10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №120/17419/24
адміністративне провадження № К/990/42973/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року
у справі №120/17419/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Одеській області
про визнання протиправними та скасування наказів
До суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів.
В обґрунтування позовних вимог адвокатом позивача зазначено, що дії відповідача щодо винесення наказів про відсторонення позивача від виконання посадових обов'язків, про застосування дисциплінарних стягнень до позивача та його звільнення, прийняті з порушенням встановлених норм та правил. Останній також зазначив, що позивач не погоджується з встановленими обставинами службового розслідування та його результатами, вважає їх безпідставними та такими, що спотворюють дійсні обставини.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року, адміністративний позов залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку звернення з вказаним позовом до суду та доказів поважності причин його пропуску.
У визначений судом строк від позивача на адресу суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій останній вказує, що в період з 25 листопада 2024 року по 29 листопада 2024 року позивач мав тимчасову непрацездатність, про що свідчить медичний висновок №3РАА-43РТ-СР3М-КННТ від 25 листопада 2024 року та лист його сімейного лікаря ФОП ОСОБА_2 від 29 листопада 2024 року №012-29/11, у зв'язку з чим просив хворобу визнати поважною причиною пропуску строку звернення ним до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 23 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 22 листопада 2024 року №1863 про відсторонення поліцейських від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 , повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано у Головного управління Національної поліції в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів, що стали підставою для прийняття спірних наказів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12 грудня 2024 року №3127 про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ОРУП №1 ГУНП в Одеській області в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12 грудня 2024 року №1965 о/с по особовому складу про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" - у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
До Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №120/17419/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року вирішено здійснювати розгляд справи №120/17419/24 за правилами спрощеного позовного провадження.
Скаржник в касаційній скарзі вказує, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд мав врахувати, зокрема, значення справи для сторін, необхідність виклику свідків, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес та думку сторін щодо необхідності розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Надавши оцінку вказаним доводам, Верховний Суд виходить з такого.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України (в редакції Кодексу, яка була чинною на день відкриття провадження у справі ) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, КАС України не містить. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) виключно за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
У цій справі, суд першої інстанції, не відносив справу до справ незначної складності, а врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Крім того, оцінити «значення справи для сторін» і «значний суспільний інтерес» мав би суд першої інстанції принаймні до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Водночас, Верховний Суд звертає також увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Також, Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що судом першої інстанції надавалася оцінка доводам відповідача щодо необхідності розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Так, суд першої інстанції у судовому засіданні 06 березня 2025 року усною ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання судом відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Щодо необхідності виклику свідків, то як вбачається з рішення суду першої інстанції 26 березня 2025 року у судовому засіданні приведено до присяги та вислухано свідків по справі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Отже, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження через необхідність виклику свідків, є безпідставними. Оскільки, суд першої інстанції фактично забезпечив виклик і допит свідків (26 березня 2025 року свідків було приведено до присяги та вислухано), тобто реалізував відповідну процесуальну дію в межах спрощеного провадження.
Таким чином, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не порушив прав сторін і не вплинув на повноту з'ясування обставин справи.
Крім того, у касаційній скарзі скаржник не вказує інші обставин, які свідчили б про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також ґрунтовних доводів та об'єктивних доказів на підтвердження, того у чому саме полягала помилка суду при визначенні позовного провадження, про що зазначає у касаційній скарзі.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Отже, в силу вимог закону такі судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. Законодавцем передбачено можливість перегляду таких судових рішень, але у виключних випадках, а отже процесуальний закон надає суду дискрецію саме у питанні можливості допуску до касаційного перегляду судового рішення, яка в силу закону не підлягає касаційному перегляду.
З огляду на це, саме скаржник, який зацікавлений у відкритті касаційного провадження за його скаргою повинен навести обґрунтовану аргументацію, чому на його думку, є підстави для відкриття касаційного провадження, в тому числі і наявність такої підстави, як «виняткове значення» для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Згідно зі сформованою у постанові від 04 жовтня 2019 року у справі №904/9713/17 практикою Верховного Суду, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №120/17419/24.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Л.О. Єресько Ж.М. Мельник-Томенко