Житомирський апеляційний суд
Справа №295/12155/25 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
10 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/12155/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Зосименко О.М. в м. Житомирі,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати незаконними рішення, дії, бездіяльність Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради при видачі довіреностей №15/2 від 11.01.20 у справі №295/18139/19, у справі №295/15864/20, №1106 від 28.12.20 у справі №295/5167/21;
- відшкодувати за рахунок Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради моральну шкоду, заподіяну порушеннями законодавства в розмірі 130 000 грн.;
- прийняти виклад порушень законодавства, заподіяних Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради.
В обґрунтування позову зазначала, що Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради вчинено порушення законодавства при видачі довіреностей у справах №295/18139/19, №295/15864/20 та №295/5167/21. Зазначає, що в статуті Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради не міститься висновок кому дозволено оформляти довіреності. Вказує, що форма довіреностей не відповідає формі встановленій чинним законодавством України. Звертає увагу на те, що представниками Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради порушено вимоги чинного законодавства при поданні відзивів на позовні заяви та відзивів на апеляційні скарги у справах №295/18139/19, №295/15864/20 та №295/5167/21, зокрема те, що їй не направлялася копія довіреності для підтвердження повноважень представника Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради разом із відзивами. Звертає увагу на те, що у справі №295/15864/20 до відзиву на позовну заяву представником Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради взагалі не було долучено довіреності на представництво інтересів Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради. Стверджує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в розмірі 130 000 грн., адже вона зазнала погіршення стану здоров'я, перенесла душевні страждання та була позбавлена можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду за встановленою підсудністю до Богунського районного суду м. Житомира.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вважає, що її позовна заява відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Вказує, що суд першої інстанції незаконно змінив суть її позовної заяви, не зазначив в ухвалі суть обґрунтування її позовних вимог та незаконно відмовив їй мати не заборонені законом цивільні права. Також зазначає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, незаконно відмовив у розгляді вимог позовної заяви, не вірно застосував норми процесуального права та не врахував обставин, на які вона посилалась у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а також незаконній відмові у доступі до правосуддя. Зазначає, що її позов має цивільно-правовий характер. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначала, що довіреності оформлені Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради у цивільних справах №295/18139/19, №295/15864/20 та №295/5167/21 з порушенням ст. ст. 62, 245 ЦК України, зазначивши при цьому 13 випадків порушення норм законодавства. Внаслідок неправомірних дій відповідача порушено її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров'я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просила суд стягнути із Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради на свою користь на відшкодування завданої моральної шкоди 130 000 грн.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, провадження №61-7013св20, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, провадження №61-28728сво18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, провадження №14/182цс21, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №519/2-5034/11, провадження №61-175сво21).
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22, провадження №61-5252сво23).
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).
Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, провадження №14-477цс19; від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18, провадження №11-36апп1; від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19, провадження №14-39цс20).
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року у справі №591/5619/17.
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17, провадження №14-87цс20.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.
«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява №28249/95).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради у цивільних справах №295/18139/19, №295/15864/20, №295/5167/21 незаконно було видано довіреності представникам Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, які в подальшому використовувалися останніми в судах при розгляді її позовних заяв, долучалися до відзивів на позов, до відзивів на апеляційну скаргу. Вказане призвело до вчинення правочину недійсним, оскільки зазначені вище довіреності не відповідали ст. 245 ЦК України та призвели до порушення її цивільних прав та інтересів. Зазначала, що внаслідок неправомірних дій відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров'я, порушенні звичайного способу життя. Тому позивачка просила суд стягнути із Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради на свою користь на відшкодування завданої моральної шкоди 130 000 грн.
У відповідності до пункту 1.1 Положення про департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 08 листопада 2018 року №1215, департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради є виконавчим органом: спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури, спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини та робочим органом з питань розміщення зовнішньої реклами Житомирської міської ради.
Відтак, оскільки ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом просила стягнути моральну шкоду, завдану виданням Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, як суб'єктом владних повноважень довіреностей на представництво інтересів Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради в суді, а нормами законодавства не передбачено такого способу захисту як звернення із позовною заявою з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої виданням довіреностей в інших справах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Незгода позивачки із виданими довіреностями та долучення їх до відзивів на позов, до відзивів на апеляційну скаргу повинна бути висловлена у процесуальний спосіб, тобто відповідно до норм процесуального законодавства під час розгляду судом безпосередньо тієї справи, у межах якої така довіреність подана. Тоді як, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, адже відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Наведене вище узгоджується з висновками викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі №296/12456/23 (провадження №61-2165сво24).
За наведених обставин суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для її скасування, не вбачає.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 10 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді