Справа № 607/21324/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/356/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - продовження строку
07 листопада 2025 р. м.Тернопіль
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 та ОСОБА_8 ,
Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області розглядається кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023210000000443 від 06.06.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.28 - ч.4 ст.189, ч.1 ст.263 КК України; ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.28 - ч.4 ст.189 КК України; ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.27 - ч.4 ст.189 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.27 - ч.4 ст.189, ч.2 ст.28 ч.4 ст.189 КК України; Шеліа/SHELIA Левані/LEVANI у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.27 - ч.4 ст.189, ч.2 ст.28 ч.4 ст.189, ч.1 ст.255-1 КК України.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 та продовження строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту щодо ОСОБА_12 - задоволено та продовжено строк дії запобіжних заходів до 28 грудня 2025 року.
Суд мотивував своє рішення тим, що не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_8 запобіжного заходу, оскільки будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно останніх більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не встановлено.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_9 вказує, що вказана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи кримінального провадження.
На переконання апелянта, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_11 , суд першої інстанції не виконав вимоги ст. 199 КПК України, та безпідставно проігнорував доводи сторони захисту.
Стверджує, що прокурором та судом не доведено та не аргументовано наявність ризиків передбачених п.п.1,2,3,4,5 ст.177 КПК України, як підстави для продовження строку тримання під вартою.
Зокрема, на думку сторони захисту, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду відсутній, оскільки ОСОБА_8 ніколи не переховувався від слідства чи суду та немає наміру робити це і наразі. Жодних доказів, що свідчили б про його переховування чи перебування в розшуку в матеріалах справи відсутні. Окрім того, у ОСОБА_11 є постійне місце проживання, разом із співмешканкою, на утриманні перебуває мати старечого віку, міцні соціальні та громадські зв'язки.
Вказує, що у ОСОБА_11 немає фізичної можливості приховати чи знищити речі, які можуть мати значення для кримінального провадження.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших обвинувачених, апелянтом зазначено, що протягом усього досудового розслідування ОСОБА_11 жодним чином не здійснював впливу ні на свідків, на ні потерпілого. Крім того, під час судового розгляду місце перебування потерпілих є невідомим, вони не з'являються на судові засідання.
Що стосується ризику перешкоджання кримінальному провадженню, вважає, що такий не знайшов свого підтвердження, оскільки сторона обвинувачення та суд не дали відповідей на запитання, у який саме спосіб і яким чином ОСОБА_11 може перешкоджати кримінальному провадженню і основне, до яких наслідків це може призвести.
Окрім того, захисник зазначив, що ризик вчинення ОСОБА_11 іншого кримінального правопорушення є лише абстрактним, оскільки він раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, а стороною обвинувачення не надано жодних доказів його наміру вчиняти нові злочини.
Вказує, що самого обґрунтування підозри та наявності ризиків не достатньо для утримання особи під вартою, крім цього прокурором повинно бути доведено, що на даному етапі не можливо запобігти наявним ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вказує, що стороною обвинувачення не доведено існування обставин, які б підтверджували, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, домашній арешт у нічний час доби, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Водночас, звертає увагу суду на строк утримання ОСОБА_11 під вартою, що значно перевищує один рік, стан розгляду кримінального провадження, яке перебуває на стадії судового розгляду, клопотання, які подаються прокурором є ідентичними за змістом, що порушує вимоги ст.199 КПК України, поведінка потерпілих, які не з'являються на судові засідання, що у свою чергу свідчить, що забезпечити належну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим ризикам можливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашній арешт у нічний час доби.
Також просить суд розглянути можливість зменшення розміру застави, як альтернативи тримання під вартою до розміру визначеного законом за особливо тяжкий злочин, - оскільки суд не навів жодних мотивів щодо суми визначеної застави 500 (п'ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у сумі 1514000 (один мільйон п'ятсот чотирнадцять тисяч) грн.
Просить скасувати оскаржувану ним ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою обрати йому більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні залишати житло в нічний час доби.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_10 вказує, що оскаржувана ним ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи кримінального провадження.
На переконання апелянта, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , суд першої інстанції не виконав вимоги ст. 199 КПК України, та безпідставно проігнорував доводи сторони захисту.
Вважає, що прокурором та судом не доведено та не аргументовано наявність ризиків передбачених п.п.1,2,3,4,5 ст.177 КПК України, як підстави для продовження строку тримання під вартою.
Зокрема, на думку сторони захисту, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду відсутній, оскільки ОСОБА_8 ніколи не переховувався від слідчта чи суду та немає наміру робити це і наразі. Жодних доказів, що свідчили б про його переховування чи перебування в розшуку в матеріалах справи відсутні. Окрім того, у ОСОБА_8 є постійне місце проживання, разом із співмешканкою, міцні соціальні та громадські зв'язки.
Вказує, що у ОСОБА_8 немає фізичної можливості приховати чи знищити речі, які можуть мати значення для кримінального провадження.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших обвинувачених, апелянтом зазначено, що протягом усього досудового розслідування ОСОБА_8 жодним чином не здійснював впливу ні на свідків, на ні потерпілого. Крім того, під час судового розгляду місце перебування потерпілих є невідомим, вони не з'являються на судові засідання.
Що стосується ризику перешкоджання кримінальному провадженню, вважає, що такий не знайшов свого підтвердження, оскільки сторона обвинувачення та суд не дали відповідей на запитання, у який саме спосіб і яким чином ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню і основне, до яких наслідків це може призвести.
Окрім того, захисник зазначив, що ризик вчинення ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення є лише абстрактним, оскільки він раніше не судимий, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, а стороною обвинувачення не надано жодних доказів його наміру вчиняти нові злочини.
Вказує, що самого обґрунтування підозри та наявності ризиків не достатньо для утримання особи під вартою, крім цього прокурором повинно бути доведено, що на даному етапі не можливо запобігти наявним ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Вказує, що стороною обвинувачення не доведено існування обставин, які б підтверджували, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, домашній арешт у нічний час доби, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Водночас, звертає увагу суду на строк утримання ОСОБА_8 під вартою, що значно перевищує один рік, стан розгляду кримінального провадження, яке перебуває на стадії судового розгляду, клопотання, які подаються прокурором є ідентичними за змістом, що порушує вимоги ст.199 КПК України, поведінка потерпілих, які не з'являються на судові засідання, що у свою чергу свідчить, що забезпечити належну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим ризикам можливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашній арешт у нічний час доби.
Також просить суд розглянути можливість зменшення розміру застави, як альтернативи тримання під вартою до розміру визначеного законом за особливо тяжкий злочин, - оскільки суд не навів жодних мотивів щодо суми визначеної застави 500 (п'ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у сумі 1514000 (один мільйон п'ятсот чотирнадцять тисяч) грн.
Просить скасувати оскаржувану ним ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою обрати йому більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, який полягає в забороні залишати житло в нічний час доби.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просять скасувати оскаржувану ухвалу місцевого суду і обрати ОСОБА_11 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема - домашній арешт в нічний час доби або зменшити розмір застави; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_10 , які також підтримали подану апеляційну скаргу та, з наведених у ній мотивів, просять скасувати оскаржувану ухвалу місцевого суду і обрати ОСОБА_15 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема - домашній арешт в нічний час доби або зменшити розмір застави; міркування прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою і тому просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг сторони захисту; дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів підстав для їх задоволення не вбачає, з огляду на наступне.
Висновок, викладений в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_11 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд не допустив таких порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для його скасування.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 - ч.4 ст189, ч.2 ст.28 - ч.4 ст.189 КК України, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, яке за ступенем тяжкості є особливо тяжким злочином.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Окрім того, згідно рішення ЄСПЛ у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Аналіз матеріалів кримінального провадження та безпосередньо оскаржуваного апелянтом рішення місцевого суду, дає підстави колегії суддів для висновку, що на даній стадії кримінального провадження, при вирішенні питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу, стандарт доказування «обґрунтована підозра» дотримано як прокурором, який звернувся до суду з відповідним клопотання, так і судом, яким обвинуваченому ОСОБА_16 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Також колегія суддів приймає до уваги, що згідно практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тому, мотиви наведені в ухвалі судді щодо тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, як одну з підстав продовження строку запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.
Також судом правильно враховано конкретні обставини справи, характер та обставини вчинення інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованих ризиків, передбачених п. п.1,2,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, обсяг яких не зменшився і вони продовжують існувати.
Оскільки заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати, а завершити розгляд кримінального провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинувачених не є можливим, з метою уникнення обвинуваченими суду та, враховуючи відсутність обставин, які б вказували на можливість скасування запобіжного заходу обвинуваченим або його заміни на більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 до 28 грудня 2025 року.
Твердження апелянтів про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України колегія суддів вважає непереконливими, оскільки судом першої інстанції наведено детальний аналіз ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинувачених, а також враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими і використано стандарт доказування “обґрунтованої ймовірності», згідно з яким інші більш м'які запобіжні заходи, ніж окреслені прокурором по відношенню до обвинуваченого, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
На думку колегії суддів, продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції у повній мірі та у визначеному законом порядку враховано особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, характер та тяжкість інкримінованого злочину, а також всі обставини справи, з якими закон пов'язує вирішення такого питання.
Також місцевий суд дійшов правильного висновку, що застосування на даній стадії більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_11 та ОСОБА_8 не є можливим, так як вони не зможуть запобігти ризикам передбаченим п.п.1,2,3,4,5 ст. 177 КПК України.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає недостатнім обрання ОСОБА_11 та ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, а ніж тримання під вартою, як про це просить сторона захисту.
Доводи апеляційної скарги захисників обвинувачених про те, що у обвинувачених є постійне місце проживання, міцні соціальні та громадські зв'язки, а також наявність на утриманні у ОСОБА_11 мати старого віку, не спростовують того факту, що існує ймовірність їх переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 .
Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали суду, по справі не встановлено.
Доводи захисників щодо тривалості судового розгляду та тривалого перебування ОСОБА_11 та ОСОБА_8 під вартою в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного їм запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом доказів, що належить дослідити та неможливістю з об'єктивних причин завершити розгляд кримінального провадження, що не залежить від суду і що саме по собі не утворює підстав для звільнення з-під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.
При цьому, судом першої інстанції правильно зазначено, що будь-яких обставин, що виникли після прийняття рішення про застосування запобіжного заходу та його продовження, які б спростовували наявність чи свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також спростовують суспільну небезпеку осіб обвинувачених, стороною захисту суду не надано і не здобуто в процесі апеляційного розгляду
Що стосується доводів захисника з приводу розміру застави, колегія суддів приходить до таких висновків.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з приписами п. 4) ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскаржуваною ухвалою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 продовжено застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з правом внесення застави, яку визначено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.09.2025 року у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 514 000 грн.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суддя вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, ОСОБА_11 та ОСОБА_8 раніше - під час досудового розслідування, було обрано запобіжні заходи у виді тримання під вартою без права внесення застави. За клопотанням сторони захисту ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 визначено заставу, як альтернативу перебування під вартою.
Апеляційний суд враховує правову позицію, яка викладена у рішенні «Істоміна проти України» відповідно до якої «сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та інші».
При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 суд вказав, «що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Водночас, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Узагальнюючи наведене, а також враховуючи специфіку інкримінованих обвинуваченим злочинів та їх корисливий характер, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування оскаржуваної стороною захисту ухвали або зменшення розміру визначеної застави як альтернативного запобіжного заходу, немає.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав до її скасування, про що ставлять питання апелянти, не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді