Справа № 750/11494/25
Провадження № 2/750/3106/25
11 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
судді - Маринченко О.А.,
секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
12 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 2197587 про надання споживчого кредиту від 26 березня 2020 року в сумі 16400 грн.
Обґрунтовано позов тим, що 26 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 2197587 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти в сумі 5000 грн. зі сплатою процентів за користування ними. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у порядку, передбаченому умовами договору, однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. На даний час право вимоги до відповідача за договором № 2197587 про надання споживчого кредиту від 26 березня 2020 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача та витребувано в Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» інформацію про те, чи випускалася на ім'я ОСОБА_1 банківська картка (маска картки) № НОМЕР_1 , якщо так, то, чи були зараховані 26.03.2020 на банківську картку (маска картки) № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5000 грн. та у разі підтвердження переказу таких коштів, виписку по рахунку (інший документ), що підтверджує дану інформацію.
Відповідач відзив на позов не подав.
У судове засідання представник позивача не з'явилася, подала клопотання, в якому просить справу розглянути за її відсутності, вказавши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті сповіщався завчасно і належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою його місця проживання, зареєстрованою в установленому законом порядку.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
26 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (товариство) та ОСОБА_1 (споживач) укладено договір № 2197587 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти в сумі 5000 грн. на умовах, встановлених договором, строком на 30 днів, а клієнт зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором (а.с. 25 на звороті-28).
Згідно з пунктом 1.1. договору його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, у порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», у тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС товариства.
У пунктах 2.1, 2.5. договору сторони погодили, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту. Кредит вважається погашеним у день отримання товариством коштів у погашення заборгованості за кредитом.
Із листа Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей фор пей» від 18 липня 2025 року, адресованого Товариству з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», слідує, що Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей фор пей» було здійснено переказ грошових коштів у сумі 5000 грн. на картку № НОМЕР_2 (а.с. 29 на звороті).
Також, за інформацією Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на ім'я відповідача в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 26 березня 2020 року здійснено переказ коштів у сумі 5000 грн.
Відповідно до пункту 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
У пункті 1.5. даного договору, зокрема, визначено, що стандартна процентна ставка становить 1,90% у день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася продовження строку користування кредитом відповідно до пункту 4.1-4.6. договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України.
Згідно із пунктом 4.1. договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в пункті 1.4. договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктом 4.2.-4.5 договору.
Відповідно до пункту 4.2. договору споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн. (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до пункту 4.3. договору.
За пунктом 4.3 договору пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.
Товариство має право, але не обов?язок протягом строку для відповіді акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені споживачем товариству в Особистому кабінеті/зазначені в договорі (пункт 4.4. договору).
Згідно із пунктом 4.5. договору у випадку акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в пункті 4.3 цього пункту договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті.
Відповідно до пункту 6.1. договору повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно графіка платежів, а у випадку якщо відбулося продовження строку користування кредитом повернення кредиту не пізніше дня, що є новою датою повернення кредиту та відображається споживачу в особистому кабінеті.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5.1 договору товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача.
08 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-08022021, за яким кредитор передав (відступив) новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а.с. 37 на звороті-41).
Із копії Витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-08022021 від 08 лютого 2021 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги, в тому числі до відповідача за договором № 2197587 у сумі 16400 грн. (а.с. 41 на звороті).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьо особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору в сумі 5000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, маска якої № НОМЕР_4 , що підтверджується інформацією Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Вей фор пей» (а.с. 29 на звороті) та інформацією Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк».
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів в обумовлений строк належним чином не виконував, у зв'язку з чим за розрахунком, наданим позивачем, утворилася заборгованість у сумі 16400 грн., до якої входить: 5000 грн. - сума кредиту; 11400 грн. - сума процентів за користування кредитом (а.с. 30 на звороті-37).
Доказів, які б спростовували зазначені обставини та розмір заборгованості, відповідач суду не надав.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, суд враховує, що відповідно до умов вказаного договору та доказів, наявних в матеріалах справи, відповідач отримав кредит у сумі 5000 грн., строк користування яким складав 30 днів (пункт 1.4. договору).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк кредитування у вказаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріали справи не містять належних доказів, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом у сумі 11400 грн. нараховані відповідачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус» за період із 26 березня 2020 року до 28 жовтня 2020 року, тобто поза межами строку кредитування, визначеного вказаним договором.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення кредиту/позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування кредитом, належних доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів після спливу цих строків є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.
Крім того, з розрахунку заборгованості слідує, що після закінчення строку кредитування, а саме: 29 квітня 2020 року та 29 травня 2020 року відповідачем було сплачено на погашення заборгованості за договором грошові кошти в сумі 2565 грн. та 2850 грн. відповідно, а всього 5415 грн.
А тому, з відповідача підлягає стягненню заборгованість, до якої входить тіло кредиту в сумі 5000 грн., проценти, нараховані в межах строку кредитування в сумі 2185 грн., за вирахуванням грошових коштів у сумі 5415 грн., які були сплачені відповідачем на погашення заборгованості за кредитом після закінчення строку кредитування, що становить 1770 грн., у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат.
Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об'єднання «Апологет» на підставі договору № 0107 про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року (а.с. 45 на звороті).
Згідно з копією акту № 848 про надання правової (правничої) допомоги від 05 серпня 2025 року вартість послуг Адвокатського об'єднання «Апологет» (відповідач ОСОБА_1 ) становить 8000 грн. (а.с. 46).
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем документально підтверджено понесення витрат на сплату судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та на правничу допомогу в сумі 8000 грн.
Таким чином, враховуючи, що вимоги позивача задоволено на 10,79%, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 261 грн. 38 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 863 грн. 20 коп.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал (місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів; ідентифікаційний код - 35234236) заборгованість за договором № 2197587 про надання споживчого кредиту від 26 березня 2020 року в сумі 1770 грн. (одна тисяча сімсот сімдесят грн.).
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 261 грн. 38 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 863 грн. 20 коп. витрат на правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя