10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №440/4652/25
адміністративне провадження № К/990/45097/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України оформити та подати до Пенсійного фонду України [в Полтавській області] документів, необхідних для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ [Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»], із зарахуванням до вислуги років, необхідного для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України, Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України оформити та подати до Пенсійного фонду України [в Полтавській області] документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, із зарахуванням до вислуги років, необхідного для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 12 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
ОСОБА_1 не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв'язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржник з посиланням на підпункти «а», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС України) намагається довести, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо, на його думку, наявні у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Також частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 цього Кодексу, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запровадив умови, за об'єктивного існування яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 2661 цього Кодексу.
За пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом оскарження у цій справі, як видно з тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних і змістовних акцентів касаційної скарги, є відмова Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України оформити та подати до Пенсійного фонду України [в Полтавській області] документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статті 12 Закону № 2262 із зарахуванням до вислуги років час проходження служби на пільгових умовах, необхідний для призначення такої пенсії.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Отож, якщо зважити на правила частин третьої, четвертої, пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України, з огляду на характер спірних правовідносин, предмет позову та суб'єктний склад учасників справи, її складність, а також на те, що означена справа не міститься у переліку справ, визначених частиною четвертою статті 257 КАС України як таких, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, то треба визнати, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі незначної складності.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 квітня 2025 року відкрив провадження у цій справі, визнав справу № 440/4652/25 справою незначної складності та ухвалив провадити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Тут відразу треба зазначити, що малозначна справа є такою через якість своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, бо насамперед юридичне значення мають приписи частини шостої статті 12 КАС України, яка належить до Загальних правил цього Кодексу і поширює свою регулятивну дію й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною.
За таких передумов нема підстав вважати, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Скаржник з посиланням на визначені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги, вважає також, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики, сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.
Не видаються обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як відповідача і учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У цій касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить, а його посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підстави для такого прийняття, такими не сприймаються, через те що мають загальний, декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник власне просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься в процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та / або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій