Справа № 127/19507/25
Провадження № 2/127/4049/25
11 листопада 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (далі - ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 24 серпня 2021 року між ТОВ «Займер» та відповідачем укладений кредитний договір №203437 про надання фінансового кредиту в електронній формі, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 5000,00 грн строком на 30 днів з стандартною процентною ставкою 2% в день або 730% річних. Даний кредитний договір був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору. Позикодавець виконав свій обов'язок, перерахувавши кошти на картковий рахунок відповідача за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , яка зазначена відповідачем в кредитному договорі, однак відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 16 квітня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 22600,00 грн, з яких: 5000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 17600,00 грн - прострочена заборгованість за процентами. 17 лютого 2022 року між ТОВ «Займер» та позивачем було укладено договір факторингу №01-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило належне йому право вимоги до боржників за договорами, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Позивач отримав право вимоги до відповідача на суму 22600,00 грн. Вказана сума заборгованості не погашена ні на рахунок попереднього кредитора, ні на рахунок позивача. Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №203437 від 24 серпня 2021 року в розмірі 22600,00 грн, а також судових витрат.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2025 року було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитного договору, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до його умов та вимог ЦК України.
Судом установлено, що 24 серпня 2021 року між ТОВ «Займер» та відповідачем укладений договір про надання фінансового кредиту №203437 в електронній формі.
Відповідно до п.1.1-1.3 договору товариство надає фінансовий кредит в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених цим договором. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 22 вересня 2021 року, строк дії договору 30 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування здійснюватиметься згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1 договору).
Згідно п.2.3 договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до повного погашення заборгованості за кредитом включно.
Відповідно до довідки по ідентифікацію, виданої ТОВ «Займер» клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №203437 від 24 серпня 2021 року, ідентифікований ТОВ «Займер» акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора), одноразовий ідентифікатор - CL3415, який було відправлено на номер телефону - НОМЕР_2 (а.с.16 з/б).
Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №203437 від 24 серпня 2021 року та Додаток №1 (Графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту) було підписано відповідачем ОСОБА_1 , шляхом використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису) - KL5776 (а.с.7-9).
Отже, сторони договору погодили умови, порядок виконання зобов'язання, визначили розмір процентів за користування коштами та досягли згоди з усіх істотних умов договору від 24 серпня 2021 року.
На підставі вищевказаного договору на рахунок платіжної картки відповідача маска картки № НОМЕР_1 , яку вказано ним у договорі, шляхом безготівкового переказу, було перераховано 5000,00 грн., що підтверджується копією інформаційної довідки ТОВ «ПрофітГід» (а.с.20).
Позичальник свої зобов'язання належними чином не виконує.
Згідно з розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором №203437 від 24 серпня 2021 року станом на 16 квітня 2025 року становить 22600,00 грн, з яких: 5000, 00 грн - прострочене тіло, 17600,00 грн - прострочені відсотки.
17 лютого 2022 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором №від 19 лютого 2020 року (а.с.17-20).
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГО»» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №203437 від 24 серпня 2021 року, загальна сума заборгованості - 22600,00 грн, сума заборгованості за тілом - 5000,00 грн, сума заборгованості за відсотками - 17600,00 грн (а.с.16).
Відповідно до п.6.1 договору факторингу, клієнт передає відступає фактору права вимоги до боржників, які виникли у клієнта внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів, та які входять до Портфелю заборгованості. Права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами цього договору. В разі невиконання фактором вимог п. 7.2 Договору, договір вважається неукладеним, при цьому в разі невиконання фактором зобов'язання щодо сплати другої частини ціни продажу, договір вважається неукладеним, а клієнт повертає фактору першу частину ціни продажу, сплачену відповідно до п. 7.2 договору (п.6.2.3.).
Сторони договору факторингу погодили ціну за придбання (відступлення) прав вимоги, у зв'язку з чим ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» перерахувало на рахунок ТОВ «Займер» визначені договором суми, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.19 з/б).
Отже, до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право кредитора за вищевказаним кредитним договором, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а тому ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» є новим кредитором та належним позивачем у спірних правовідносинах.
Договір факторингу є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Доказів про неправомірність цих договорів матеріали справи не містять. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
14 квітня 2025 року представником ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» направлено ОСОБА_1 , за адресою зазначеною в кредитному договорі, вимогу про виконання зобов'язання за кредитним договором, в якій повідомляється про відступлення права вимоги від ТОВ «Займер» до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», зазначено порядок погашення заборгованості по кредитному договору №203437 від 24 серпня 2021 року (а.с.17 з/б).
Доказів про виконання цієї вимоги матеріали справи не містять.
Згідно статей 526, 530, 536, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до наданих розрахунків, заборгованість відповідача за кредитним договором договору №203437 від 24 серпня 2021 року становить 22600,00 грн, з яких: 5000, 00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 17600,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Суд погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 5000,00 грн. Дана сума заборгованості встановлена судом на підставі наданих доказів, а тому сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню.
Що стосується заборгованості за нарахованими процентам, суд зазначає наступне.
Як зазначено раніше кредит надавався відповідачу строком на 30 днів, тобто до 22 вересня 2021 року (п.1.2 кредитного договору).
Згідно п.3.3.3 договору клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Відомостей про звернення відповідача до товариства з питанням пролонгації граничного строку повернення позики та укладення між сторонами у справі додаткової угоди про зміну умов договору, матеріали справи не містять, а тому строк кредитування за вищевказаним договором становить 30 днів.
З огляду на погодженні сторонами умови кредитного договору, суд не вбачає підстав для нарахування вказаних процентів з 23 вересня 2021 року, тобто поза межами строку кредитування. При цьому, сторони погодили, що проценти за користування позикою за вказаний період з 24 серпня 2021 року до 22 вересня 2021 року становлять 3000,00 грн, що підтверджується Графіком розрахунків до договору про надання фінансового кредиту договору №203437 від 24 серпня 2021 року, який є його невід'ємною частиною. Доказів, що вказана сума сплачена відповідачем матеріали справи не містить, а тому суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь позивача проценти в розмірі 3000,00 грн, які нараховано в межах строку кредитування, визначеного договором.
Слід відмітити, що аналіз норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий висновок щодо стягнення процентів за межами строку кредитування узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, та усталеній практиці Верховного Суду, зокрема в постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 456/1747/15-ц, від 09 вересня 2020 року в справі №752/12685/15-ц.
Щодо нарахування відсотків «до дня повного погашення заборгованості», то суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16. Так, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що «сторони можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови). Тобто твердження скаржників про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору».
При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що «для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».
В контексті цієї цивільної справи, суд зважає, що умови договору, на яких позивач ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, регулюють правомірну поведінку сторін. При цьому цей договір містить і відповідальність позичальника за понадстрокове користування коштами, однак позивач не обґрунтовує свої вимоги цими умовами договору.
При цьому як слідує з наданих розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування позивач нараховує саме як проценти за "користування кредитом", а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих позивачем процентів за "користування кредитом" поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок, їх стягнення.
Отже, перевіривши наданий позивачем розрахунок та взявши до уваги умови кредитного договору, суд вважає доведеним обставину порушення умов кредитного договору в частині своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлений кредитним договором термін, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №203437 від 24 серпня 2021 року в сумі 8000,00 грн, з яких: 5000,00 грн - основний борг; 3000,00 грн - заборгованість по відсотках.
Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 857,53 грн судового збору (пропорційно задоволеним вимогам).
Що стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн, про які заявлено позивачем, то слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/ 16-ц.
Як слідує із матеріалів справи позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, додаткову угоду №1 від 27 грудня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, укладені з адвокатом Пархомчуком С.В.
Відповідно до п.3.1, п. 3.3 договору вартість правової допомоги (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата) та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 2000,00 грн за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги. Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат.
Додатковою угодою №1 від 27 грудня 2024 року, сторони зокрема, продовжили строк дії договору та визначили реквізити для виплати адвокату гонорару.
Позивачем також надано копію акту про отримання правової допомоги від 21 липня 2025 року, з якого слідує, що адвокатом надано такі послуги: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості по договору №203437 від 24 серпня 2021 року (1 год. - 2000, 00 грн) витрачено 1 год. - 2000, 00 грн; складання та подання до суду позовної заяви (1 год. - 2000,00 грн) витрачено 2,5 год. - 5000,00 грн; підготовка інших клопотань, заяв до суду (1 год. - 2000,00 грн) витрачено 1,5 год. - 3000,00 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500,00 грн. Разом - 10500, 00 грн.
Факт оплати отриманої правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року у розмірі 10500,00 підтверджується платіжною інструкцією №39482 від 21 липня 2025 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд зважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги: складання та подання до суду позовної заяви (2,5 год. - 5000 грн) та інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.
Така послуга, як зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання спору (1 год. - 2000 грн) за своєю суттю є послугою організаційного характеру. Немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.
Отже, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не тільки доведений, а й документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
При цьому, суд зважає, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, а тому суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10500,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, результат розгляду справи суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на корить ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ 42228158, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №203437 від 24 серпня 2021 року в розмірі 8000,00 грн (вісім тисяч гривень), з яких: 5000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 3000,00 грн - заборгованість по відсотках.
В решті вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ 42228158, судовий збір в розмірі 857,53 грн (вісімсот п'ятдесят сім гривень п'ятдесят три копійки), а також 3000,00 грн (три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 82, оф.7, м. Київ;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна