Житомирський апеляційний суд
Справа №295/2033/25 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.
Категорія 30 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Борисюка Р.М.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №295/2033/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Маслак В.П. у м. Житомирі,
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 28085,01 грн., що становить основну заборгованість та пеню. В обґрунтування позову вказувала, що 01.01.2025 ОСОБА_2 здійснив замовлення товару на сайті Obvesim.net на суму 67734,00 грн., власником якого є ОСОБА_1 . Відповідач 02.01.2025 здійснив часткову оплату у розмірі 1500,00 грн., 03.02.2025 ОСОБА_2 сплатив ще частину вартості товару у розмірі 40000,00 грн. та повідомив, що залишок боргу сплачувати не буде, оскільки товар невідповідної якості. Враховуючи, що товар було отримано особисто відповідачем, претензій щодо пошкодження товару під час транспортування або невідповідності отриманої продукції останнім не заявлено, позивач просила позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 28085,01 грн., які складаються з наступного: 27889,85 грн. - залишок боргу; 195,16 грн. - пеня.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, судом не було повно та всебічно з'ясовані обставини справи. Зазначає, що ОСОБА_2 01.01.2025 зробив замовлення товару на сайті Obvesim.net, власником якого є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , на загальну суму 67734,00 грн, що підтверджується рахунком № НОМЕР_1 . 02.01.2025 було сплачено 1500,00 грн передплатою, що підтверджується рухом коштів по рахунку ФОП ОСОБА_1 . В той же день товар було надіслано ОСОБА_2 , а саме: 1. Комплект обвісу M paket BMW 3 series G20 2018-2022 (передній/задній бампер, пороги); 2. Фари Full Led у стилі Laser рестайлінг 2022+ для BMW G20 G21 2018-2022; 3. Решітка BMW 3 G20 M Perfomance 2017- Black; 4. Спойлер ліп AC Schnitzer для BMW 3 series G20 2017. Відповідно до умов договору публічної оферти, розміщеного на сайті https://obvesim.net/ua/publichna-oferta, відповідач був зобов'язаний виконати наступні дії: 1.Оплатити товар. Згідно з пунктом 5.1 договору, покупець зобов'язаний оплатити повну вартість товару, яка складається з вартості товару та витрат на доставку. Часткова оплата (передплата) не звільняє від обов'язку повного розрахунку. 2. Прийняти товар. Згідно з пунктом 8.1 (б) договору, покупець зобов'язаний своєчасно отримати та оплатити товар у перевізника. 3.Дотриматись строків оплати. Пункт 5.2 договору визначає, що розрахунок за товар має бути здійснений у визначені строки, які були порушені. Товар, замовлений відповідачем, було фактично доставлено та отримано самим відповідачем 09 січня 2025 року, що підтверджується квитанцією транспортної компанії «Делівері» №0330745204, долученою до матеріалів справи. Згідно з відомостями, зазначеними у трекінгу доставки, вантаж було вручено безпосередньо ОСОБА_2 . Через те, що відповідач після отримання товару не сплатив остаток боргу 22.01.2025 на адресу відповідача направлено вимогу щодо необхідності повернення боргу, яке прибуло 25.01.2025. 27.01.2025 проведена невдала спроба вручення вимоги. У відповідь на вимогу 03.02.2025 відповідачем сплачено 40 000,00 грн, та було зазначено, що він не збирається сплачувати залишок через “невідповідність» товару, хоча до вимоги про сплату боргу, жодних зауважень від відповідача не надходило, як і заяв про повернення товару. З урахуванням всіх сплат залишок до оплати становить 28 085,01 грн. Вказує, що лише сам факт перерахування ОСОБА_2 коштів у сумі 1500грн. на рахунок ОСОБА_1 , за відсутності призначення платежу згідно видаткової накладної №ВН-02011 від 02.01.2025, не може бути достатнім доказом існування між сторонами зобов'язальних правовідносин купівлі - продажу товару за видатковою накладною №ВН-02011 від 02.01.2025р.» Звертає увагу суду на те, що відповідно до статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» правочини, вчинені шляхом обміну електронними повідомленнями, прирівнюються до правочинів, укладених у письмовій формі, і мають повну юридичну силу. Закон прямо передбачає, що розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет є публічною офертою, а дії особи, спрямовані на прийняття цієї пропозиції - зокрема оформлення замовлення, заповнення електронної форми, підтвердження наміру придбати товар та внесення оплати - є акцептом, тобто погодженням на умови договору. Таким чином, у розумінні спеціального законодавства, електронний договір між сторонами вважається укладеним з моменту отримання відповіді про прийняття оферти або з моменту вчинення дій, які свідчать про згоду з її умовами. Відповідно до пункту 1.2 Договору, у разі прийняття умов цього договору, тобто публічної пропозиції інтернет-магазину, громадянин або юридична особа, яка приймає умови цього договору, стає Покупцем. Прийняття умов цього договору є фактом оформлення замовлення за посиланням «Оформити замовлення» у кошику. Вказані дії Відповідача з оформлення замовлення через інтернет-магазин, підтвердження замовлення, часткової оплати та отримання товару є юридично значимими діями, що утворюють електронний правочин у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до статті 11 цього Закону, розміщення на вебсайті пропозиції придбати товар є публічною офертою, а заповнення електронної форми замовлення і здійснення оплати - акцептом, тобто прийняттям умов договору. Таким чином, між сторонами був укладений електронний договір купівлі-продажу, що має повну юридичну силу. Суд першої інстанції, не врахувавши цю обставину, дійшов помилкового висновку про відсутність належних доказів договірних відносин між сторонами. Тобто у цій справі моментом укладення договору оферти є здійснення замовлення за посиланням «Оформити замовлення» у кошику відповідачем, оплати частини вартості товару та отримання ним продукції за адресою доставки, що підтверджується матеріалами справи - квитанцією транспортної компанії та актом видачі вантажу. Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність письмового договору та неналежність доказів факту його укладення суперечать положенням Закону України «Про електронну комерцію». Суд безпідставно ототожнив відсутність традиційного паперового документа з відсутністю правочину, хоча спеціальний закон прямо визнає рівнозначність електронної та письмової форми. Такий підхід є помилковим і свідчить про неправильне застосування матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення відповідно до наданих доказів, факт отримання товару Відповідачем підтверджується не лише скріншотом трекінгу транспортної компанії «Делівері», на якому зафіксовано особисте отримання вантажу саме ОСОБА_2 , але й додатковими офіційними документами, отриманими на адвокатський запит представника позивача. З метою належного та всебічного підтвердження факту отримання товару представником позивача було направлено адвокатський запит до ТОВ «Делівері» із проханням надати інформацію щодо того, чи дійсно ОСОБА_2 отримував вантаж за квитанцією транспортної компанії №0330745204. У відповідь на адвокатський запит компанія ТОВ «Делівері» надала офіційний лист-відповідь, до якого було долучено копію акта видачі вантажу №А-05500000253811 від 09.01.2025 за вказаною квитанцією. З аналізу наданого акту видачі вантажу чітко вбачається, що в графі «Підпис отримувача» міститься власноручний підпис ОСОБА_2 , що беззаперечно підтверджує факт особистого отримання ним товару. Крім того, у цьому акті зазначено, що отримувач не має жодних претензій щодо кількості, цілісності, комплектності та товарного вигляду вантажу. Таким чином, навіть якщо виходити з формальних вимог доказовості, у матеріалах справи наявні прямі письмові докази, що підтверджують факт доставки товару відповідачу, факт його особистого отримання та відсутність претензій щодо якості чи комплектності товару. Ці обставини свідчать про повне виконання позивачем своїх договірних обов'язків та спростовують будь-які твердження відповідача про нібито неналежне виконання договору чи відсутність факту передачі товару.
04 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 липня 2025 року залишити без змін, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову не через «ігнорування» Закону України «Про електронну комерцію», як стверджує апелянт, а через повну недоведеність позивачем обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог. Суд вірно зауважив, що видаткова накладна № ВН-02011 на суму 67 734,00 грн не містить підпису відповідача ( ОСОБА_2 ) у графі «Отримав(ла)». Таким чином, цей документ не є доказом ані факту укладення договору на зазначену суму, ані факту отримання товару, 1500,00 грн («за бампер та фари») не містить жодного посилання на видаткову накладну № ВН-0201134. Висновок суду про те, що цей платіж не може бути «достатнім доказом існування між сторонами зобов'язальних правовідносин... за видатковою накладною № ВН-02011»35, є правильним та логічним. Суд першої інстанції вірно встановив, що надана позивачем квитанція транспортної компанії «Делівері» № 0330745204 містить інформацію виключно про прийом вантажу, а не про його видачу споживачу. Суд дійшов обґрунтованого висновку: «Доказів того, що ОСОБА_2 отримав замовлення (товар), про що розписався, матеріали справи не містять». Також суд правомірно визнав скріншот трекінгу неналежним доказом, оскільки він не дозволяє встановити ані особу отримувача, ані деталі вантажу. Отже, рішення суду ґрунтується не на формальній відсутності паперового договору, а на повній відсутності доказів виконання позивачем свого обов'язку щодо передання товару відповідачу. Доводи апелянта є безпідставними та суперечать матеріалам справи. В апеляційній скарзі позивач посилається на нібито отриманий ним на адвокатський запит «акт видачі вантажу» №А-05500000253811, який начебто містить підпис відповідача. Цей документ не був долучений до матеріалів справи та не досліджувався судом першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, які не були досліджені в суді першої інстанції, виключно якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Представник позивача - адвокат Волошина К.Ю. - вела справу з самого початку. Жодних об'єктивних причин, які б заважали їй отримати цей доказ шляхом адвокатського запиту до або під час розгляду справи в Корольовському районному суді м. Житомира, не існувало. Вимога про стягнення пені є похідною від основної вимоги про стягнення заборгованості. Оскільки суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність та відмову в задоволенні основної вимоги, вимога про стягнення пені також не підлягає задоволенню.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вбачається із змісту позовної заяви, що 01 січня 2025 року ОСОБА_2 здійснив замовлення товару на сайті Obvesim.net у ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 67734,00 грн.
02 січня 2025 року ОСОБА_2 здійснив часткову оплату товару у розмірі 1500,00 грн., що підтверджується довідкою про рух коштів по рахунку ФОП ОСОБА_5 , виданої АТ «Універсал Банк».
Із видаткової накладної № ВН-02011 від 02.01.2025 вбачається, що відправник ОСОБА_6 через ТОВ «Делівері» відправив покупцю Геннадію П'ятницькому товар на суму 66 234,00 грн.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами першою, третьою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У частині першій статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (стаття 640 ЦК України).
Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 659 ЦК України).
Згідно зі статтею 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Відповідно до вимог статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із змісту позовної заяви вбачається, що 01 січня 2025 року ОСОБА_2 здійснив замовлення товару на сайті Obvesim.net у ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 67734,00 грн.
Відповідно до договору публічної оферти розміщеної на сайті Obvesim.net, за цим договором одна сторона продавець, і будь-яка особа, яка прийняла умови даного договору публічної оферти - покупець, далі разом - сторони, уклали даний договір публічної оферти (далі - договір), адресований необмеженому колу осіб, який є офіційною публічною пропозицією продавця укласти з покупцями договір купівлі-продажу товарів.
Відповідно до п.1.1 Договору публічної оферти дійсний договір є публічною офертою (відповідно до ст.ст.633, 641 ЦК України) та містить істотні умови організації купівлю-продажу дистанційним способом, через інтернет-магазин.
Згідно п. 3.1. Договору публічної оферти інтернет-магазин зобов'язаний передавати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язаний оплатити і прийняти товар на умовах дійсного договору.
Покупець оплачує замовлення у зручний для себе спосіб- попередня оплата на розрахунковий рахунок продавця або після оплата у відділенні транспортної компанії (п.5.2.1Договору).
За вимог п. 8.1. Договору публічної оферти, покупець зобов'язаний самостійно оформити замовлення в інтернет магазині; своєчасно оплатити та отримати замовлення у перевізника на умовах дійсного договору.
Договір публічної оферти - це пропозиція, адресована необмеженому колу осіб, укласти договір на умовах, зазначених у тексті оферти. Такий формат є незамінним для бізнесу, що працює в інтернеті, наприклад, онлайн-магазинів, сервісів доставки чи платформ з продажу послуг. Даний договір підписується у спрощений варіант, без необхідності зустрічатись з клієнтом та ставити підпис.
Законодавчо поняття публічної оферти регулюється Цивільним кодексом України, зокрема статтею 633. Згідно з цим, оферта обов'язково має бути:
1) адресованою необмеженій кількості осіб.
2) чіткою та зрозумілою для тих, хто не є юристами.
3) такою, що має всі істотні умови договору.
З копії видаткової накладної №ВН-02011 від 02.01.2025 року вбачається, що постачальник ФОП ОСОБА_1 через відправника ОСОБА_6 відправила покупцю ОСОБА_7 комплект обвісу вартістю 29 820,00 грн; фари вартістю 31 950,00 грн, решітку вартістю 2982,00 грн; спойлер вартістю 2982,00 грн. всього на суму 67 734.00 грн. Передплата становить 1500,00 грн. Доставку здійснює транспортна компанія ТОВ «Делівері».
Згідно довідки про рух коштів по рахунку ФОП ОСОБА_5 , виданої АТ «Універсал Банк», 02 січня 2025 року ОСОБА_2 здійснив часткову оплату товару у розмірі 1500,00
Із копії квитанції №0330745204 від 02.01.2025 вбачається, що відправник ОСОБА_6 через ТОВ «Делівері» відправив покупцю Геннадію П'ятницькому товар на суму 66 234,00 грн.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
У поданому відзиві немає жодних заперечень ОСОБА_2 про те, що він 01 січня 2025 року не робив замовлення товару на сайті Obvesim.net у ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 67734,00 грн, не відправляв останній кошти в розмірі 1500, 00 грн та 40 000,00 грн, як і немає доказів, що ТОВ «Делівері» повернуло позивачу товар, який був направлений на адресу ОСОБА_2 , згідно квитанції №0330745204 від 02.01.2025року, оскільки останній відмовився отримати товар.
До апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - Волошина К.Ю. долучила акт отримання вантажу від 09.01.2025 від ТОВ «Делівері», із якого вбачається, отримувач: ОСОБА_2 , вантаж отримав ОСОБА_2 ; відправник: ОСОБА_6 Підпис отримувача наявний.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач ОСОБА_1 була позбавлена можливості подати до суду першої інстанції копію акту отримання вантажу від 09.01.2025, оскільки оригінал акту знаходився у транспортній компаній ТОВ «Делівері». Після видачі ТОВ «Делівері» вантажу ОСОБА_2 , копія вказаного акту транспортною компанією ОСОБА_8 не направлялася.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що причини не подання позивачем акту отримання вантажу від 09.01.2025 до суду першої інстанції є поважними, а тому цей доказ оцінюється при розгляді справи апеляційною інстанцією.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що факт відправлення ОСОБА_2 вантажу на суму 66 234,00 грн підтверджується копією квитанції №0330745204 від 02.01.2025 року.
Таким чином, враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилалася позивач, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача недоплаченої вартості товару в розмірі 26 234,00 грн ( 67 734,00 грн - 41500, 00 грн).
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки зобов'язання відповідачем на день пред'явлення позову до суду першої інстанції не виконано, а відтак наявні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочення за період з 09.01.2025 по 02.02. із суми заборгованості 66 234,00 грн у розмірі 1655,86 грн та за період з 03.02.2025 по 10.02.2025 із суми заборгованості 26 234,00 грн у розмірі 195, 16 грн.
Відповідачем не спростовано заявленого розміру пені, свого контрозрахунку не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 .
Позивач просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 35000,00 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду першої інстанції було надано: ордер на надання правничої допомоги від 10.02.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; договір про надання правничої допомоги №б/н, укладений між адвокатом Волошиною К.Ю. та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від 20.01.2025 року; акт приймання-передачі виконаних правничих послуг від 07.02.2025, згідно якого: юридична консультація - 4500,00 грн (3 год); аналіз документів та підготовка процесуальних актів - 10000,00 грн (10 год.); представництво інтересів у суді 6000,00 грн (4 год); участь у переговорах та правовий супровід - 4500,00 грн (3 год); інші послуги згідно договором 10000,00 грн (10 год.). Разом 35000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.
Матеріалами справи підтверджується, що справа розглядалася судом першої інстанції без участі учасників справи, від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без участі представника (а.с. 51).
Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених у акті приймання-передачі від 07.02.2025, а також виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таким же правилом підлягають розподілу і судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи апеляційним судом.
За звернення до суду із позовом ОСОБА_1 сплатила 968,96 грн судового збору та за подання апеляційної скарги - 1453,44 грн судового збору.
Оскільки позов та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволені повністю, то відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн за подання позовної заяви та 1453,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 2422,40 грн.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 234, 00 грн заборгованості та 1851, 02 грн пені.
Стягнути ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 2422,40 грн судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді