10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №480/4491/24
адміністративне провадження № К/990/38798/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Відділу освіти Тростянецької міської ради до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
Відділ освіти Тростянецької міської ради Сумської області (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області (далі - відповідач ), в якій просив:
- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 3 вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства № 20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024. В задоволенні позовних вимог про скасування пункту 3 листа-вимоги про усунення виявлених ревізією порушень законодавства №20-18-03-11/988-2024 від 24.04.2024 відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2025 апеляційну скаргу Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області задоволено. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі №480/4491/24 в частині задоволення позову скасовано. Прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Відділ освіти Тростянецької міської ради Сумської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 13.10.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 13.10.2025) доставлена в Електронний кабінет Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області 14.10.2025 о 03 год 30 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
23.10.2025 та 27.10.2025 від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшли заяви про усунення недоліків шляхом, визначеним вищезазначеною ухвалою Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник визначив підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту «б» пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установи, закладів та органнізацій окремих галузей бюджетної сфери», підпункту 5 пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 «Про впорядкування умов оплати праці затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ».
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Як слідує зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наказів від 23.12.2022 за №162-к - №170-к, підписаних від імені начальника Відділу освіти Білокур Я.Ю., дев'яти директорам вищезазначених ЗЗСО, надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок асигнувань загального фонду кошторису.
Вказані накази прийняті на підставі заяв працівників про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Зміст наказів від 19.12.2022 вказує на те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надана працівникам освіти зазначених ЗЗСО враховуючи складні життєві обставини, що виникли внаслідок воєнного стану, на підставі заяв працівників, на виконання пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 за №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що з матеріалів справи вбачається, що в заявах працівників, які стали підставою для виплати вказаної допомоги, останні просили надати її саме у зв'язку зі складними життєвими обставинами, що виникли внаслідок воєнного стану, тобто власні соціально-побутові потреби.
На підставі вищезазначених наказів працівникам нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за рахунок загального фонду бюджету.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що ці накази не містять посилань на забезпечення освітнього процесу (виконання посадових обов'язків), в якості їх обґрунтування.
Тобто, не існувало розбіжностей у формулюванні підстав надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в заявах працівників і відповідних наказах.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час проведення перевірки позивачем в лютому 2024 внесено зміни до наказів від 2022 відповідними наказами керівників ЗЗСО, шляхом викладення їх у новій редакції.
Після внесених змін, накази від 19.12.2022 викладено в новій редакції, згідно з якою "матеріальна допомога працівникам освіти надана у зв'язку з труднощами в організації освітнього процесу у післяокупаційний період, подолання негативних наслідків окупації території Тростянецької міської територіальної громади російськими окупаційними військами та активних бойових дій, з метою створення належних умов праці".
Такими діями позивачем фактично змінено назву та підстави матеріальної допомоги.
При цьому, позивачем не надано доказів наявності підстав зміни наказів, зазначені накази не надавалися позивачем під час ревізії.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що у ході судового розгляду судом апеляційної інстанції надавалася можливість позивачу надати докази на підтвердження підстав для видання наказів, якими змінено формулювання підстав для надання матеріальної допомоги.
Разом з тим, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем не надано суду апеляційної інстанції доказів, в якості підстав для видання таких наказів (заяви працівників, тощо).
Матеріали справи також не містять відповідних доказів.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, не перевіривши підстав для видання цих наказів про зміну формулювання підстав для надання матеріальної допомоги, помилково їх врахував, як належні докази, дійшовши необґрунтованого висновку про те, що матеріальна допомога надавалась для задоволення потреб працівників, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу (виконанням посадових обов'язків), а не власних соціально-побутових потреб, а норми частини 8 статті 61 Закону №2939-XII не врегульовують порядок виплати спірної допомоги, що свідчить про відсутність обмеження, які стосуються фонду видатків (загального чи спеціального) на її виплату.
Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування вищевказаних норм судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Враховуючи, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником обґрунтовувалося у взаємозв'язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстава касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 13.10.2025 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Відділу освіти Тростянецької міської ради до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк