Житомирський апеляційний суд
Справа №274/5068/25 Головуючий у 1-й інст. іБольшакова Т.Б.
Категорія 8 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №274/5068/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Бердичівської міської ради Житомирської області, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Управління містобудування, архітектури та земельних відносин Бердичівської міської ради, Відділ Державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Большакової Т.Б. в м. Бердичів Житомирської області,
У липні 2025 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , як набутого нею в шлюбі майна.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто позивачам. Роз'яснено позивачам, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що предметом спору являється визнання за позивачами права власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою позовних вимог є не введення будинку в експлуатацію, що унеможливлює оформлення права власності на нього ОСОБА_2 , як його співвласником та ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті іншого співвласника ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звертає увагу на те, що поєднання предмету позову із двома позивачами обґрунтовується тим, що житловий будинок являється майном, який належить на праві спільної сумісної власності подружжя. Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі жодним чином не обґрунтовано підстави для відмови у відкритті провадження, що вказує на поверхневий розгляд справи. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1, 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Статтею 50 ЦПК України встановлено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої та другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Отже, об'єднані вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтується позов в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Об'єднаними можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів), або хоч і різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18.
За змістом ч. 1 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України, правила об'єднання позовних вимог не дотримано, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: 1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); 2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України, проте на них поширюється дія заборон, прямо визначених у частинах 4, 5 цієї статті.
Саме встановлення судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на положення п. 2 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.
Водночас, аналіз змісту п. 2 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України у системному зв'язку з положеннями ст. 188 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд, з метою виконання завдання цивільного судочинства, може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами ч. 6 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України та розглянути кожну із заявлених вимог окремо.
Отже, суд з урахуванням конкретних обставин має право застосувати положення ч. 6 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України, як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку порушення цих правил.
Однак вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією суду, яку він застосовує (або не застосовує) за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.
Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №908/420/20 та від 23.10.2019 у справі №902/434/19.
У даній справі встановлено, що ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , як набутого нею в шлюбі майна.
Підставами позову ОСОБА_1 є визнання права власності в порядку спадкування, що регулюється книгою шостою ЦК України.
Натомість підставою позову ОСОБА_2 є визнання права власності на майно, як спільного сумісного майна подружжя. Дані правовідносини регулюються 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відтак, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є однорідними, а є самостійними вимогами, які не пов'язані підставами виникнення та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
Таким чином, сумісний розгляд заявлених позивачами у даній справі позовних вимог є перешкодою для з'ясування взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, бо під час розгляду справи суд повинен був би надавати оцінку підставам виникнення як спадкових правовідносин так і сімейних (подружніх) правовідносин, що суттєво ускладнило б вирішення спору в межах однієї справи та в строки, передбачені ЦПК України.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів про повернення позовної заяви у зв'язку з порушенням правил об'єднання позовних вимог, оскільки вимоги про визнання права власності в порядку спадкування та визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя є самостійними вимогами, які не пов'язані підставами виникнення та не є основними і похідними одна від одної.
Доводи апеляційної скарги про те, що об'єктом визнання права власності є один і той же житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не може слугувати підставою для об'єднання не однорідних позовних вимог, оскільки правовідносини позивачів щодо вказаного вище житлового будинку є різними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та правильних висновків суду не спростовують.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді