Житомирський апеляційний суд
Справа №279/414/25 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П.
Категорія 72 Доповідач Талько О. Б.
28 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Павицької Т.М., Коломієць О.С.,
за участю секретаря Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 279/414/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування - служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Криніна Ігоря Олександровича, на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко В.П.,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що з 16 січня 2010 року по 9 січня 2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказує, що син постійно проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. Мати не приділяє уваги дитині, не цікавиться життям сина, не приймає жодної участі у його вихованні та утриманні.
З метою забезпечення належного рівня утримання дитини він змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення із відповідачки аліментів на утримання неповнолітнього сина.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 7 листопада 2018 року з відповідачки стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця. Однак відповідачка не виконує рішення суду, у зв'язку з чим станом 1 листопада 2024 року виникла заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 159636 грн. 15 коп.
Вказані обставини свідчать про те, що жодних намірів піклуватися про власну дитину у відповідачки не виникало.
Враховуючи вищезазначене, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання сина.
Покладено на виконавчий комітет Коростенської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Кринін І.О., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд залишив поза увагою надані ним докази, які підтверджують свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками стосовно сина ОСОБА_4 .
Зауважує, що під час судового розгляду відповідачка визнала позовні вимоги та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав стосовно сина. В порушення вимог законодавства суд не постановив жодної процесуальної ухвали з даного питання та не висловив своє ставлення щодо визнання позову відповідачкою.
Суд належним чином не дослідив письмові докази, які містять інформацію про те, що відповідачка не цікавиться здоров'ям сина та його навчанням, не піклується про дитину.
Медична документація свідчить про те, що те, що позивач систематично звертається до лікарів під час хвороби дитини, піклується про здоров'я сина.
Позивач постійно цікавиться навчанням дитини, відвідує батьківські збори та гімназію, в якій навчається ОСОБА_4 .
Відповідачка умисно систематично не виконує батьківські обов'язки стосовно сина, не займається його вихованням, не спілкується з дитиною, не виявляє батьківської уваги та турботи.
Про небажання матері займатися вихованням дитини та про її ставлення до сина свідчать письмові докази зі шкільного закладу, висновок органу опіки та піклування.
Вважає, що рішення суду містить суперечливі висновки, адже суд, зазначивши про відсутність підстав щодо позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно неповнолітнього сина, одночасно попередив її про необхідність зміни ставлення до виховання й утримання дитини.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Кринін І.О., підтримав апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що сторони із 16 січня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 9 січня 2014 року шлюб між ними розірвано.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року визначено місце проживання неповнолітнього сина сторін разом із батьком ОСОБА_1 .
На підставі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 7 листопада 2018 року з відповідачки стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 липня 2018 року й до досягнення дитиною повноліття.
Наявна в матеріалах справи довідка, видана начальником Коростенського відділу ДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), свідчить про те, що станом на 1 листопада 2024 року існує заборгованість відповідачки зі сплати аліментів на утримання сина.
У долученому до матеріалів справи висновку Органу опіки та піклування, затвердженому рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 15 січня 2025 року №20, зазначено про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні досліджувалася характеристика неповнолітнього ОСОБА_5 , складена за місцем навчання хлопчика, яка містить інформацію про те, що тато приділяє належну увагу щодо виховання сина, цікавиться навчанням дитини, постійно підтримує зв'язок з класним керівником у телефонному режимі, регулярно відвідує гімназію та батьківські збори. Мати не займається вихованням та навчанням дитини, не цікавиться успіхами сина.
Також судом був досліджений акт обстеження умов проживання, складений комісією Служби у справах дітей 5 листопада 2024 року за місцем проживання дитини, який свідчить про те, що син сторін постійно проживає разом з батьком, в належних умовах, з усіма зручностями, у чистому, затишному та облаштованому сучасними меблями житловому приміщенні, обладнаному системами опалення, водопостачання та електропостачання.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 надав суду копію медичної картки, яка містить інформацію про те, що неповнолітній ОСОБА_3 отримує лікування та медичну допомогу у дитячій поліклініці Коростенської ЦМЛ, місце реєстрації дитини зазначене: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували свідоме нехтування відповідачкою своїми обов'язками щодо участі у вихованні й утриманні сина та її умисне ухилення від їх виконання.
Також суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів існування негайної та гострої необхідності у позбавленні матері батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Так, відповідно до положень статті 11 Закону України « Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави для позбавлення батьківських прав передбачені статтею 164 СК України.
Так, частиною першою даної норми передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголікам або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Аналіз змісту статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як у сукупності, та й кожен окремо, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька ( матері), так і для дитини, й застосовується судом лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У справі “ Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним ( параграф 100).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції не було здобуто доказів застосування до відповідачки будь-яких заходів впливу, які б виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що вона умисно систематично продовжує нехтувати своїми батьківськими обов'язками. Не здобуто таких доказів й на стадії апеляційного провадження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд неодноразового наголошував на тому, що бов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В оцінці доводів апеляційної скарги суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що, на його переконання, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
Надавши належну оцінку наявним у справі доказам, суд вірно зазначив про те, що ці докази не є достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт її умисного ухилення від виконання обов'язків з виховання та утримання дитини.
Під час розгляду справи відповідачка подала заяву про визнання позову.
З даного приводу слід зазначити наступне.
Так, у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України зазначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З урахуванням положень частин другої, третьої статті 155 СК України заява відповідачки, в якій вона визнає позов, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
У таких категоріях справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Варто наголосити, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Та обставина, що суд першої інстанції не постановив ухвалу про відмову у прийнятті заяви про визнання позову, не є підставою для скасування рішення суду.
Оскільки в матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні та матеріальному утриманні сина, умисне і свідоме нехтування обов'язками матері, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина.
Враховуючи інтереси неповнолітнього сина сторін, необхідно зберегти його зв'язки з матір'ю, й застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, в даному випадку є невиправданим та не сприятиме захисту прав дитини, яка буде розлучена зі своєю біологічною матір'ю.
З огляду на вищезазначене, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Криніна Ігоря Олександровича, залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2025 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 10 листопада 2025 року.