07 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/2968/25 пров. № А/857/21177/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/2968/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
головуючий суддя першої інстанції - Могила А.Б., час ухвалення - у письмовому провадженні, місце ухвалення - м. Івано - Франківськ, дата складання повного тексту - 05.05.2025
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо неповної виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні з 01.05.2023 по 30.10.2023; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2023 по 30.10.2023 в сумі 165565,62 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вказана ухвала прийнята судом першої інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та порушує права позивача.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що рішення у справі № 300/4704/24 стосувалось бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У справі № 300/2968/25 предметом спору є протиправність дій відповідача щодо неповної виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку в розмірі 165565,62 грн., тобто предметом спору уже є розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач правом подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі з тих підстав, що позивач фактично оспорює дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, вчинені на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 по справі №300/4704/24. Отже, між сторонами відсутній новий спір, а порушене позивачем в позовній заяві питання належить вирішувати в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у справі №300/4704/24.
Апеляційний суд вважає такі висновки передчасними та висновує наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно з частиною статті 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження у справі.
Ця підстава кореспондується з принципом «res judicata» (юридичної (правової) визначеності), у відповідності з яким, зокрема, якщо справу уже вирішено судом, вдруге заявляти тотожний адміністративний позов не можна.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на необхідність дотримання на рівні національного судочинства принципу «res judicata», наголошуючи, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення.
Верховний Суд висловлював позицію, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
У спірних правовідносинах предметом судового розгляду є вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області щодо неповної виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01.05.2023 р. по 30.10.2023 р. та стягнення з Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2023 р. по 30.10.2023 р. в сумі 165565, 62 грн.
Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 по справі №300/4704/24, яке набрало законної сили 08.01.2025, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
На виконання вказаного судового рішення Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області 26.02.2025 здійснило нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 31014,59 грн. (з відрахуванням податків та зборів 29463,86 грн.).
Не погодившись із нарахованою відповідачем, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 по справі №300/4704/24, сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся в суд із цим вказаним позовом.
Так, у позовній заяві позивач зазначає, що відповідач зобов'язаний нарахувати середнє грошове забезпечення за 183 дні виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення 1074,21 грн. (183 х 1074,21 грн. = 196580,43 грн.), а 26.02.2025 виплачено - 31014,59 грн., тому різниця складає: 196580,43 - 31014,59 = 165565,62 грн.
З огляду на наведене суд першої інстанції висновував, що позивач фактично оспорює дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, вчинені на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 по справі №300/4704/24. Отже, між сторонами відсутній новий спір, а порушене позивачем в позовній заяві питання належить вирішувати в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у справі №300/4704/24. Тобто в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору, оскільки має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а.
Водночас, апеляційний суд зауважує наступне.
Приписами пунктів 4 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Як уже зазналось вище, суд першої інстанції висновував, що в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору, оскільки має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, тому відмовив у відкритті провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Проте, такі висновки є невірними з огляду на таке.
У справі №300/4704/24 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Резолютивна частина вказаного рішення суду не містить жодних посилань та вказівок на будь - які періоди та грошові суми, які відповідач повинен ураховувати при виконанні судового рішення.
Отже, не погодившись із проведеним розрахунком та сумою, яка виплачена ОСОБА_1 , вважаючи такий розрахунок неповним та невірним позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Тобто у даному випадку між сторонами виник новий спір з приводу неповної виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01.05.2023 р. по 30.10.2023 р.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що даному випадку вимога про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області щодо неповної виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01.05.2023 р. по 30.10.2023 р. та стягнення з Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2023 р. по 30.10.2023 р. в сумі 165565, 62 грн. не є діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №300/4704/24.
Колегія суддів повторно наголошує, що рішення суду у справі № 300/4704/24 стосувалось бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Натомість у цій справі предметом спору є протиправність дій відповідача щодо неповної виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку в розмірі 165565,68 грн., тобто предметом спору уже є розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні.
При цьому підставою позову стало рішення ГУ НП в Івано - Франківській області, оформлене листом від 28.03.2025 р. про відмову виплати вказану вище суму відшкодування за час затримки виплати повного розрахунку.
Наведені вище обставини судом першої інстанції не досліджувались, тому висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, є невірними.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є підстави вважати, що висновок суду про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним.
Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/2968/25 скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін