Справа № 464/4435/25
пр.№ 2/464/2042/25
11.11.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за участі представника позивача - адвоката Маслюженко М.П.,
Позивач через електронний кабінет звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованість у розмірі 14664,54 грн, що включає: заборгованість за основним боргом - 9005,66 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 2840,11 грн; інфляційні втрати - 2138,95 грн; три проценти річних - 679,82 грн, покликаючись на невиконання взятих на себе зобов'язань.
У зв'язку із поданням до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивачем додано до позовної заяви доказ надсилання відповідачу копій поданих до суду документів.
За результатами автоматизованого розподілу судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В., інформація щодо справи є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебпорталі судової влади України.
Суддя ухвалою від 01 серпня 2025 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у зв'язку із малозначністю справи, що визначено імперативними приписами цивільного законодавства, про що просив позивач.
Ухвала про відкриття провадження оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень з додатковим відображенням в електронній формі програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія.
Заперечень проти письмового провадження, визначеного ухвалою суду про відкриття провадження, до суду не надходило, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у такому випадку не здійснюється.
Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою беруться до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо проведення публічного розгляду справи.
Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню при застосуванні норм права.
Позивачу ухвалу про відкриття провадження у справі доставлено до його електронного кабінету, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
За відсутності у відповідача електронного кабінету копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано за зареєстрованим місцем проживання, отриманим за відомостями Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, з одночасним вказанням зміни прізвища відповідача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
З дотриманням вимог ст.272 ЦПК України відповідач під розписку отримав ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою з додатками, однак у встановлений строк - 15 днів та до даного часу своїми процесуальними правами не скористався та відзиву не подав, клопотань не заявлено.
Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України).
За позицією Верховного Суду у справі № 607/16163/19 (постанова від 27 січня 2021 року) обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог.
Вирішуючи заявлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд виходить із положень п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, за яким підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст.ст.1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом - ст.625 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договорів факторингу (глава 73 ЦК України), купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.ст.1077, 1080 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 виснував, що презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України) означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Судом з'ясовано, що 26 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «ІДЕЯ БАНК» (кредитодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено кредитний договір № Z02.144.73675, за яким банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у сумі 34722,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
За погодженими та обумовленими сторонами умовами договору: кредит надається строком на 60 місяців; за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 10 % річних від залишкової суми кредиту; щомісячні внески сплачуються відповідно до графіку щомісячних платежів у розмірі 1536,34 грн (останній платіж 1852,14 грн) з кінцевою датою 26 березня 2020 року; банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 , а щомісячні платежі (внески) сплачуються на транзитний рахунок № НОМЕР_2 .
На підставі договору факторингу № 16/11-23 від 16 листопада 2023 року з додатками - з реєстром боржників та оплатою за відступлення прав вимоги, укладеним між АТ «ІДЕЯ БАНК» (клієнт) та фінансовою установою ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ СОНАТІ» (фактор), останнє набуло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.
Надалі на підставі договору факторингу № 29/12-23 від 29 грудня 2023 року з додатками - реєстром боржників та оплатою за відступлення прав вимоги, укладеним між фінансовою установою ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ СОНАТІ» (клієнт) та позивачем - фінансовою установою ТзОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» (фактор), останнє набуло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Виписка за рахунком позичальника - відповідача підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку. Саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача (позиція Верховного Суду у постановах від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).
За долученими позивачем випискою по рахунку, ордером-розпорядженням № 1 від 26 березня 2015 року, довідкою-розрахунком та розрахунками розміру заборгованості станом на 16 листопада 2023 року становить 14664,54 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 9005,66 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 2840,11 грн; інфляційні втрати - 2138,95 грн; 3 % річних - 679,82 грн. За відсутності спростування чи доказів неправильності розрахунку заборгованості у суду немає підстав сумніватися у його обґрунтованості та бере такий до уваги.
З огляду на викладене вище у своїй сукупності, зважаючи презумпцію правомірності правочинів та обов'язковість договору для сторін, відсутності доказів належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості з наданням переконливих доказів, достовірність яких не оспорюється, є підставними та підлягають до задоволення. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку. У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували дане рішення суду та беззастережно доводили протилежне.
Відповідач, будучи достеменно обізнаним про справу, знехтував своїми процесуальними правами та відзиву не подав, не висловив свою позицію про заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитом, жодних доводів у спростування позову не навів та доказів, які б досліджувалися судом, не надав. За відсутності відзиву відповідача суд вирішив справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
Розподіляючи судові витрати, суд виходить із положень ст.ст.133, 141 ЦПК України, за якими судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Також позивачем у позові заявлено про відшкодування за рахунок відповідача 7200 грн витрат на професійну правничу допомогу, у підтвердження чого надано: договір про надання правничої допомоги від 01 квітня 2024 року, реєстр боржників, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 05 травня 2025 року. Достовірність таких доказів позивачем не ставиться під сумнів.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 638/13336/21 виснував, що з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.3 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Указані критерії адвокатських витрат є оціночним поняттям. Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Указаний спір належить до категорій малозначних справ, розгляд справи проводився без повідомлення (виклику) сторін, щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором існує безліч сталою та послідовної практики Верховного Суду, обсяг аналітичної й технічної роботи щодо підготовки позову, відтак суд прийшов переконання, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає зменшенню. Зважаючи на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700 грн. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката.
Заява підлягає частковому задоволенню, докази у спростування такого висновку суду відсутні.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Задоволити позов.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» заборгованість у розмірі 14664,54 грн, що включає: заборгованість за основним боргом - 9005,66 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 2840,11 грн; інфляційні втрати - 2138,95 грн; три проценти річних - 679,82 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» 2422,40 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ», код за ЄДРПОУ 43575686, м.Дніпро, вул.Сіферопольська, 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69;
відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО