10 листопада 2025 року
м. Київ
справа №340/6488/24
адміністративне провадження № К/990/39213/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко Артем Вікторович, на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відмові у звільнені ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу2 - у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко А.В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 14.10.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи; клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Копія ухвали Верховного Суду від 14.10.2025 направлена скаржнику поштовим відправленням зі штрихкодовим ідентифікатором 067019534437. Однак, на адресу суду повернувся конверт із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 14.10.2025) доставлена в Електронний кабінет адвоката Охременко А.В. 14.10.25 о 20 год 05 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
На веб сторінці призначеної для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 16.10.2025 оприлюднено ухвалу Верховного суду від 14.10.2025 про залишення вказаної касаційної скарги без руху (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 130987501).
20.10.2025 через підсистему «Електронний Суд» представником скаржника Охременком А.В. на виконання ухвали про залишення без руху подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
В уточненій касаційній скарзі скаржник визначив підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункти 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду що стосуються тлумачення норм матеріального права, так і розуміння ефективного засобу правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Разом з тим скаржником не зазначено а ні постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, а ні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд касаційної інстанції також зазначає, що у кожній справі висновки зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами обставин справи за результатами розгляду справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Кіровоградського адміністративного суду міста Києва від 09.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Водночас, в обґрунтування уточненої касаційної скарги скаржник не зазначає підстав для відкриття касаційного провадження визначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
В обґрунтування причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 представник скаржника Охременко А.В. зазначає, що у зв'язку з хакерською атакою на підсистему «Електронний суд» та подальшою тривалою технічною несправністю, повний текст оскаржуваної постанови не міг бути доставлений до електронного кабінету представника позивача - адвоката Охременка А.В. протягом встановленого законом 30-денного строку.
Представник скаржника також зазначає, що незважаючи на неодноразові звернення до технічної підтримки та спроби отримати рішення в паперовому вигляді, це стало можливим лише після усунення технічних несправностей 24.09.2025.
Окрім того, представник скаржника зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, мобілізованим відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію» в першу хвилю, як оперативний резервіст та учасник бойових дій, та вказує, що ОСОБА_1 перебував у зоні активних бойових дій, де відсутній стабільний або безпечний зв'язок.
Під час перевірки доводів суд касаційної інстанції за допомогою функціоналу Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» здійснив витребування електронної справи, яка формувалась судом апеляційної інстанції, та установив наступне.
Як встановлено Судом з Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 доставлена в Електронний кабінет адвоката Охременко А.В. 24.04.2025 о 13 год 24 хв.
З урахуванням наведеного доводи представника скаржника, про те, що копія оскаржуваної постанови не доставлений до електронного кабінету не знайшли свого підтвердження.
При цьому, на веб сторінці призначеної для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що оскаржувана постанова була надіслана судом: 28.04.2025, зареєстровано: 28.04.2025, забезпечено надання загального доступу: 28.04.2025.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів, що у період з квітня 2025 по жовтень 2025 рок, вчиняв ді, пов'язаних з підготовкою до суду касаційної скарги, та звертався до суду із заявою про отримання копії повного тексту звернувся.
У поданому клопотанні про поновлення строку скаржником не вказано обставин непереборного і об'єктивного характеру, що перешкодили йому отримати повний текст оскаржуваної постанови.
Відтак, зважаючи на тривалість строку, який пропущено, поведінку позивача, яка передувала зверненню до суду з касаційною скаргою, та враховуючи, що позивач був обізнаний про наявність оскаржуваного рішення, тому підстави наведені у його заяві для поновлення цього строку у даному випадку відсутні.
При цьому, Суд враховує тривалість строку пропущеного строку - майже шість місяців, а обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення позивача та непереборних обставин позивачем не наведено, а Судом не встановлено.
Відповідно до пункту 7 частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Приписи пункту 4 частини першої статті 333 КАС України є імперативними та зобов'язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті касаційного провадження.
Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб'єктів адміністративного судочинства.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Колегія суддів зазначає, що поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.
Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_1 перебував у зоні активних бойових дій, де відсутній стабільний або безпечний зв'язок Суд зазначає.
Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач вважається таким, що йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 31.10.2024. В силу вимог частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на даний час позивач не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
З урахуванням наведеного станом на день постановлення оскаржуваної постанови (24.04.2025) ОСОБА_1 не перебував у зоні активних бойових дій.
Належних доказів на підтвердження перебування ОСОБА_1 у зоні активних бойових, станом на день постановлення оскаржуваної постанови та в подальшому, до заяви про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник не надав.
Отже, надаючи оцінку доводам скаржника Суд зазначає, що скаржником в заяві про поновлення строку на касаційне оскарження доводи не свідчать про наявність об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у цій справі та не підтверджені належними доказами, а тому не можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
Поважних причин для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 14.10.2025
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржниці щодо усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 329, 333, 359 КАС України, Суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко Артем Вікторович, на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 340/6488/24.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко Артем Вікторович, про поновлення строку на касаційне оскарження на на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 340/6488/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Охременко Артем Вікторович, на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк