Справа №479/295/25
Провадження №2/479/320/25
10 листопада 2025 року смт.Криве Озеро
Кривоозерський районний суд Миколаївської області
в складі: головуючого - судді Репушевської О.В.,
за участі: секретаря судового засідання Рябощук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Криве Озеро у порядку загального позовного провадження цивільну справу №479/295/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представник позивача
ОСОБА_4 адвокат Кравченко О.С., за ордером серія ВЕ №1156874
від 27 травня 2025 року,
відповідачі: ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_3 ,
представник відповідача
ТОВ "Агрофірма Корнацьких" адвокат Іванченко О.О., за ордером серія АІ №1097682
від 18 березня 2021 року,
Позивачі в особі представника звернулись до суду з позовом до ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним. Позов обґрунтовано тим, що Позов обґрунтував тим, що їм на праві спільної часткової власності належать по частці земельної ділянки площею 5,1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0124, яка розташована в межах території (Багачівської) Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, що успадковані ними після смерті батька - ОСОБА_5 .. Вказані земельні ділянки перебувають у оренді ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на підставі договору оренди землі №121/К від 01 січня 2005 року, укладеного між ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_3 , діючого на підставі доручення ВАР №521136, виданої 10 жовтня 2003 року, посвідченої приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А., зареєстрованої в реєстрі за №8322,та ТОВ "Агрофірма Корнацьких". Посилаючись на те, що під час укладання правочину ОСОБА_5 особисто присутнім не був, належний йому примірник договору відповідачами надано йому не було, представник позивачів вважає, що укладаючи оспорюваний договір, ОСОБА_3 визначав істотні умови договору самостійно, попередньо не погоджуючи з батьком позивачок жодного з пунктів оспорюваного договору. Отримуючи від ОСОБА_5 довіреність щодо вчинення від його імені будь-яких дій відносно належної йому земельної ділянки, повірений керувався не його інтересами, як довірителя, а цілеспрямовано вчиняв всі можливі дії на передачу земельної ділянки у користування ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на вигідних для останнього умовах, так як були на той час у тісному трудовому зв?язку з ОСОБА_6 , який являється засновником ТОВ"Агрофірма Корнацьких". Просив задовольнити позовні вимоги, стягнути судові витрати з відповідачів.
В судове засідання позивачі не з'явились, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ТОВ "Агрофірма Корнацьких" просив відмовити у задоволенні позову, з підстав вказаних у відзиві.
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явився, причини неявки не повідомив, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з положеннями ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є власниками по частці земельної ділянки на праві спільної часткової власності площею 5,1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0124, яка розташована в межах території (Багачівської) Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, що підтверджено даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №384961158, виданого 01 липня 2024 року(а.с.17), даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №385642830, виданого 05 липня 2024 року(а.с.13-14).
Батько позивачів ОСОБА_5 був власником земельної ділянки площею 5,1508 га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0124, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району, що підтверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК №088080, виданого Кривоозерською районною державною адміністрацією 30 вересня 2003 року(а.с.12).
01 січня 2005 року між ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма Корнацьких" укладено договір оренди землі №121/К відносно земельної ділянки загальною площею 5,15 га, розташованої в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, на строк 50 років, що належать ОСОБА_5 на підставі Державних актів на право власності серія МК №088080 (реєстраційний №128), виданого Кривоозерською райдержадміністрацією, зареєстрований у Кривоозерському райвідділі МРФ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040060170014 від 28 серпня 2006 року(а.с.16-19).
Згідно положень ч.ч.1,2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Сутність та правова природа загально-цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Відповідно до положень ч.ч.1,3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно зі ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).
Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним.
При цьому, якщо в довіреності зазначено кілька представників, кожен з них діє самостійно відповідно до обсягу наданих повноважень.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
У ч.1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є у тому ж правочині.
При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі №910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі №642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі №757/50762/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі №569/19674/19.
Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Згідно з ч.ч.1-3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головними елементами правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст.ст.16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
Відповідно положень ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є:
1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;
2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;
3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.
У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №522/15095/15 (провадження №61-11797св18) вказано, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому, не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі №395/417/20 (провадження №61-7308св21) міститься висновок про те, що для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій "зловмисність" не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
На виконання ухвали суду від 12 червня 2025 року виконавчим комітетом Первомайської міської ради Миколаївської області за вих.№3881/3.1-25 від 11 червня 2025 року надано наступну інформацію: "Державна реєстрація створення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Корнацьких" проведена 07 серпня 2003 року. Станом на дату державної реєстрації засновниками Товариства є:? ОСОБА_7 ,? ОСОБА_8 ,? ОСОБА_6 ,? ОСОБА_9 ,? ОСОБА_10 ,? ОСОБА_11 ,? ОСОБА_12 ,? ОСОБА_13 ,? ОСОБА_14 ,? ОСОБА_15 . Документи для проведення державної реєстрації зміни складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Корнацьких" до органу державної реєстрації не подавалися. Станом на дату державної реєстрації створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Корнацьких" 07 серпня 2003 року керівник - ОСОБА_16 . 06 листопада 2008 року органом державної реєстрації проведена реєстраційна дія "зміна керівника", в результаті якої в Єдиний державний реєстр внесена інформація про керівника Товариства - ОСОБА_17 . 26 лютого 2020 року органом державної реєстрації проведена реєстраційна дія "зміна керівника", в результаті якої в Єдиний державний реєстр внесена інформація про керівника Товариства - ОСОБА_18 . Інформація зазначена, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11 червня 2025 року.
Як вбачається зі змісту позовної заяви позивачі посилаються на ст.232 ЦК України, вважаючи, що ОСОБА_3 , укладаючи Договір оренди землі №121/К з ТОВ "Агрофірма Корнацьких", керувався не інтересами ОСОБА_5 , як довірителя, а вчиняв всі можливі дії на передачу земельної ділянки на вигідних умовах для ОСОБА_3 ..
Відповідно до змісту Доручення від 10 жовтня 2003 року, довіритель безстроково уповноважив повірених (зокрема, ОСОБА_3 ) користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, яка була належна ОСОБА_5 на підставі Державного акту про право приватної власності серія МК №088080, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району, загальною площею - 5,15 га. Для цього ОСОБА_5 надав повіреним, зокрема, ОСОБА_3 , право:
"- здійснювати нагляд за належною мені землею, мати вільний доступ до ділянки, при настанні сезону - вживати заходів до обробки землі, збору врожаю та його використанню, вносити необхідні платежі, які стосуватимуться реалізації мого права власності на земельну ділянку;
- вчиняти всі дозволені законодавством правочини по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду господарських товариств з правом підпису в установчих документах та документів, пов'язаних з виходом зі складу цих товариств тощо), визначати в кожному випадку суттєві умови договору, подавати від мого імені заяви, розписуватися за мене, отримувати гроші, майно по укладеним договорам."(а.с.49).
ОСОБА_5 при складанні та видачі Доручення було роз'яснено приписи Цивільного кодексу України, про що свідчить зміст Довіручення, власноручно підписаного ОСОБА_5 ..
Нотаріально посвідчений (зафіксований) обсяг та зміст вищенаведених повноважень повіреного, наданих ОСОБА_5 , дає підстави для висновку про свідоме волевиявлення ОСОБА_5 щодо надання наведених повноважень, зокрема, ОСОБА_3 ..
При цьому, ОСОБА_5 наділив правом не лише передавати земельну ділянку в оренду, але й продати її на умовах на розсуд повіреного.
Згідно положень ч.1 ст.627 ЦК України, і відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
За положеннями ч.1 ст.14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
Зокрема, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (згідно із ч.1 ст.125 ЗК України). Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч.5 ст.126 ЗК України).
У тому разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Як зазначалося вище волевиявлення на умови укладення Договору оренди землі з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" одним із повірених, зокрема ОСОБА_3 , від власника землі ретельно та однозначно викладено ОСОБА_5 у змісті доручення від 10 жовтня 2003 року.
Сам ОСОБА_5 у дорученні наділив повірених (у тому числі ОСОБА_3 ) в кожному випадку укладення правочину щодо земельної ділянки правом визначати суттєві умови договору, тобто предмет договору, строк його дії, ціну договору та будь-які інші істотні умови договорів.
Ці умови перенесено у зміст Договору оренди землі №121/К з ТОВ "Агрофірма Корнацьких", укладеного 01 січня 2005 року у письмовій формі.
З огляду на вищевикладене, укладений Договір оренди землі з ТОВ "Агрофірмою Корнацьких" є правомірним, у розумінні змісту положень ст.204 ЦК України.
Крім цього, суд вважає, що відсутні належні докази та обґрунтування позивачами щодо: - свідомого вчинення ОСОБА_3 . Договору оренди землі з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" з ОСОБА_3 за зловмисною згодою та всупереч інтересам ОСОБА_5 ; - наявності збитків та причинного зв'язку між зловмисною домовленістю ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_3 та завданими збитками; - звернення ОСОБА_5 за життя до ОСОБА_3 чи до будь-якої іншої особи чи державного органу щодо порушення його прав та законних інтересів ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_3 , при укладанні Договору оренди землі №121/К з ТОВ "Агрофірма Корнацьких".
Головне управління ДПС у Миколаївській області на виконання ухвали Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2025 року надало відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 , який був закритий 02 вересня 2005 року на підставі отримання ДПС із Державного реєстру актів цивільного стану громадян інформації про фізичних осіб, які померли), за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2017 року, що також свідчить про виконання своїх договірних зобов'язань ТОВ "Агрофірма Корнацьких" перед ОСОБА_5 (а.с.101-102).
Відповідно до положень ст.ст.76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи наведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати по справі, відповідно до положень ст.141 КПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.12, 81, 259, 263 265, 352 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено - 11 листопада 2025 року.
Суддя :