Миколаївської області
Справа №477/1231/25
Провадження №2/477/1179/25
28 жовтня 2025 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Семенової Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сеніної В.О.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
20 червня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відповідно до якої позивач просить визнати за ним право власності на 1 /2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначив, що з 17 вересня 1983 року він перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , який розірвано відповідно до рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2025 року.
26 травня 2005 року під час перебування у шлюбі сторонами придбано у власність на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області. Право власності на спірну квартиру за домовленістю між сторонами було зареєстровано за відповідачкою.
Враховуючи, що спірна квартира придбана під час перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі, позивач має право на 1 /2 частину вказаної квартири. За вказаних обставин він вирішив звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя.
Ухвалою від 23 червня 2025 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 26 червня 2025 року заяву прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 09 вересня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Мотельчук Ю.І. про дату, час та місце судового засідання повідомлені належно, про причини неявки не повідомили, відзиву не надали.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , вивчивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог та на підставі поданих доказів, судом встановлено наступне.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 19 травня 2016 року №1377-VІІІ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» Жовтневий район Миколаївської області перейменовано на Вітовський район.
Згідно Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-ХІ «Про утворення та ліквідацію районів» ліквідовано Вітовський район Миколаївської області та утворено Миколаївський район Миколаївській області.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 17 вересня 1983 року, який було розірвано відповідно до рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2025 року у справі №477/3060/25, що набрало законної сили 26 червня 2025 року.
З договору купівлі-продажу квартири від 26 травня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області Сапегою О.П. та зареєстрованого в реєстрі за №560, вбачається, що ОСОБА_2 26 травня 2005 року купила квартиру АДРЕСА_1 .
Право приватної власності відповідача ОСОБА_2 на спірну квартиру зареєстровано на підставі вказаного договору купівлі-продажу Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 12 грудня 2005 року. Форма власності: приватна, розмір частки 1/1, номер витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно: 9253314.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №340250334 від 25 липня 2023 року, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 , де розмір її частки складає 1 /1.
Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 16 Цивільно кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу (далі ЦК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу (далі СК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) та Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17,
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, один з подружжя може довести, що майно придбане ним у шлюбі, але за його особисті кошти. Таким чином, тягар доказування покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжями про майно необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 370 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, спільне майно подружжя можна поділити шляхом встановлення режиму спільної часткової власності.
Судом встановлено, що спірна квартира придбана відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 .
Доказів того, що вказана квартира не є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідачем не надано.
Враховуючи зазначене, суд вважає доведеним, що спірна квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як придбана за час перебування сторін у шлюбі.
Враховуючи встановлені судом обставини, а саме час набуття відповідачем ОСОБА_2 спірного майна під час перебування сторін у шлюбі, відсутність доказів придбання спірного майна відповідачем за особисті кошти, суд приходить до висновку, що в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за кожною із сторін належить визнати право власності на 1/2 частини спірної квартири.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним за подання позову судовий збір в сумі 1816 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
В порядку поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 158 ЦПК України, застосовані судом заходи забезпечення позову згідно ухвали суду від 23 червня 2025 року (справа №477/1231/25, провадження 2-з/477/7/25), продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя Л.М. Семенова