Справа № 536/43/25 Номер провадження 22-ц/814/3549/25Головуючий у 1-й інстанції Баранська Ж. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
04 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Чемерис А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 червня 2025 року, ухвалене суддею Баранською Ж.О.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Гафяк Марія Олександрівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом на належну померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 4,09 га відповідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0115539, який видано 08 січня 1997 року Кременчуцькою районною державною адміністрацією.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона, будучи спадкоємцем за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_3 , звернулась до приватного нотаріусаКременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Гафяк М.О. із заявою про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на належну померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі спадкодавця ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 4,09 га відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай).
Однак нотаріусом було відмовлено у видачі зазначеного вище свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю документів, які б підтвердили родинний зв'язок між ОСОБА_2 та померлою ОСОБА_4 , яка була матір?ю спадкодавця ОСОБА_3 , а також наявністю розбіжностей у написанні прізвищ спадкоємців « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 ».
За таких обставин позивачка вимушена звернутись до суду для захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Гафяк Марія Олександрівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.
Рішення суду мотивоване безпідставністю позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів того, що померла ОСОБА_4 за свого життя, у відповідності до ст. 549 ЦК Української РСР, вчинила дії щодо прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 , тобто фактично таку спадщину не прийняла, відповідно і не набула права на земельну частку (пай) розміром 4,09 умовних кадастрових гектарів згідно сертифіката серії ПЛ № 0115539, тому спірне майно не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , на спадкування якої мали б право спадкоємці за законом після її смерті.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, матеріали справи містять докази переходу до ОСОБА_1 , як до спадкоємця, права на земельну частку (пай), оскільки вона, як і попередні спадкоємці після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , фактично прийняла спадщину, про що свідчить наявність у неї правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку.
Окрім того, вважає, що неявка належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, свідчить про те, що суд, враховуючи принцип змагальності, мав би врахувати його незацікавленість у результатах розгляду справи як факт того, що позовні вимоги ніяким чином не порушують будь-яких прав чи інтересів відповідача
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання з?явилася ОСОБА_1 , представник Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області та приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Гафяк Марія Олександрівна будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з?явилися.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серія № НОМЕР_1 та про шлюб серія № НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , що видане Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Кременчуцької міської ради ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
23 травня 2024 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Кременчуцького районного нотаріального округу Гафяк М.О. заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 4, 09 га, яка на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0115539 належала бабусі померлого ОСОБА_2 .
При зверненні до нотаріуса Пинтій Ю.О. стверджувала, що її померлий батько ОСОБА_3 був єдиним спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 своєї матері ОСОБА_4 , яка у свою чергу була єдиним спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2
23 травня 2024 року приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Гафяк М.О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 .
Підставою для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальної дії стало ненадання ОСОБА_1 документів, які б підтверджували факт своєчасного прийняття спадщини спадкоємцем ОСОБА_4 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , доказів родинного зв'язку померлої ОСОБА_4 та померлої ОСОБА_2 , а також виявлення розбіжностей у прізвищах спадкоємців « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 » .
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказала, що її померлий батько ОСОБА_3 був єдиним спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 своєї матері ОСОБА_4 , яка у свою чергу була єдиним спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , тому вона, як спадкоємець після смерті ОСОБА_3 має право на земельну частку (пай), яка належала бабусі померлого ОСОБА_2 .
Вімовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про їх безпідставність та необгрунтованість.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав може бути визнання права.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Щодо успадкування ОСОБА_4 земельної частки (паю) після смерті ОСОБА_2 .
12 квітня 1988 року ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось заповіла своїй дочці ОСОБА_4 (а.с. 93).
Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0115539, виданого 08 січня 1997 року Кременчуцькою районною державною адміністрацією, ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) розміром 4,09 га, що перебувала у колективній власності КСП «Іскра» (а.с. 7).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 18).
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Згідно пунктів 1, 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2003 року) цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.
Наведене також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладених в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц
Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому підлягають застосуванню положення Цивільного Кодексу УРСР, які діяли на час смерті спадкодавця.
Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно з частиною першою статті 534 ЦК ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Складеним у 1988 році заповітом ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіла своє майно, де б воно не було із чого б не складалось своїй доньці ОСОБА_4 .
Оскільки право на земельну частку (пай) виникло у ОСОБА_2 на підставі сертифікату серії ПЛ № 0115539, виданого 08 січня 1997 року, тому спірна земельна частка (пай) не увійшла до складу спадщини на підставі заповіту складеного 12.04.1988 року, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доказів того, що ОСОБА_2 за життя було складено заповіт на інше майно, зокрема земельну частку (пай), позивач не надала, тому спірна земельна частка (пай) після смерті ОСОБА_2 підлягала спадкуванню за законом.
Відповідно до частини першої статті 537 ЦК УРСР частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК УРСР).
Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
Відповідно до частини першої статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2023 року у справі № 463/9696/20 (провадження № 61-7014св22), вказано, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Ураховуючи наведене, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) зазначено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно довідки, що видана Недогарківським старостинським округом № 10-08.5/39 від 18 квітня 2024 року ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 90, зворотня сторона).
З довідки, виданої виконавчим комітетом Недогарківської сільської ради Кременчуцького району № 56 від 26.01.2000 року, вбачається, що ОСОБА_2 проживала одна і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).
Згідно відомостей зі Спадкового реєстру, а саме інформаційної довідки № 76441568 від 02 квітня 2024 року, спадкова справа після померлої ОСОБА_2 не заводилась, що свідчить про те, що ОСОБА_4 до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 не зверталась (а.с. 87).
Доказів на підтвердження фактичного вступу ОСОБА_4 в управління та володіння спадковим майном після померлої ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що померла ОСОБА_4 за свого життя не вчинила дій щодо прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 , тобто фактично спадщину на спірну земельну ділянку не прийняла, а тому не набула права на земельну частку (па) розміром 4,09 умовних кадастрових гектарів згідно сертифіката серії ПЛ № 0115539.
Щодо успадкування ОСОБА_1 спірної земельної частки (паю) після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , заповненого російською мовою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є сином ОСОБА_7 (а.с. 11).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14).
13.09.2017 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, як спадкоємцю майна ОСОБА_4 , а саме житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_2 (а.с. 59).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 13).
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 померли після 1 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ЦК України 2003 року.
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів прийняття ОСОБА_4 спадщини, зокрема земельної частки (паю), після смерті ОСОБА_2 , тому спадкодавець ОСОБА_4 не набула права на спірне майно за життя, що свідчить про те, що спадкоємець ОСОБА_3 , який в свою чергу є спадкодавцем для позивача ОСОБА_1 , також не може набути його за спадкуванням, оскільки до нього переходять лише ті права, які належали спадкодавцю.
Посилання апелянта на незацікавленість відповідача у результатах розгляду справи, що свідчить про те, що позовні вимоги ніяким чином не порушують будь-яких прав чи інтересів відповідача не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки вирішуючи спір по суті суду слід дослідити матеріали справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходячи виключно із факту визнання позову відповідачем, такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук