05 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 759/11563/24
Провадження № 22-ц/824/3746/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 05 листопада 2025 року
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Каращуком Юрієм Ігоровичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва 09 вересня 2024 року, ухваленого у складі судді Єросової І.Ю., -
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Каращука Ю.І. , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 256639,15 грн., 3% річних у розмірі 1308,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1,00 грн. в порядку ст. 625 ЦК України, завдану моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн, а також понесені судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що ДТП настала за вини відповідача ОСОБА_2 .
При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Про настання страхового випадку повідомлено ПрАТ «СК «АРКС», яке провело виплату страхового відшкодування в межах суми страхового відшкодування, що склало 160 000,00 грн.
При цьому, позивач поніс витрати у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу у вигляді фактичних витрат на відновлювальний ремонт у розмірі 416 639,15 грн.
Таким чином, різниця між вартістю фактично нанесених збитків та сумою виплат обумовленої за договором страхування становить 256 639,15 грн. та підлягає стягненню з відповідача, як безпосереднього винуватця дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 р. відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 256639,15 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2566,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що різниця між фактично виплаченим позивачу розміром страхового відшкодування та розміром завданої шкоди не покривається обсягом цивільно-правової відповідальності страховика відповідача, а покладається на завдавача шкоди, тобто на відповідача.
За таких обставин з відповідача, як з винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 256639,15 грн. (416639,15 грн.-160000,00 грн), оскільки різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме встановленим у договорі обов'язкового страхування лімітом відповідальності страховика.
Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Каащук Ю.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволені клопотанні про призначення експертизи та допит свідка.
Зазначає, що позивач відмовляється видати замінені частини авто які мають певну цінність під час ремонту автомобіля відповідачеві.
Зауважує, що суд безпідставно неврахував факту того, що вартість лобового склад не було враховано під час проведення оцінки майна а під час ремонту автомобіля заміна скла була включена до рахунку.
Також зазначає, що витрати на правничу допомогу які були стягнуті з відповідача є неспівмірними та необґрунтованими.
06 грудня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковалевської Д.С. до Київського апеляційного суду надійшов відзив у якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
04 листопада 2024 року листом Київського апеляційного суду матеріали справи № 759/11563/24 були витребувані з Святошинскього районного суду м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Каращуком Ю.І., на рішення Святошинського районного суду м. Києва 09 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року призначено справу до розгляду в судове засідання в приміщенні Київського апеляційного суду.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 авдокат Каращук Ю.І. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 адвокат Ковалевська Д.С. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 30.11.2023 приблизно о 09.50 годин, в м. Києві, по вул. Кільцева дорога, навпроти вул. Янтарна, 1, керуючи автомобілем «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_3 , при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «Мазда», д.н.з. НОМЕР_4 , який рухався в попутному напрямку руху по ті смузі руху на яку він мав намір перестроїтися, внаслідок чого здійснив зіткнення з даним автомобілем, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.10.3 Правил дорожнього руху.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 19.01.2024 року (ун.№ 759/24381/23) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 20.03.2024 р. постанову Святошинського районного суду м. Києва від 19.01.2024 року (ун.№ 759/24381/23) залишено без змін.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована згідно полісу №212819757 в АТ «СК «Аркс».
11.12.2023 р. постраждалий у ДТП ОСОБА_1 звернувся до АТ «СК «Аркс» із заявою про виплату страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок.
Згідно висновку ТОВ «Клевер Експерт» №025/01-24 від 25.01.2024 р. щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Мазда», д.н.з. НОМЕР_4 становить 299972,51 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Мазда», д.н.з. НОМЕР_4 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження становить 507854,02 грн.
Згідно Рахунку № СКмС-0025432 від 07.12.2023 (призначення платежу:
оплата за товари, роботи, послуги згідно наряду-замовлення № СКмСА-017699 від
30.11.23), що міститься в матеріалах Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ № 025/01-24 від 25.01.2024 року, ОСОБА_1
виставлено рахунок на суму 394 411,79 грн.
Згідно Рахунку № СКмС-0025432 від 07.12.2023, з тим самим призначенням платежу (оплата за товари, роботи, послуги згідно наряду-замовлення № СКмСА-017699 від 30.11.23), проте в даному рахунку дещо інший перелік товарів та робіт (зокрема додано товари під № 44-47 що стосуються лобового скла, різний перелік наданих послуг та їх вартість), а сума цього рахунку вже складає 416 639,15 грн.
Щодо цієї розбіжності позивач вказував, що допущено технічну помилку оцінювачем ОСОБА_4 у Звіті про оцінку №025/01-24, в якому не пораховано необхідність заміни лобового скла на автомобілі «MAZDA» д/н НОМЕР_4 , що підтверджується відповіддю на адвокатський запит за вих. № 98/24 від 20.07.2024 року ТОВ «Клевер Експерт», до якого також долучено фотографії автомобіля позивача під час огляду, де зафіксовано пошкодження лобового скла.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктами 34.2. статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено 10-денний термін з дня отримання страховиком повідомлення про ДТП для направлення свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Якщо страховик не виконав вимоги вказаних положень відповідно до пункту 34.3. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.
Таким чином, законодавцем визначено 10 денний строк як такий, що забезпечує можливість страховиком здійснити огляд пошкодженого автомобіля в найкоротші терміни і забезпечує схоронність автомобіля для уникнення можливості його повторного пошкодження.
Відповідно до положень статті 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами частини 2 статті 1187, частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, при цьому шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.
Згідно статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (стаття 22 ЦК України).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 цього Кодексу за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).
За приписами пункту 22.1 статті 22 Закону 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно пункту 34.2. статті 34 Закону 1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Відповідно до статті 35 Закону 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування установленого зразка.
Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону 1961-I передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.
Аналіз наведених положень Закону 1961-IV дає підстави для висновку, що за наслідками дорожньо-транспортної пригоди та фактом подання позивачем заяви про страхове відшкодування у ПАТ «СК «Аркс» виник обов'язок відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи ПАТ «СК «Аркс» такий обов'язок виконало та сплатило розмір страхового відшкодування в розмірі 160 000,00 грн.
Статтею 28 Закону 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до положень статті 29 Закону 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «СК «Країна», дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу - лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволені клопотанні допит свідка, колегія судів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції обґрунтував відмову у задоволені клопотання належним чином, а доводи апеляційної скарги не містять фактів, які ставлять під сумнів висновок суду першої інстанції про відмову в задоволені клопотань.
Як убачається з матеріалів справи представником відповідача 28 травня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
Вказане клопотання в судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Каращук Ю.І. підтримали клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
Представник ОСОБА_1 адвокат Ковалевська Д.С. заперечувала проти задоволення клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
Ухвалою Київського апеляційного від 26 травня 2025 року \клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Каращука Юрія Ігоровича про призначення судової автотоварознавчої експертизи - задоволене.
Призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу на вирішення якої поставити наступне питання.
Яка залишкова вартість запчастин та агрегатів, що були замінені в результаті проведення відновлювального ремонту автомобіля Mazda 6, д.н.з. НОМЕР_4 , після ДТП, яка мала місце 30 листопад 2023 року.
Провести експертизу за матеріалами справи.
Проведення експертизи доручено Державному науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (Велика Окружна вулиця, 4, Петропавлівська Борщагівка, Київська область, 08130).
Попереджено експертів про кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст.384,385 КК України.
Оплату вартості експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 телефон НОМЕР_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , представник відповідача адвокат Каращук Юрій Ігорович, м. Київ, вул. Жилянська, 107, телефон: НОМЕР_6 , електрона пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
В розпорядження експертів надано матеріали цивільної справи № 759/11563/24, № апеляційного провадження: № 22-ц/824/37456/25.
Разом з тим, відповідно до повідомлення судового експерта від 10 вересня 2025 року зазначено, що проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи неможливе, оскільки в матеріалах справи відсутні необхідні вихідні дані для проведення експертизи.
Також у вказаному повідомленні, зазначено, що Відповідно до пункту 7.22 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, до складників, що підлягають оцінці, у разі потребує робіт, пов'язаних визначення утилізаційної вартості КТЗ, не включають ті, демонтування яких потребує робіт пов'язаних із застосуванням газополуменевого чи електродугового різання, а також такі складники, що впливають на безпеку руху та не підлягають повторному використанню:
а) подушки пневматичні з піротехнічними активаторами, елементи системи їх електричного контролю і датчики цієї системи;
б) гальмові колодки і накладки гальмових систем;
в) трубопроводи і ущільнювальні системи;
г) глушники випускної системи;
ґ) шарніри системи кермування і підвіски;
д) крісла, зінтегровані з ременями безпеки чи пневматичними подушками;
е) складники системи блокування керма;
є) складники системи знерухомлення КТЗ, виконані разом з передавально- приймальними пристроями електричного управління;
ж) обладнання проти викрадання КТЗ і тривожної сигналізації;
з) електричні і електронні елементи систем убезпечення руху - антиблокувальної (ABS), протибуксувальної (ASR);
и) трубопроводи паливної системи;
і) періодично замінювані фільтри і фільтрувальні елементи;
ї) клапани системи рециркуляції газових викидів;
й) складники установки живлення двигунів газовим паливом;
к) автоматичні і неавтоматичні з?єднання ременів безпеки разом частинами ременів виконаних разом з пряжками, механізмом для звільнення від ременів, піротехнічними і механічними активаторами, електронні системи автоматичного натягу ременів безпеки;
л) щітки склоочисників;
м) експлуатаційні рідини, зокрема: моторні оливи, трансмісійні оливи, оливи гідравлічних приводів і систем, охолоджувальна рідина, холодоагенти, рідини гальмових та кліматизаційних систем;
н) каталітичні конвертори (каталізатори);
о) кріпильні складники, якщо інше не зазначено в офіційній інформації виробника;
п) окремі складники, що мають використовуватися комплектно: амортизатори, комплекти стояків (амортизатор з пружиною) підвіски у разі їх розташування на КТЗ попарно - з обох боків однієї осі, моста; окремі замки дверей, капота, кришки багажника, а також деталі селективного поєднання складальних одиниць.
В судовому засідання представником відповідача було заявлено клопотання про призначення повторної експертизи але до іншої експертної установи, оскільки судом матеріали справи були направлені не до тої установи яку просив представник відповідача.
Так дійсно в клопотанні про призначення експертизи представник відповідача просив доручити проведення експертизи Київському науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом, експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).
Оскільки, представник позивача заперечувала проти проведення експертизи судом на підставі ст. 130 ЦПК України було самостійно визначено експертну установу Державний науково - дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.
Разом з тим, у суду відсутні підстави вважати судових експертів які працюють в Державному науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України некомпетентними у проведені вказаної експертизи а тому підстави для проведення повторної експертизи в іншій установі відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач відмовляється видати замінені частини авто які мають певну цінність під час ремонту автомобіля відповідачеві.
При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 . Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
У разі якщо на час виконання рішення суду про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням суду кошти зросли ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких було присуджено відшкодування, потерпілий із цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після зростання цін і тарифів.
Відповідно до Рахунку на сплату за товари, роботи, послуги згідну наряду замовлення № СКмСА-017699 від 30 листопада 2023 ТОВ «Віді-Скай» взяло на себе зобов'язання щодо ремонту автомобіля Mazda НОМЕР_4 .
Разом з тим, відповідно до Акту виконаних робіт №СКмСА-017699від 21 лютого 2024 року який наявний в матеріалах справи, ремонт автомобіля Mazda НОМЕР_4 було здійснено ТОВ «Віді-Скай» на загальну суму 416 639,15 грн.
Проте вину відповідача ОСОБА_2 було встановлено постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2024 року.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що позивачем ремонт автомобіля Mazda НОМЕР_4 було здійснення до встановлення винуватця ДТП.
Відповідно до заперечень які надійшли до суду 21 квітня 2025 року запасні частини було знищено, оскільки ОСОБА_1 відповідно до Акту виконаних робіт № СКмСА-017699 від 21 лютого 2024 року відмовився від отримання запасних частин та вони були утилізовані.
Також, відповідно до відповіді на адвокатський запит від 02 квітня 2025 року зазначено що ТОВ «Віді-Скай» не проводить оцінку запасних частин, що підлягали заміні при проведені ремонту автомобіля.
Технологією ремонту автомобілів Mazda не передбачено повторне використання запасних частин, що підлягали заміні при проведенні ремонту автомобіля.
ТОВ «Віді-Скай» не здійснює продаж бувших у використанні запасних частин та не володіє інформацією щодо їх вартості.
Вказаними доказами підтверджується, що запасні частини були знищені на ТОВ «Віді-Скай» після здійснення ремонту автомобіля.
Оскільки, на час ремонту автомобіля Mazda НОМЕР_4 ОСОБА_1 не було відомо винуватця вказаного ДТП, також суд зазначає, що нікому не може бути завчасно відоме рішення суду по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, то відповідно у нього не було зобов'язання зберігати замінені запчастини, для майбутньої передачі ОСОБА_2 , оскільки також існувала можливість визнання винним у вчиненні ДТП ОСОБА_1 а не ОСОБА_2 та відповідно стягнення шкоди за наслідками ДТП з ОСОБА_2 не відбувалось, а тому ОСОБА_1 відмовився від запасних частин та вони були знищені.
Також, апеляційний суд зазначає, що відповідачем ОСОБА_2 не було надано доказів вартості запасних частин які були знищені та чи була можливість їх повторного використання.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно неврахував факту того, що вартість лобового склад не було враховано під час проведення оцінки майна а під час ремонту автомобіля заміна скла була включена до рахунку.
Судом було встановлено, що оцінювачем ОСОБА_4 було допущено технічну помилку у Звіті про оцінку №025/01-24, в якому не пораховано необхідність заміни лобового скла на автомобілі «MAZDA» д/н НОМЕР_4 , що підтверджується відповіддю на адвокатський запит за вих. № 98/24 від 20.07.2024 року ТОВ "Клевер Експерт", до якого також долучено фотографії автомобіля позивача під час огляду, де зафіксовано пошкодження лобового скла.
Дослідивши матеріали справи, фото з місця ДТП та фото які були здійсненні експертом під час проведення судової експертизи суд дійшов до висновку, що лобове скло дійсно було пошкоджено.
Відповідно до Рахунку на сплату за товари, роботи, послуги згідну наряду замовлення № СКмСА-017699 від 30 листопада 2023 ТОВ «Віді-Скай» та Акту виконаних робіт №СКмСА-017699від 21 лютого 2024 року який наявний в матеріалах справи, ремонт автомобіля Mazda НОМЕР_4 які наявні в матеріалах справи ТОВ «Віді-Скай» під час ремонту автомобіля було замінено лобове скло.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки фак заміни лобового скла підтверджується доказами які наявні в матеріалах справи.
Щодо доводів апелянта про те, що витрати на правничу допомогу які були стягнуті з відповідача є неспівмірними та необґрунтованими.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані
з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта
в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві,
в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав
і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).
Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява
№ 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній
розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних
і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг
і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04,
§ 268)).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема,
у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від
10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від
23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі
№ 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від
02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого
2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи
і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.
Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).
Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 25 000,00 грн., судових витрат на професійну правничу допомогу.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Каращуком Юрієм Ігоровичем- залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва 09 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна