Справа № 515/1327/25
Провадження № 2/515/1687/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
11 листопада 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Дем'янової О.А.,
при секретарі Унгурян Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
01 вересня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі-ТОВ «ФК«Кредит-Капітал») через свого представника Усенка М.І. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №101705003 від 07.01.2024 року у сумі 12288 грн 47 коп.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 січня 2024 року ТОВ «Мілоан» та відповідачка уклали Договір про сподивчий кредит №101705003 (далі-Крединий договір), згідно з умовами якого відповідач отримав у розмірі 5000 грн 00 коп зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну йому суму, однак відповідачка зі свого боку не виконала умов кредитного договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 12288 грн 47 коп. Як зазначає позивач, 25.06.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит- Капітал» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір відступлення прав вимоги №109-МЛ/Т від 25.06.2024 року, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 101705003 від 07.01.2024 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №109-МЛ/Т від 25.06.2024 року, сума заборгованості відповідачки становить 12288 грн 47 коп, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3600,00 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 8263,47 грн.; прострочена заборгованість за комісією - 425,00 грн. Відповідачці було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 23695772 від 12.08.2025 року.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідачки вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на надання професійної правничої допомоги у сумі 8000 грн 00 коп.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 вересня 2025 року справу передано судді Дем'яновій О.А.
16 вересня 2025 року Татарбунарським районним судом Одеської області винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився. 30.10.2025 року через підсистему "Електронний суд" подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував (а.с.46).
Відповідачці судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку за місцем її проживання двічі направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками, які повернулися з відміткою пошти «Адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с.45).
Згідно з відповіддю №5188/18837 від 03.09.2025 року, яка на запит суду надійшла 16 вересня 2025 року від ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з ч.7 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «Відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18).
Судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Між тим, відповідачка не скористалася своїм правом подати відзив у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог ст.ст.19,279 ЦПК України вказана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку спрощеного позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.01.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 101705003 (а.с.6-11).
Згідно з п.п.6.1,6.2 Кредитного договору він укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в Особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифрі літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього Кредитного договору електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру Позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для Позичальника визначено у Правилах). На Договір накладається електронний підпис уповноваженого працівника Кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, що визначає дату та час укладення Договору. Після укладення цей Кредитний договір надається (надсилається) Позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими Позичальником Товариству. За зверненням Позичальника Товариство може повторно надати (надіслати укладений кредитний договір на електронну скриньку Позичальника та/або виготовити і надіслати на поштову адресу. Позичальника засвідчену Кредитодавцем копію цього договору в паперовому вигляді за письмовим зверненням Позичальника.
За п.п.1.1, 1.2 якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк 105 днів надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 5000 грн 00 коп, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що кредит надається загальним строком на 105 днів з 07.01.2024 року (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів.
Відповідно до п.п. 1.3.1, 1.3.2 договору, пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 22.01.2024 року. Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду та закінчується 21.04.2024 року (дата остаточного погашення заборгованості).
Згідно з п. 1.5.1. Договору, комісія за надання кредиту: 425,00 грн., яка нараховується за ставкою 8,50 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 787,50 грн., які нараховуються за ставкою 1,05 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.
Згідно п.1.5.3 договору, проценти за користування кредитом протягом поточного періоду становлять 18 900,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Вказаний кредитний договір укладено в електронному вигляді відповідно) до ст.ст.11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Цей Договір (з додатками №1, №2, №3 та Правилами), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що починається з моменту його укладення і закінчується в останній день строку кредитування (дату остаточного погашення заборгованості), згідно п.1.3, п.1.4 Договору. Якщо станом цю дату зобов'язання Позичальника та/або Кредитодавця залишаються невиконаними/неналежно виконаними цей Договір діє до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.7.1.Договору).
Так, 07.01.2024 року ОСОБА_1 подала заяву на отримання кредиту №101705003, згідно з якою просила ТОВ «Мілоан» надати їй кредит для задоволення особистих потреб, що не суперечать закону, на наступних умовах: Сума кредиту: 5000.00 грн. у валюті: Українські гривні. Загальний строк кредитування: 105 днів. З них пільговий період: 15 днів, поточний період: 90 днів. Денна процента ставка: протягом пільгового періоду: 1.05%, протягом поточного періоду: 2.30%. Комісія за надання кредиту: 8.50% від суми кредиту. Платіжна картка позичальника на яку має бути перерахована сума кредиту: MASTERCARD DEBIT STANDARD 516749*45. Банк, що випустив картку: JSC State Savings Bank of Ukraine (Jsc Oschadbank) (а.с.12 зворот).
Довідкою б/н від 14.10.2024 року ТОВ "Міолан" підтверджує, що ОСОБА_1 , з якою укладено Договір про споживчий кредит №101705003 від 07.01.2024, ідентифікована товариством. Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 106048, дата та час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику - 2024-01.07. 14:32:03, на номер телефону НОМЕР_1 (а.с.13 зворот).
Також позивачем надано додаткові контактні дані позичальника для взаємодії за Кредитним договором, з яких вбачається, що вищевказаний номер телефону перебуває у переліку номерів телефонів, підтверджених позичальником як таких, що їй належать та знаходяться в її володінні. Кредитодавець має право здійснювати взаємодію з позичальником з використанням в цьому додатку номерів, в т.ч. шляхом телефонних, відеопереговорів, надсилання текстових, голосових та інших повідомлень, зокрема нагадування, повідомлення позичальника про дату завершення пільгового періоду, строк виконання зобов'язання, дату остаточного погашення заборгованості, розмір заборгованості та іншу інформацію, що стосується кредитного договору, а також з метою врегулювання простроченої заборгованості за цим договором (а.с.13).
Під час укладення кредитного договору відповідачка була ознайомлена позивачем з Графіком платежів за Договором про споживчий кредит (а.с.12).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з пунктом 12 цієї статті електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з пунктом 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено судом, відповідачем підписано Договір про споживчий кредит №101705003 від 07.01.2024 року в електронному вигляді.
Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, виходячи з наведених умов вказаного вище договору, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року № 755/2284/16-ц.
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи.
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
При цьому, пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника про рух коштів є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором суду надано копію платіжного доручення № 80183417 від 07.01.2024 року на суму 5000,00 грн., в якому зазначено отримувачем ОСОБА_1 , номер картки № НОМЕР_2 , призначення платежу: Кошти згідно договору №101705003 (а.с.15).
Однак, відповідно до даних, зазначених у Відомості про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан» за період з 07.01.2024 року по 23.05.2024 року, та Виписки з особового рахунку за Кредитним договором №101705003 від 07.01.2024 року за вказаний період у відповідачки наявна заборгованість в розмірі 12288 грн 47 коп, з них: прострочене тіло - 3600,00 грн; прострочені відсотки - 8263,47 грн.; заборгованість за комісіями - 425,00грн (а.с.15 зворот-16,17).
Судом також встановлено, що 25.06.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір відступлення прав вимоги №109-МЛ/Т від 25.06.2024 року, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 101705003 від 07.01.2024 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою (а.с.17 зворот-22).
Згідно з Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 25 червня 2024 року Кредитор передав, а Новий Кредиотор прийняв Реєстр Боржників Кредитора від 25 червня 2025 року у кількості 2806, загальна сума заборгованості кредитного портфелю) 45516332,68 грн (а.с.26 зворот).
Відповідно до Витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №109-МЛ/Т від 25.06.2024 року, сума заборгованості відповідачки становить 12288 грн 47 коп, з них: залишок по тілу кредиту - 3600,00 грн.; залишок по відсотках - 8263,47 грн.; залишок по комісії - 425,00 грн (а.с.28).
Згідно з п. 6.2.4. Договору відступлення права вимоги №109-МЛ/Т від 25.06.2024 відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється без згоди боржника.
Пунктом 6.2.3 Договору відступлення права вимоги сторони погодили, що право вимоги переходить до нового Кредитора удень здійснення фінансування (оплати) на користь Кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній у п.7.1 цього Договору, після чого Новий Кредитор стає Кредотором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.
Так, на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ "ФК"Кредит-Капітал" позивачем надано Платіжну інструкцію №3442 від 25.06.2024 року, з якої слідує, що на розрахунковий рахунок ТОВ "Міолан" позивачем було зараховано кошти згідно Договору відступлення прав вимоги №109-МЛ/Т від 25.06.2024 року, у сумі 1587311,72 грн (а.с.27 зворот), яка погоджена сторонами у п.7.1 Договору про відступлення права вимоги.
Відповідачка повідомлялася про необхідність погашення кредитної заборгованості шляхом надіслання відповідної Претензії вих№23695772/5241 від 12.08.2025 року (а.с.28 зворот).
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.
З наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитного договору № 101705003 від 07.01.2024 року сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином, укладений між сторонами договір є обов'язковим до виконання.
Відповідачкою не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що вона не укладала з ТОВ «Мілоан» вказаного вище кредитного договору.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредит за кредитним договором № 101705003 від 07.01.2024 року, проте не виконувала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена. Доказів погашення заборгованості суду не надано.
Оскільки відповідачка в порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у неї утворилася заборгованість перед позивачем, як новим кредитором.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3600 грн 00 коп., а також заборгованість за відсотками у сумі 8263 грн 47 коп.
Також, позивачем пред'явлено вимоги про стягнення комісії у розмірі 425 грн 00 коп.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, фінансова установа надала позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:
«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 425,00 грн задоволенню не підлягають.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно - правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків, (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідачка взятих на себе кредитних зобов'язань в строки, передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, та процентів, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, відмовляючи при цьому у задоволенні позовних вимог про стягнення з неї комісії за надання кредиту у сумі 425,00 грн.
Визначаючи розмір понесених витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2422,40 грн.
Враховуючи те, що позов ТОВ «ВК «Кредит-Капітал» задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, визначає позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у сумі 11863 грн 47 коп, що становить 96,55% (11863,47/12287,47х100) від пред'явленої позивачем суми стягнення, при поданні позовної заяви сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн, відтак до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача належить судового збору 2338 грн 83 коп (2422,40х96,55/100).
Також, представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано Договір про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року (а.с.31 зворот), Акт №Д/1150 наданих послуг від 20.08.2025 року (а.с.32 зворот) та Детальний опис наданих послуг до Акту №Д/1150 наданих послуг від 20.08.2025 року (а.с.33).
Згідно з п.2.3 Договору про надання правової (правничої) допомоги вартість наданих послуг правничої допомоги за 1(одну) Кредитну справу складає 8000,00 грн без ПДВ.
Пунктом 2.5 Договору про надання правової (правничої) допомоги визначено, що термін оплати послуг вказаний у Акті наданих послуг.
При цьому у п.6 Акту наданих послуг вказано, що Клієнт зобов'язаний зробити перерахунок суми наданих послуг на рахунок Виконавця протягом 1 року з моменту підписання Акту.
Із Детального опису наданих послуг до Акту №Д/1150 наданих послуг від 20.08.2025 року вбачається, що АО "Апологет" на виконання Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року надав послуги у справі про стягнення заборгованості за Кредитним договором №101705003 від 07.01.2024 року боржником у якому є ОСОБА_1 .
Таким чином, суд під час вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оцінивши обґрунтованість пред'явлених вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення цієї вимоги з огляду на наступне.
Згідно п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22). Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
Враховуючи на відсутність клопотання відповідачки щодо зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу з власної ініціативи.
Однак, зважаючи на те, що суд розглянувши справу, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, заявлена сума на відшкодування правничої допомоги також підлягає до стягнення пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 96,55% від пред'явленої позивачем суми стягнення, тобто у розмірі 7724 грн 00 коп (8000х96,55/100).
На підставі викладеного,керуючись статтями 2,7,10-13,18,43,44,49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Кредитним договором № 101705003 від 07.01.2024 року у сумі 11863 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 47 коп, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 3600 (три тисячі шістсот) грн 00 коп, прострочена заборгованість за сумою відсотків 8263 (вісім тисяч двісті шістдесят три) грн 47 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) судовий збір у розмірі 2338 (дві тисячі триста тридцять вісім) грн 83 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7724 (сім тисяч сімсот двадцять чотири) грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Дата складення повного судового рішення 11 листопада 2025 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя О.А.Дем'янова