 від 12.11.2024 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_9 , батьками якої є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а матір'ю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зміна прізвища ОСОБА_10 з " ОСОБА_11 " на " ОСОБА_12 " підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00047935414 від 12.11.2024 року.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00047935991 від 12.11.2024 року вбачається, що 18.07.1992 року було укладено шлюб між ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні, станом на 24.04.2024 року в квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 .

Окрім наведеного, у матеріалах справи наявна копія Іпотечного договору від 30.07.2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 , за умовами п. 1.1. якого сторони погодили, що за цим договором Іпотекодавець з метою забезпечення зобов'язання, що витікає з кредитного договору № 05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року, передає в іпотеку земельні ділянки з кадастровими номерами №5122786400:01:001:1793, №5122786400:01:001:1794.

Також у матеріалах справи наявні матеріали виконавчого провадження №71914188, які перебувають на виконанні у Приватного нотаріуса Бондарєва Р.В. (т. 2), які досліджені в судовому засіданні.

Інших належних та допустимих доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали цивільної справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання спірних договорів дарування недійсними, застосування наслідків недійсності правочину, припинення права власності.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права під час вирішення справи по суті позовних вимог.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Так, законодавцем визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є основною ознакою правочину як юридичного факту.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. ч. 1, 3 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати КГС у постанові від 19.02.2021 року у справі № 904/2979/20 та Верховний Суд у постанові від 04.04.2025 року у справі № 745/582/21 сформулювали висновок про те, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами (принципами) цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові від 09.11.2022 року у справі № 205/7254/18 Верховний Суд вказав, що аналіз ч. 2 ст. 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які становлять зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наставати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Таким чином, суд зазначає, що засада добросовісності контрагента, як принцип цивільного законодавства застосовуються як при укладенні договору, його виконанні, так і враховуються при розгляді судом такого інституту цивільного права як визнання договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості визначаються законом.

Разом з тим, ст. 13 Цивільного кодексу України визначено межі здійснення цивільних прав. Відповідно до ч. 2 цієї статті при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Повертаючись до тлумачення ст. 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, суд повторює, що вона встановлює те, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Здійснюючи тлумачення ст. 13 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 року у справі № 917/1212/21 дійшла висновку про те, що при здійсненні своїх прав, особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При цьому, при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч. ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 Цивільного кодексу України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Цивільним кодексом України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв'язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Отже, як висновано Верховним Судом у низці правових позицій, норма ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки, кожен зобов'язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших осіб. Не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 року у справі № 644/5819/20 зазначив про те, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

При цьому, зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували "право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин (така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.02.2024 року у справі № 464/7832/21, від 10.02.2021 року у справі № 754/5841/17).

Так, у справі, що наразі розглядається, судом встановлено, що 30.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, оскільки між Банкомо та позичальницею було укладено кредитний договір №05/07/2008/840-К/512, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 190 416,80 доларів США, строком до 28.07.2028 року зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 14,49% річних за користування кредитними коштами, а відповідач зобов'язався сплачувати мінімальні платежі щомісячно у розмірі 2 500,00 доларів США, встановлені договором. Вказані зобов'язання позичальниці були забезпечені договором поруки №05/07/2008/840-П/512, відповідно до умов якого ОСОБА_4 поручився перед Кредитором за належне виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобов'язань по Кредитному договору №05/07/2008/840-К/512.

В подальшому, як встановлено судом, рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 19.11.2013 року у справі №2/1519/9750/11 позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був задоволений, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором № 05/07/2008/840-К/512 від 30.07.2008 року у розмірі 347143,34 доларів США, що на день НБУ складала 2 774 716,72 грн.

Як встановлено судом, 24.04.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 125. Тобто, право вимоги за кредитним договором від Банку перейшло до позивача у справі, та ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 26.11.2020 року у справі № 521/9750/13-ц, сторону стягувача у виконавчому провадженні у цивільній справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором було замінено на особу позивача, ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 02.06.2021 року у справі № 521/9750/13-ц, ТОВ «Консалт Солюшенс» було поновлено строки для пред'явлення до виконання виконавчих документів у справі № 521/9750/13-ц у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; відкрито виконавче провадження ВН№71914188.

Судом з матеріалів справи вбачається, що борг з боку відповідача - 1 ані перед первинним позикодавцем, ані перед позивачем у даній справі не погашено. Як і не погашено його з боку поручителя.

Як встановлено судом, згідно договору дарування від 12.07.2007 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №1594, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подарували в рівних частинах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 2/3 частини квартири, розташованої в АДРЕСА_1 .

В подальшому, згідно договору дарування від 22.09.2010 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №1447, ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_2 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявним у матеріалах цивільної справи Витягом про державну реєстрацію прав, за яким ОСОБА_2 зареєструвала право власності на 2/3 частини квартири розташованої в АДРЕСА_1 , згідно договору дарування від 22.09.2010 року за реєстр.№1447.

Згідно договору дарування від 29.05.2014 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №482, ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності від 23 квітня 2014 року від імені ОСОБА_2 подарувала (безоплатно передала у власність), а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13419245 від 29.05.2014 року.

Разом з тим, із наявних у матеріалах справи Витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, судом встановлено, що відповідачі у даній справі, як такі, що здійснювали відчуження спірного об'єкта нерухомого майна між собою, є особами, які пов'язані між собою родинними відносинами (мати, сестри, доньки).

Звертаючись до суду з відповідним позовом про визнання спірних договорів недійсними з огляду на їх фраудаторність, позивач наголошує на тому, що відповідач 1 свідомо, нехтуючи принципом добросовісності, маючи значні зобов'язання перед позичальником за кредитним договором відчужила частку нерухомого майна, що належала їй на праві власності своїй рідній сестрі - відповідачу - 2, а та, в свою чергу, відчужила майно матері відповідачів 1 та 2. При цьому, майно відповідачів жодним чином з їх користування не вибувало, відповідач після відчуження своєї частки продовжувала реалізовувати право на користування таким майном.

Суд погоджується з позицією позивача, зазначеною ним у позовній заяві, враховуючи таке.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Цивільні відносини, у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками цивільних правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, 6 ст. 13 Цивільного кодексу України.

Так, у даній справі за позовом кредитора про встановлення факту фраудаторності правочинів, судом було досліджено та встановлено обставини щодо кваліфікації дій відповідача-1 (боржника у справі про стягнення кредитної заборгованості) як таких, що були вчинені на шкоду кредитору, всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання своїм правом, в контексті перевірки оспорюваного правочину на предмет наявності / відсутності підстав для твердження про фраудаторність оспорюваного правочину, оскільки, як встановлено судом, укладаючи у 2008 році кредитний договір з Банком, відповідач - 1 розуміла значення своїх дій та керувала ними щодо початку наявності в неї відповідних зобов'язань перед позикодавцем, а саме те, що у випадку невиконання нею взятих на себе зобов'язань, остання має нести цивільно-правову відповідальність, зокрема, належним їй майном.

У даній справі факт невиконання відповідачем - 1 зобов'язань за кредитним договором є доведеним. При цьому, як встановлено судом обов'язок щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у відповідача -1 виник ще у 2008 році, під час укладення такого договору.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14.01.2020 року у справі № 489/5148/18, від 07.02.2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Водночас, Банк, надаючи відповідачу - 1 кредитні кошти для власного використання, розраховував на виконання боржницею своїх обов'язків з повернення з повернення таки коштів, зокрема, за рахунок майна, яке перебувало у власності позичальниці, в тому числі і того, яке не було обтяжене іпотекою.

Також суд зазначає, що за змістом постанови Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 523/17429/20 необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб; метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Верховний Суд у постанові від 22.02.2024 року у справі № 464/7832/21 зазначив про те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (ст. 234 Цивільного кодексу України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. ст. 3, 13 Цивільного кодексу України); такого, що порушує публічний порядок (ч. ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України).

При цьому, у постанові від 06.10.2022 року у справі № 904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки, унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Встановлені судом у даній справі обставини у своїй сукупності свідчить про те, що відповідач - 1, укладаючи спірний договір дарування на користь рідної сестри: відповідача - 2 у даній справі (від 22.09.2010 року, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М. за реєстр. №1447) діяла недобросовісно та мала на меті уникнення звернення стягнення на нерухоме майно, як боржника. При цьому, відповідач - 2, перебуваючи з відповідачем - 1 у родинних відносинах, в свою чергу також уклала з матір'ю - відповідачем - 3 договір, яким відчужила право власності на квартиру, тим самим приховавши майно, що в майбутньому, унеможливлювало б виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з боку відповідача - 1. При цьому, як раніше було зазначено судом у рішенні, факт того що відповідачі у даній справі є пов'язаними між собою особами (родичі) за сукупністю родинних ознак - встановлено та неоспорено ані позивачем, ані відповідачами.

Відтак, оспорювані правочини суд вважає фраудаторними та такими, що потребують визнання їх недійсними.

Також суд зазначає, що як вже було зазначено судом раніше, предметом розгляду даного спору є, зокрема, визнання недійсними договорів дарування з підстав невідповідності їх приписам статей 3, 13, 215 ЦК України, як фраудаторних правочинів.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст. 215, 216 ЦК України).

Водночас, суд зазначає, що рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав.

У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16).

З огляду на вказане, суд зазначає, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та припинення права власності на спірне майно за відповідачем - 2 та відповідачем - 3 також є обґрунтованими.

Таким чином, враховуючи наведені висновки, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено позовні вимоги, з огляду на що, такі позовні вимоги є підставними та потребують задоволення в повному обсязі.

Разом з тим, доводи відповідачів 1 та 2, заявлені ними усно в судовому засіданні та за доводами письмових пояснень не беруться судом до уваги, зважаючи на те, що відповідачем - 1 не наведено відповідних тверджень та не підтверджено таке належними та допустимими письмовими доказами, що нею, або іншими відповідачами у даній справі, завдяки недобросовісності у спірних правовідносинах, не створено для позивача негативних наслідків.

Щодо заявлених представниками відповідачів 1 та 2 клопотань про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає таке.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про існування оспорюваних правочинів після того, як судовими рішеннями у справі № 521/9750/13-ц було замінено у виконавчому провадженні сторону стягувача та поновлено строки на пред'явлення виконавчих документів до виконання, звернення до Приватного виконавця із заявою про виконання судового рішення у 2023 році.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2025 року у справі №137/161/23 «Враховуючи, що ОСОБА_1 не є учасником оскаржуваного правочину, а тому не повинен був володіти інформацією про існування договору з часу його укладення, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування в цій справі строку позовної давності.»

У даному разі, позивачем суду було доведено, а відповідачами не спростовано того, що він дізнався про своє порушене право лише у 2023 році під час звернення його до Приватного виконавця із заявою про виконання судового рішення.

Разом з тим, відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Разом з тим, пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, строк загальної позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України було продовжено на строк дії воєнного стану, з огляду на що, вимоги відповідачів 1 та 2 про застосування до спірних правовідносин позовної давності задоволення не потребують, оскільки вимога позивача про визнання недійсними договорів дарування заявлена в межах строку позовної давності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених ним витрат по сплаті судового збору, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовій збір в розмірі 9689, 60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 549 від 11.11.2024 року, які слід стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263 - 268, 273, 354 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" (65048, м. Одеса, вул. Італійська, буд. 36, офіс 308 ЄДРПОУ 42251700) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарев Роман Володимирович (65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, офіс 313, РНОКПП НОМЕР_4 ), Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко Олена Миколаївна ( АДРЕСА_3 ) про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 29.05.2014 року, зареєстрований в реєстрі за №482, Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13419245 від 29.05.2014 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право власності за ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір дарування від 22.09.2010 року, зареєстрований в реєстрі за №1447, Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мірошниченко О.М., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12479954 від 16.04.2014 року про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право власності за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення у власність та поновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Солюшенс" (65048, м. Одеса, вул. Італійська, буд. 36, офіс 308 ЄДРПОУ 42251700) в рівних частках з кожного відповідача судовий збір у загальному розмірі 9689, 60 грн., тобто по 3229, 87 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та проголошено в судовому засіданні 11.11.2025 року.

Повний текст рішення суду складено та підписано 11.11.2025 року.

Суддя Н.О. Шевчук