Житомирський апеляційний суд
Справа №275/897/25 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В.
Категорія 101 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №275/897/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Народицька селищна рада Коростенського району Житомирської області про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Миколайчук П.В. в селищі Брусилів Житомирської області,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт проживання в с. Стара Радча, Народицького (нині Коростенського) району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року.
В обґрунтування заяви зазначав, що він з 11.04.1971 по 02.08.1988 постійно проживав в с. Стара Радча Коростенського району Житомирської області разом зі своїми батьками. Вказує, що в період з 01.10.1991 по 19.08.1992 він також проживав за вказаною вище адресою та проходив навчання в Овруцькому РК ТСОУ на курсах підготовки водіїв категорії «ВС». Зазначає, що згідно довідки №Ш-912 від 18.06.2025 в погосподарських книгах Радчанської сільської ради Народицького району Житомирської області вказано, що він був зареєстрований та проживав в с. Стара Радча Народицького району в період з 26.04.1986 по 02.08.1988 та з (дати в документі не зазначено) по 19.08.1992. Стверджує, що у зв'язку з тим, що в погосподарській книзі Радчанської сільської ради Народицького району Житомирської області не зазначено дати з якої було проведено реєстрацію місця його проживання, виникають труднощі в оформлені компенсацій та пільг як потерпілому від Чорнобильської катастрофи 3 категорії згідно ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Враховуючи вищевикладене просив задовольнити заяву в повному обсязі.
Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Роз'яснено заявнику його право на звернення до суду шляхом подання позову на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання в с. Стара Радча, Народицького (нині Коростенського) району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року ним було зазначено, що встановлення вказаного факту потрібне для оформлення компенсацій та пільг, передбачених ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначає, що с. Стара Радча Народицького району Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Стверджує, що іншим чином, як в судовому порядку встановити факт проживання в с. Стара Радча, Народицького району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року він не має можливості, оскільки в довідці №Ш-912 від 18.06.2025 зазначено про те, що він був зареєстрований та проживав в с. Стара Радча Народицького району в період з 26.04.1986 по 02.08.1988 та з (дати в документі не зазначено) по 19.08.1992, тобто не вказано дати реєстрації та проживання з 01.10.1991 року. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 23 березня 1994 року Житомирською обласною державною адміністрацією.
Заявник звертався до Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області із заявою про видачу йому довідки про постійне проживання в с. Стара Радча, Народицького (нині Коростенського) району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року.
Відповідно до архівної довідки Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області №Ш-912 від 18.06.2025 в погосподарських книгах Радчанської сільської ради Народицького району Житомирської області ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та проживав в с. Стара Радча Народицького району Житомирської області на момент аварії на ЧАЕС (26.04.1986 року) по 02 серпня 1988 року, з (дата в документі не зазначена) по 19 серпня 1992 року.
У поданій до суду заяві про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 зазначив, що встановлення факту його проживання в с. Стара Радча, Народицького (нині Коростенського) району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року має для нього юридичне значення, для отримання пільг, передбачених ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, заявнику встановлення факту його проживання в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року на території, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення, необхідне для отримання пільг, передбачених ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що спірні питання щодо визначення статусу осіб, евакуйованих із зони відчуження у 1986 році, розглядаються відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, виданих місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Відтак, законом передбачено позасудовий порядок встановлення факту, про який просить заявник, а рішення/відмова відповідного органу може бути оскаржене в судовому порядку.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку.
Згідно із частиною п'ятою статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, відносяться до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок № 51), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-XII, іншими актами законодавства.
Спірні питання щодо визначення статусу осіб, евакуйованих із зони відчуження у 1986 році, розглядаються відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, виданих місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (абзац 2 пункт 12 Порядку №51).
Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Водночас, чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23) зазначено, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 у справі №370/2598/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 (провадження №14-560цс18) за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Встановлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення пенсії підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (провадження №14-550цс18) вказано, що перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 256 ЦПК України у редакції, що діяла на момент звернення до суду із заявою. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №539/4118/19 врахував, що між заявником та Управлінням соціального захисту Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області виник спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу, не пов'язаний з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 15 Закону №796-XII підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Отже, законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про який просить заявник, а рішення відповідного органу може бути оскаржене в судовому порядку.
У справі, що переглядається, заявник реалізував своє право та звернувся до Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області із заявою про видачу йому довідки про постійне проживання в с. Стара Радча, Народицького (нині Коростенського) району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року.
Відповідно до архівної довідки Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області №Ш-912 від 18.06.2025 в погосподарських книгах Радчанської сільської ради Народицького району Житомирської області ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та проживав в с. Стара Радча Народицького району Житомирської області на момент аварії на ЧАЕС (26.04.1986 року) по 02 серпня 1988 року, з (дата в документі не зазначена) по 19 серпня 1992 року.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
У цій справі заявник реалізував надане йому право, отримав довідку Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 18 червня 2025 року. У разі незгоди з виданою довідкою він не позбавлений права оскаржити дії чи бездіяльність Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області у судовому порядку. Також заявник має право звернутися до органів Пенсійного фонду України з метою оформлення права на пільгову пенсію. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 серпня 2024 року у справі №539/5295/23 (провадження №61-7455св24), в якій визначено, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті другої КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проживання в с. Стара Радча, Народицького (нині Коростенського) району Житомирської області в період з 01 жовтня 1991 року по 19 серпня 1992 року, заявник зазначив, що встановлення цього факту потрібне йому для оформлення пільг і компенсацій, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Особи, які проживали або працювали у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на пільги і компенсації, встановлені законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
У статтях 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Так, перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений частиною 1 ст. 315 ЦПК України. Разом з тим встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до зазначеного переліку не входить.
З огляду на надані документи ОСОБА_1 звернувся до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність його дій, спрямованих на отримання компенсацій та пільг відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема підтвердження факту проживання на території радіоактивного забруднення.
Тобто предметом розгляду є встановлення факту, від якого залежить виникнення немайнових прав заявника, а безпосередньо його право на отримання компенсацій та пільг, а, отже, свідчить про існування спору про право, що має бути предметом розгляду справи у позовному провадженні.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначав, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як зауважено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Тому справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, коли встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Отже, заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір щодо права на отримання компенсацій та пільг відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, заява про встановлення факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За наведених обставин суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для її скасування, не вбачає.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 10 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді