10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №520/2247/25
адміністративне провадження № К/990/44957/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М.І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 13 січня 2025 року № 932500172554 з відмови призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09 січня 2025 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09 січня 2025 року.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 27 березня 2025 року позовні вимоги задовольнив.
ГУ ПФУ у Київській області не погодилося з рішенням суду першої інстанції і подало апеляційну скаргу.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 жовтня 2025 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року скасував та ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_1 не примирилася з рішенням суду апеляційної інстанції і через свого представника Хомича Івана Олександровича подала касаційну скаргу, в якій просить його скасувати.
У касаційній скарзі скаржниця наводить фактичне обґрунтування необхідності касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції, викладає нормативне регулювання, яке, як вона гадає, суд апеляційної інстанцій неправильно застосував, а також вважає, що цей суд застосував в оскарженому судовому рішенні норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, що касаційна скарга містить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, та використаного судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а це своєю чергою доводить існування підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на вимоги пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Також підставами касаційного перегляду називає зазначене у частинах другій, третій статті 328 КАС України неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Водночас скаржниця не зазначає жодних з виняткових випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які б уможливили касаційне оскарження судових рішень у цій справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Верховний Суд дослідив зміст касаційної скарги та дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частиною шостою статті 12 цього Кодексу передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії. Такий перелік не є вичерпним.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення органу виконавчої влади, яким є пенсійний орган, щодо відмови призначити та виплачувати пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09 січня 2025 року.
За цими значеннєвими властивостями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився коли обрав таку форму провадження.
Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження ), підлягають касаційному оскарженню у виключних випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржниця описує фактичні обставини у справі, наводить нормативне регулювання спірних правовідносин і дає власне, спрямоване на задоволення касаційної скарги, трактування цих правил, покликається на численні правничі висновки постанов Верховного Суду, щодо яких наводить мотивацію про їхню релевантність та застосовність до розв'язання її спору, а щодо інших, - навпаки, трактує їх такими, від яких треба відступити, наполягає на тому, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі не захищає її права на запитувану пенсію, припускає, що оскаржене рішення суду апеляційної інстанції за законом не підлягає касаційному оскарженню без виняткових для такого перегляду умов, і водночас, як мовилося вище, не зазначає жодних з виняткових випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які б уможливили касаційне оскарження судових рішень у цій справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Зазначені скаржницею доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не узгоджується з підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог процесуального законодавства щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Скаржниця у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до приписів частини другої статті 341 КАС України.
Посилання скаржниці на підстави відкриття касаційного провадження, передбачені абзацом шостим частини четвертої статті 328 КАС України, є недоречними, оскільки за правилами цього абзацу підставами касаційного оскарження судових рішень, хоча і є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, але у судових рішеннях, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Такими рішеннями є певні види ухвал, винесених (постановлених) окремим документом (ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову тощо).
Оскільки скаржниця процесуальні судові рішення такого виду не оскаржує, а оскаржує судові рішення по суті спору, тому не може бути й підстав для касаційного перегляду судового рішення, яке не оскаржується.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, вкотре беручи до уваги, що оскаржене судове рішення суду попередньої інстанції ухвалене у справі незначної складності, а передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку не встановлено (скаржниця не навела, не обґрунтувала тощо), у відкритті касаційного провадження треба відмовити.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій