Справа № 489/5599/24
Номер провадження 2/489/224/25
Іменем України
04 листопада 2025 року місто Миколаїв
Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав
встановив
В липні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що сторони між собою перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.07.2021. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку всиновив ще двох дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивач разом з дітьми вимушена була покинути чоловіка через його агресивну поведінку, психологічне та фізичне насилля до сім'ї, оскільки діти дуже налякані та бояться батька. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей. Вказане свідчить про невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, закріплених в ч. 1-3 ст. 150 СК України. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
З цих підстав просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо йог дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, надали пояснення, в яких вказали, що позивачка виїхала з дітьми, поки його не було дома. На даний час він не бачить дітей, позивач ігнорує всі телефоні дзвінки. Остання до нього застосовує приниження та маніпуляцію. В родині постійні сварки були, все чули сусіди. Без свого сина ОСОБА_8 не уявляє свого життя. Усиновлений ним ОСОБА_9 часто йому скаржився про погане відношення матері до нього. Він дуже любить своїх синів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та хоче, щоб вони жили з ним.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без його участі.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 21.07.2021 сторонами зареєстровано шлюб. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.09.2024 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження (виданого повторно) серії НОМЕР_3 сторони мають сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_7 усиновлено ОСОБА_2 , на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва (а. с.15-16).
Згідно з свідоцтвом про народження (виданого повторно) серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 має батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . Після зміни імені (свідоцтво серії НОМЕР_5 ) ОСОБА_4 змінив своє прізвище на ОСОБА_11 (а. с. 19). ОСОБА_6 усиновлений відповідачем, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану № 00040712226.
Позивачем надано також постанову Доманівського районного суду Миколаївської області від 24.04.2024 про притягнення відповідача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення відповідачем відносно позивача кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Позивач, на підтвердження обставин не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо дітей, надає наступні докази.
Так, відповідно до характеристики ОСОБА_7 , наданої директором та класним керівником Миколаївської гімназії №46, вихованням дитини переважно займається мати ОСОБА_1 , яка звернулася до класного керівника з повідомленням, що батько ОСОБА_2 не завжди сприяє якісному виконанню ОСОБА_9 домашніх завдань, з недовірою поставився до зауважень вчителів. Класним керівником було проведено з батьком хлопчика бесіду про посилення контролю за якісною підготовкою дитини до уроків.
Згідно з висновком Виконавчого комітету ММР від 30.06.2025 орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Як на підставу для відмови в задоволенні позову, відповідач надав суду відповідь на його звернення від 22.11.2024, в якій Служба у справах дітей Ольшанської селищної ради повідомила, що встановити дні, часи спілкування з дітьми не є можливим, бо вони не проживають на території Ольшанської селищної ради (а. с. 64). Окрім того, з відповіді від 08.04.2024 слідує, що відповідач звертався до Служби у справах дітей Адміністрації центрального району ММР з проханням обстежити умови проживання та утримання дітей матір'ю ОСОБА_1 .
Також, ОСОБА_2 надав суду довідку про проходження сеансів біосугестивної терапії у практичного психолога та проходив службу у військовій частині НОМЕР_6 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
Як підставу позбавлення батьківських прав позивачка зазначає ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 рок в справі № 202/1931/22 та інші).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли неприязні відносини, що не заперечується ними та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами. Водночас суд зазначає, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки, що підтверджується неодноразовим його зверненням до служби у справах дітей за місцем проживання.
Суд вважає, що позивачем не доведено факту свідомого ухилення відповідача від участі у вихованні дітей. Щодо утримання дітей, судом встановлено, що відповідач почав регулярно сплачувати аліменти з червня 2025 року.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, на переконання суду, не є достатньо об'єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими він керувався під час прийняття рішення. Посилання на соціально-психологічний висновок у рішенні, суд приймає до уваги, проте зазначає, що психологічного обстеження дитини не можна розцінювати як беззаперечний доказ свідомого ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов'язків, оскільки оцінка психологічного обстеження дитини може бути суб'єктивною та залежати від того, як дитина сприймає ситуацію в сім'ї в цей момент. Відсутність біологічного батька в психологічній картині світу дитини не обов'язково вказує на його байдужість або небажання виконувати свої обов'язки, а може відображати нинішній емоційний стан дитини та її прив'язаність до осіб, з якими вона проводить більшу частину часу.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав має для суду рекомендаційне значення та враховується ним при ухваленні рішення у справі.
Враховуючи викладене, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами суду докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Враховуючи принцип змагальності сторін, позивачем не доведено суду про ухилення відповідача від виконання свого батьківського обов'язку щодо дітей. Суд враховує наданий органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, проте критично сприймає, як такий, що не містить об'єктивних підстав застосування ст. 164 СК України та врахування всіх обставин справи.
У відповідності з положеннями ст. 141 ЦПК України судовий збір необхідно залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_7 ,адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_8 ,адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 10.11.2025.
Суддя В. В. Кокорєв