05 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 760/29746/21
Провадження № 22-ц/824/12074/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 05 листопада 2025 року
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану адвокатом Єрмаком Олегом Віталійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року, ухваленого у складі судді Плахотнюк К.Г., -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом про стягнення сплачених грошових коштів до ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач отримав від нього грошові кошти в загальному розмірі 17 000, 00 дол. США, що підтверджується борговими розписками на 8 000, 00 дол. США та 9 000, 00 дол. США, вчиненими 01.03.2003 року та на 1 000, 00 дол. США, вчиненою 20.06.2004 року.
Зазначені грошові кошти не повернув.
Позивач вважає, що відповідач вчинив відносно нього шахрайство. 04.12.2014 року подав заяву до поліції з цього приводу.
24.06.2015 року відповідача було допитано в межах кримінального провадження, зареєстрованого за заявою позивача. В ході допиту, ОСОБА_2 визнав, що отримав кошти від позивача.
Відповідно, на думку позивача, було перервано строки позовної давності. Станом на теперішній час досудове розслідування триває.
Просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі еквівалентній 18 000, 00 дол. США, що на день звернення до суду з позовом за курсом НБУ становило 473 279, 40 грн. та судові витрати.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року передано справу за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва 12 липня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва 09 листопада 2022 року закрито підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва 30 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відео конференції.
17 вересня 2024 року відповідачем подано окрему заяву про застосування строків позовної давності.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплачених грошових коштів, залишено без задоволення.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач сам зазначає в позові про те, що 04.12.2014 року у зв'язку з відмовою відповідача повернути кошти, він звернувся до поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення відповідачем відносно нього у вигляді шахрайства. Таким чином, з грудня 2014 року позивач знав про порушення свого права, що підтверджено його ж заявою, тому мав три роки, щоб звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, тобто до 04.12.2017 року, натомість звернувся лише 04.11.2021 року, пропустивши строки позовної давності для звернення до суду з позовом. Навіть, якщо врахувати, що відповідача було допитано 24.06.2015 року і останній визнав свій борг, однак не повернув його, позивач також був обізнаним про те, що його право порушено і мав три роки для звернення до суду з позовом.
Крім того, позивач не зазначив суду дату повернення коштів до якої сторони у справі могли теоретично домовитися після визнання позову відповідачем у 2015 році.
Відповідно, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, не надано суду доказів поважності пропуску такого строку та не заявлено про його поновлення, що є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єрмак О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не направляв на адресу відповідача вимогу про повернення заборгованості за розписками, а тому строк виконання зобов'язання не настав на момент його звернення до суду.
Вказує, що звернення позивача з заявою про шахрайство відповідача до правоохоронних органів не є вимогою про повернення заборгованості.
Відзив на апеляційну скаргу від інших сторін у справі до Київського апеляційного суду не надходив процесуальним правом на подачу відзиву не скористались.
27 травня 2025 року листом Київського апеляційного суду матеріали справи № 760/29746/21 були витребувані з Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Єрмака О.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року задоволено.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Єрмаком О.В., на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплачених грошових коштів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2025 року призначено справу до розгляду в судове засідання в приміщенні Київського апеляційного суду.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Бербен Т.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Єрмак О.В. в судове засідання не з'явилися.
Про день та час розгляду справи представник позивача ОСОБА_1 адвокат Єрмак О.В. був належним чином повідомлений відповідно до розписки від 01 жовтня 2025 року.
За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача та його представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 17 000, 00 дол. США, що підтверджується борговими розписками на 8 000, 00 дол. США та 9 000, 00 дол. США, вчиненими 01 березня 2003 року та на 1 000, 00 дол. США, вчиненою 20 червня 2004 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що відповідач зазначені грошові кошти не повернув. ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 вчинив відносно нього шахрайство.
04 грудня 2014 року ОСОБА_1 подав заяву до поліції з цього приводу. 24 червня 2015 року ОСОБА_2 було допитано в межах кримінального провадження, зареєстрованого за заявою позивача.
В ході допиту, ОСОБА_2 визнав, що отримав кошти від позивача. Відповідно, на думку позивача, було перервано строки позовної давності.
Станом на теперішній час досудове розслідування триває. Просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі еквівалентній 18 000, 00 дол. США, що на день звернення до суду з позовом за курсом НБУ становило 473 279, 40 грн. та судові витрати.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц; від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц, а також у постанові Верховного Суду України 11.11.2015 у справі № 6-1967цс-15.
Відповідно до постанови Верховного Суду вид 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зазначено, що розписка сама по собі не є договором позики - це лише підтвердження такого договору, який був укладений між сторонами, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Таким чином статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики).
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій смій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Судом першої інстанції беззаперечно встановлено наявність заборгованості за договором позики.
Також оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновками суду про залишення позову без задоволення та застосування строку позовної давності, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтований, але позивачем пропущено строк позовної давності, який необхідно відраховувати від дня написання розписки. Суд не прийняв до уваги факт того, що позивачем не було направлено вимогу про повернення заборгованості.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Разом з тим, в розписці зазначено що ОСОБА_2 взяв у борг 8000 тис у.е та 9 000 у.е. для будівництва гаражів та зобов'язався їх повернути, відповідно до зазначеного в розписках: 01 березня 2003 року (а.с. 128).
Відповідно до іншої розписки, 21 травня 2004 року ОСОБА_2 взяв у борг 1 000 дол. США та зобов'язався їх повернути, відповідно до зазначеного в розписці - 20 червня 2004 року (а.с. 129).
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, містить як умови отримання позичальником в борг грошей так і зобов'язання їх повернення та дати отримання коштів.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, не надано суду доказів поважності пропуску такого строку та не заявлено про його поновлення, що є підставою для відмови у позові.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану адвокатом Єрмаком Олегом Віталійовичем- залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна