Єдиний унікальний номер №461/6831/24
Провадження № 6/943/34/2025
06 листопада 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Коса І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.,
за участю представника приватного виконавця - адвоката Чорної Н.М. (в режимі ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , -
приватний виконавець Сокіл В.І. звернулася до суду із указаним вище поданням, у якому просила тимчасово обмежити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості по виконавчому провадженні №76992170, що перебуває на виконанні приватного виконавця Сокіл В.І.
В обгрунтування вищевказаного подання заявник покликається на те, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни знаходиться виконавчий лист №461/6831/24 від 27.01.2024 року, виданий Галицьким районним судом м. Львова про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором від 06.05.2021 року в розмірі 179890,25 грн. та 3028 грн. судового збору, про що приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.01.2025 року та постанови про арешт коштів боржника, про стягнення із боржника основної винагороди в сумі 18291,82 грн. та додаткових витрат виконавчого провадження у сумі 193,10 грн., із повідомленням боржника, який документований паспортом для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 18.03.2015 та серії НОМЕР_3 від 29.08.2018. Проте на виклики державного виконавця боржник не з'являється, а грошові кошти по судовому рішенню не сплачує, а також не виконав жодних обов'язків, передбачених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки судове рішення не виконано, жодних обов'язів та вимог приватного виконавця боржник не виконує, на виклики не з'являється, тобто ухиляється від його виконання, а тому просить подання задовольнити.
Представник приватного виконавця Сокіл В.І. - адвокат Чорна Н.М. у судовому засіданні (у режимі ВКЗ) підтримала заявлене подання та просила його задовольнити, виходячи із вищенаведених мотивів.
Заслухавши думку представника приватного виконавця Сокіл В.І. - адвоката Чорної Н.М. у судовому засіданні, дослідивши матеріали подання та доданих до нього документів, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні подання, виходячи із таких мотивів.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавленим права в будь-який час повернутись в Україну.
Згідно ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Крім того, у справі «Гочев проти Болгарії» від 26.11.2009, Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).
Згідно частини 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Таким чином, підставою для обмеження особи у праві виїзду за кордон є сукупність двох умов: наявність у особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї рішенням суду або органу (посадової особи), а також факт її ухилення від виконання таких зобов'язань.
Тобто Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. Самостійне невиконання боржником зобов'язань протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, судом не може розцінюватись як ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону).
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Крім того, згідно частини першої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.
Відтак, на думку суду, системний аналіз вищевказаних норм права вказує на те, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно порушуватися виконавцем у виняткових випадках у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, за умови вжиття виконавцем всіх інших можливих та передбачених чинним законодавством заходів для виконання рішення. Тобто, звертаючись до суду із указаним поданням виконавець повинен зазначити фактичні обставини, підтвердивши їх належними та допустимими доказами, зокрема, що чухиляється від виконання зобов'язань за рішенням суду.
Судом встановлено, що 27 січня 2024 року Галицьким районним судом міста Львова видано виконавчий лист №461/6831/24 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором №С-606-023363-21-980 від 06.05.2021 року в розмірі 179890,25 грн. та 3028 грн. судового збору, про що приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.01.2025 рокудоговором №С-606-023363-21-980 від 06.05.2021 року в сумі 179890,25 грн. та
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни ВП №76992170 від 27.01.2025 року відкрито виконавче провадження із примусового виконання вищевказаного виконавчого листа Галицького районного суду м. Львова №461/6831/24 від 27.01.2024 року.
Також 27 січня 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника ОСОБА_1 суму в розмірі 396,40 грн., а також постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 18291,82 грн.
Крім того, 27 січня 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. із метою забезпечення повного постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , яку скеровано для виконання у АТ КБ «Приватбанк», АТ «Універсал Банк», АТ «ОКСІ банк», АТ «ТАСкомбанк», АТ «Райффайзен Банк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Банк Восток», АТ «ПроКредит Банк», АТ «Акціонерно-комерційний банк «Львів», АТ «КРЕДОБАНК», АТ «ОТП БАНК», АТ «Ідея Банк», АТ «АГРОПРОСПЕРІС БАНК», АТ «УКРСИББАНК», АТ «БАНК АВАНГАРД», АТ «СЕНС БАНК», АТ «Банк Альянс», ПАТ АК «Південний», АК «АЛЬТБАНК», АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ», АТ «ІНГ Банк Україна», ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», АТ «Банк 3/4», АТ «СКАЙ БАНК», АТ «ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ», АТ «ПОЛТАВА-БАНК», АТ «ВЕСТ ФАЙНЕНС ЕНД КРЕДИТ БАНК», АТ «БАНК ТРАСТ-КАПІТАЛ».
Крім того, 28 січня 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути із боржника ОСОБА_1 загальну суму додаткових витрат в розмірі - 193,10 грн.
Крім того, 25 березня 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. на адресу боржника ОСОБА_1 скеровано вимогу приватного виконавця, якою останній вимагав у боржника надати в строк до 31.03.2025 року декларацію про доходи та майно боржника, а також достовірні відомості щодо наявності у боржника майна (майнових прав), грошових коштів, на які може бути звернено стягнення, а також з'явитися за викликом приватного виконавця.
Крім того, 02.09.2025 року та 05.09.2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. на адресу боржника ОСОБА_1 направлено виклики приватного виконавця, на які він не з'явився.
Разом із тим, як убачається із Акту приватного виконавця від 03.04.2025, що приватним виконавцем Сокіл В.І. здійснено виїзд за адресою боржника ОСОБА_1 для виявлення його майна в с. Задвір'я Золочівського району Львівської області, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_1 відсутній за місцем реєстрації, майна боржника не виявлено, двері не відчинили.
Згідно відповіді ГУ ДМС України у Львівській області від 03.02.2025, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 18.03.2015 органом 4601, статус - діючий та серії НОМЕР_3 , виданий 29.08.2018 органом 4601.
Проте, згідно відповіді ДПС України на запит №288456011 від 21.08.2025 року щодо перетину боржником державного кордону - за період з 27.01.2025 по 21.08.2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 виїзд за межі України не здійснював.
Разом із тим, як убачається із мотивів подання приватного виконавця Сокіл В.І., що станом на вересень 2025 року рішення суду боржником ОСОБА_1 не виконано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, заявник указує, що боржник ОСОБА_1 достовірно обізнаний як про наявність судових рішень, так і про наявність відкритих, на виконання згаданих рішень суду, виконавчих проваджень, що, на думку приватного виконавця, підтверджується списком №16, 119, 396, 401 поштових відправлень рекомендованих листів.
Однак, із такими доводами приватного виконавця суд погодитися не може та вважає відсутніми підстави для задоволення заявленого подання, виходячи із такого.
Зокрема, як убачається із матеріалів справи, що списки №16, №119, №396, №401 поштових відправлень приватним виконавцем Сокіл В.І. рекомендованих листів боржнику ОСОБА_1 , перевірених судом через додаток Укрпошти «трекінг відправлень», що усі направлені боржнику документи приватного виконавця Сокіл В.І., які описані судом вище, не були вручені божнику ОСОБА_1 із причин «одержувач відсутній за вказаною адресою», про що також об'єктивно слідує із Акту приватного виконавця від 03.04.2025.
Крім того, матеріали подання приватного виконавця не містять жодних доказів щодо вручення боржнику ОСОБА_1 постанов та викликів приватного виконавця Сокіл В.І., як і відсутні будь-які об'єктивні відомості про те, що боржник ОСОБА_1 обізнаний із вищевказаним виконавчим провадженням щодо нього.
Натомість, в силу приписів частини третьої статті 441 ЦПК України передбачено, що суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Отже, суд вважає, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. Під поняттям «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні непереборні обставини.
Тотожний правовий висновок викладений у постанові Львівського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року в справі №465/6549/22, де Суд апеляційної інстанції також виснував, що при розгляді питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон необхідно враховувати той факт, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки вона пов'язана з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання. Судові рішення у зазначеній категорії справ мають бути постановлені з ретельним вивченням та обґрунтуванням наданих виконавцем доказів навмисного ухилення боржника від виконання рішення суду. Як убачається із змісту подання, приватним виконавцем не наведено обґрунтованих доводів, що вказували б на неправомірні дії чи бездіяльність боржника, які могли б свідчити про його ухилення від виконання рішення суду. Сам факт відкриття виконавчого провадження, при відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчать про необхідність тимчасового обмеження конституційних прав боржника. Апеляційний суд також враховує, що згідно матеріалів виконавчого провадження, рухомого чи нерухомого майна боржника, грошових коштів, на які можливо звернути стягнення, не виявлено.Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що приватний виконавець не довів, що боржник свідомо ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Львівського апеляційного суду від 01 травня 2025 року в справі №2-735/11, де Суд апеляційної інстанції виснував, що зміст норм Закону України «Про виконавче провадження» передбачає юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за умови доведеності ухилення від їх виконання. «Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань покладених на нього рішенням є оціночним поняттям. Задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що боржник по виконавчому провадженні, не порушив приписів ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» та не ухилявся від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань, а посилання приватного виконавця на ст. 441 ЦПК України, як на норму, якою регламентовано порядок розгляду судами питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), не дає суду правової підстави вирішити питання про тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника без спеціальної матеріальної норми, як це передбачено Конституцією України. Самостійне невиконання боржником зобов'язань, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов'язків. Також судом не встановлено, що перебування боржника на території України буде сприяти належному виконанню боргових зобов'язань, а його відсутність - буде перешкодою для їх своєчасного і належного виконання, чи боржник має намір вибути за межі України саме з метою невиконання рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні подання приватного виконавця, що не було спростовано і при розгляді апеляційної скарги.
Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Львівського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року в справі №1311/1526/12, підставою для тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є встановлення факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням. Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). На момент звернення до суду із поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. З урахуванням встановленого, за відсутності доказів на обґрунтування ухилення боржника від виконання зобов'язань у межах виконавчого провадження, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення подання про обмеження боржника у праві виїзду за межі України з цих підстав.
Відтак, суд вважає, що заявником не доведено факту свідомого ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов'язань за судовим рішенням, як і не вбачається із матеріалів справи про сам факт обізнаності боржника із таким виконавчим провадженням, у межах якого заявлено подання приватним виконавцем Сокіл В.І. про тимчасове обмеження у прааві виїзду боржника за межі України. Натомість, в обгрунтування заявленого подання приватний виконавець покликалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року в справі №643/8028/15, від 18 березня 2021 року в справі №520/10954/15-ц, від 26 липня 2021 року в справі №757/33710/14-ц, від 11 серпня 2021 року в справі №619/4981/13-ц, які суд вважає нерелевантними у спірних паравовідносинах, оскільки такі стосуються виключно скарг на дії та рішення приватних виконавців у межах відкритого виконавчого провадження, а дана справа пов'язана виключно із розглядом подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, де остаточними можуть бути лише рішення судів апеляційної інстанції.
Інші доводи приватного виконавця та її представника суд вважає формальними і такими, що не доводять заявлених вимог, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються вищенаведеними обставинами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язуєсуди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18.07.2006).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Більше того, суд констатує, що в умовах дії на території України правового режиму воєнного стану пропуск громадян України через державний кордон здійснюється з урахуванням вимог Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (строк дії якого періодично продовжується), яким обмежено чоловікам віком від 18 до 60 років право виїзду за межі України, до категорії яких за віком належить боржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За таких обставин, суд вважає, що заявлене подання до задоволення не підлягає, оскільки факт ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов'язань за судовим рішенням є не доведеним. Приватним виконавцем Сокіл В.І. у заявленому поданні не наведено доказів того, що боржник вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання, та які унеможливлюють чи ускладнюють виконання судового рішення, а сам факт невиконаного боржником зобов'язання не свідчить про вчинення ним умисних дій щодо ухилення від виконання такого.
Відтак, ураховуючи викладені фактичні обставини та релевантні норми права, а також те, що обмеження у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, суд приходить до переконання, що подання є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.
Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 13, 78-82, 223, 259, 260, 261, 263, 353, 441 ЦПК України, суд, -
у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали суду.
Повний текст ухвали складено: 11.11.2025 року.
Суддя Кос І. Б.