Справа № 554/70/24 Номер провадження 22-ц/814/3294/25Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
06 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Чемерис А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 21 травня 2025 року, ухвалене суддею Сініциним Е.М.
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області про позбавлення батьківських прав
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Київським районним у місті Полтава відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 29 листопада 2018 року.
Місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 зареєстроване разом із матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Котелевської селищної ради № 4932 від 14 грудня 2023 року.
Фактично відразу після народження доньки батько дитини самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, у зв'язку з чим в кінці 2021 року вона звернулася до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
02 серпня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави у задоволенні її позовних вимог відмовив за необґрунтованістю (недоведеністю).
Оскільки після вищевказаного рішення суду поведінка відповідача не змінилася, він свідомо продовжив нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно доньки, вона змушена звернутися до суду з вище вказаним позовом.
В даний період з'явилися нові підстави з новими доказами, ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 .
Нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків триває із збільшенням періоду фактично з 02 серпня 2021 року по теперішній час.
Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області 20.12.2023 року провела обстеження умов проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , де чітко зазначено, що батько дитини ОСОБА_2 з дитиною та її матір'ю не проживає, з дитиною не спілкується та не утримує, що підтверджується відповідним актом від 20 грудня 2023 року.
У даний час поведінка відповідача по виконанню своїх обов'язків щодо виховання малолітньої дитини на краще не змінилася, інтерес до дитини відсутній, реального бажання змінити свою поведінку на краще у відповідача немає.
Відповідач ОСОБА_2 22 листопада 2021 року усвідомлено дав згоду на позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується письмовою заявою засвідченою державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори.
Крім того, аліментів на утримання своєї малолітньої доньки, відповідач фактично не сплачує з жовтня 2021 року, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 29.10.2021 року № 90475.
Вищевказане вважає достатніми підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 21 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення суду обґрунтоване тим, що з наданих позивачем доказів не вбачається наявності підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 .
Не погодившись з вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати на ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, які підтверджують факт систематичного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та відсутності у останнього протягом тривалого часу інтересу до дитини, що є підставою для задоволення позову.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання з'явилися позивач, відповідач та їхні представники.
Представник третьої особи служби у справах дітей Котелевської селищної ради Полтавської області будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з?явився.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 8).
Згідно довідки від 14.12.2023 року № 4932, виданої Виконавчим комітетом Котелевської селищної ради, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 зареєстроване разом з матір'ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Актом обстеження умов проживання дитини за вищевказаною адресою встановлено, що житлово-побутові умови проживання дитини ОСОБА_3 задовільні (а.с. 14).
З довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Пролісок» Котелевської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 13.12.2023 року № 01-04/57, вбачається, що ОСОБА_3 , перебуває у списку дітей закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Пролісок» (а.с. 12).
Відповідно до характеристики даного закладу щодо вихованиці ОСОБА_2 , дитина почала відвідувати заклад дошкільної освіти з 14 вересня 2021 року. За даний період батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в закладі дошкільної освіти «Пролісок» не з'являвся та не бере участі у вихованні доньки. Не цікавиться її життям під час перебування дівчинки в садочку. ОСОБА_5 із закладу дошкільної освіти забирає тільки мама, батька вихователі ніколи не бачили (а.с. 13).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 29.10.2021 вбачається, що з ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа № 535/339/19 від 12.04.2019 виданого Котелевським районним судом Полтавської області стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.03.2019 року й до досягнення дитиною повноліття. Розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на вересень 2021 року складає 55019,06 грн. (а.с. 15).
З копії нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 22.11.2021 року, вбачається, що останній дає згоду на позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, а тому підстави для застосування крайнього заходу, а саме позбавлення відповідача батьківських прав відсутні.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з огляду на наступне.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21, від 06 березня 2024 року у справі № 279/2444/22.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, позивач не надала належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та не довела, що позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.
Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Котелевської селищної ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України судом апеляційної інстанції до уваги не приймається.
Окрім того, твердження органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та відповідність такого крайнього заходу найкращім інтересам дитини, ґрунтується не лише на поясненнях позивача ОСОБА_1 , на обстеженні умов проживання дитини та заяви ОСОБА_2 про відмову від батьківських прав на малолітньої доньки ОСОБА_3 .
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, зокрема не виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати алументів, не можуть слугувати підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батьків до надання дитині належного утримання.
Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, провадження № 61-7195св20).
Окрім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості зі сплати аліментів датований 29.10.2021, а тому не є беззаперечним доказом наявності заборгованості зі сплати аліментів станом на дату звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи.
Факт того, що ОСОБА_2 не спілкується з донькою ОСОБА_6 , не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Обставин, які б характеризували ОСОБА_2 як такого, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, у справі не встановлено.
Позивачем не надано доказів винної поведінки відповідача, його свідомого нехтування своїми обов'язками, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .
Наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_2 про відмову від батьківських прав щодо доньки ОСОБА_7 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до частини третьої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
В сімейному законодавстві України відсутня будь-яка процедура відмови від прав батьків, рівно як і відсутнє саме поняття "добровільної відмови від батьківських прав", адже батьківські права не можуть бути предметом розпорядження, і батько чи мати не можуть просто "відмовитися" від них за власним бажанням.
Окрім того, ОСОБА_2 як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , оскільки бажає спілкуватися та опікуватися нею, нести матеріальні витрати пов'язані з її утриманням.
Вказує на неможливість спілкування з донькою оскільки позивачка заперечує про цього. В свою чергу, він самостійно не може налагодити зв'язок з дитиною через те, що вона не сприймає його як батька.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв'язку, враховуючи найвищі інтереси дитини, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача та злісного ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання сина, що в свою чергу, виключає можливість застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.
Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук