10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №810/114/16
адміністративне провадження № К/990/44955/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» Савельєвої Анни Миколаївни включити відомості (дані) ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором строкового банківського вкладу від 09 липня 2015 року № 2-23000;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» Савельєву Анну Миколаївну надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про виплату ОСОБА_1 за договором строкового банківського вкладу від 09 липня 2015 року № 2-23000, укладеним 09 липня 2015 року між ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» та ОСОБА_1 , відшкодування в сумі 145 540 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 29 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково:
- визнав протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» Савельєвої Анни Миколаївни включити дані ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором строкового банківського вкладу від 09 липня 2015 року № 2-23000;
- визнав протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «РАДИКАЛ БАНК» Савельєвої Анни Миколаївни щодо не виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за договором строкового банківського вкладу від 09 липня 2015 року № 2-23000, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «РАДИКАЛ БАНК»;
- стягнув з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 завдану шкоду у розмірі 145 540 грн, які внесено на рахунок № 26300001018387 за договором строкового банківського вкладу № 2-23000 «Депозитний календар» від 09 липня 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «РАДИКАЛ БАНК».
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Фонд гарантування вкладів не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Гадає, що в розумінні підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС України) судові рішення у цій справі, яка відноситься до справ незначної складності та інших справ, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), мають бути переглянуті за правилами касаційного оскарження, бо, на його думку, наявні у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування для реалізації права на касаційне оскарження, дослідила додані до неї матеріали і дійшла висновку про таке.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 2661 цього Кодексу.
За пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом спору у цій справі є бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у неплатоспроможному банку щодо не включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Київський окружний адміністративний суд здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржник, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, з посиланням на дві з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги, вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики, а сама справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.
Не видаються обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як відповідача і учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
В цій касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить, а його посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підстави для такого прийняття, такими не сприймаються, через те що мають загальний, декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник власне просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься в процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та / або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій