Справа № 348/1883/25
Провадження № 22-ц/4808/1475/25
Головуючий у 1 інстанції Солодовніков Р. С.
Суддя-доповідач Максюта
10 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Бойчука І.В., Баркова В.М.,
розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Солодовніковим Р.С. 01 вересня 2025 року в м. Надвірна Івано-Франківської області,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, у якому в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із матір'ю.
Протягом останніх років стосунки між позивачкою та відповідачем поступово погіршувались. Відповідач зловживає спиртними напоями. Між ними не було і немає взаєморозуміння і взаємоповаги. Будь-які спроби примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у сторін різні погляди на сімейне життя та обов'язки. Спільного господарства не ведуть, відносини як дружина та чоловік не підтримують. Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивачки та дітей. Вважає, що їх сім'я розпалась остаточно, шлюб носить формальний характер. Тому просила розірвати шлюб з відповідачем та стягнута на її користь судові витрати.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено повністю. Шлюб, укладений між ними 30 жовтня 2010 року в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 223 - розірвано.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказав, що не бажає розірвання шлюбу з позивачкою. На час подання позову у них просто виник конфлікт, який сторонами швидко врегульовано і вони продовжують проживати як одна сім'я. Про розгляд справи апелянт не повідомлявся, однак судом ухвалено рішення без врахування його думки щодо надання строку на примирення.
Вважає, що судом не враховано те, що стосунки між позивачкою та відповідачем не втратили ознак шлюбу, а рішення позивачки щодо подання позову про розірвання шлюбу є передчасним.
У даній справі судом не встановлено обставин, які б вказували на те, що подальше спільне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей. Відтак, підстав для розірвання шлюбу апелянт не вбачає.
З врахуванням наведеного ОСОБА_2 просив рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області скасувати.
Позиція інших учасників справи
Позивачкою ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, який укладений 30 жовтня 2010 року в відділі державної реєстрації актів цивільного стану Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис № 223, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 7).
У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 8-9).
Застосовані норми права
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно статті 51 Конституції України та статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання (ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України).
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 7 ст. 240 ЦПК України встановлено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не підтримують сімейних відносин, шлюб існує формально, позивач наполягає на розірванні шлюбу.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що у них з чоловіком склалися різні погляди на сімейне життя, на даний час вони разом не проживають, примирення із відповідачем вона не бажає, а подальше збереження сім'ї вважає неможливим.
Таким чином, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечать її інтересам, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Посилання апелянта на те, що суд не повідомив його про розгляд справи, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджується надсилання йому судом копії ухвали про відкриття провадження та розгляду справи у порядку спрощеного провадження. Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «вручено 02.08.2025 року». Таким чином ОСОБА_2 було достовірно відомо про розгляд в суді справи про розірвання шлюбу.
В апеляційній скарзі апелянт посилається і на те, що судом першої інстанції було порушено права відповідача на отримання строку для примирення з позивачем.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із статтею 111СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Передбачене частиною першою статті 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (пункт п'ятий частини першої статті 251 ЦПК України).
Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року по справі №200/952/18.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Не дивлячись на те, що позивачкою ОСОБА_1 визнана апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 , який просив за результатами розгляду справи скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження у справі, однак позивачка не скористалась своїм правом на відмову від позову, тому підстави для закриття провадження у справі відсутні, як і відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Пунктом четвертим частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що справи про розірвання шлюбу є малозначними справами.
За приписами пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 01 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: І.О. Максюта
Судді: І.В. Бойчук
В.М. Барков