Справа № 580/13042/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО
10 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Мельничук В.П., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Міністерство оборони України про:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (надалі - Відповідач) щодо не поновлення/не продовження військової служби ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 17 листопада 2023 року на підставі постанови від 01.02.2024 року про закриття кримінального провадження №62024140110000014 від 12.01.2024 року на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити/продовжити військову службу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з 17 листопада 2023р. на підставі постанови від 01.02.2024 року про закриття кримінального провадження №62024140110000014 від 12.01.2024 року за п.2 ч.1 ст.284 КПК України, строк призупинення військової служби ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зарахувати до вислуги років позивача для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновити пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо фактичної відмови ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у звільненні з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 3 ч.5 ст.26 Закону, України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Постановою гарнізонної ВЛК від 18.07.2024 Позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
01.08.2024 Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом у паперовій формі про звільнення його з військової служби на підставі п.п «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Натоміть, жодного рішення/наказу, як то про звільнення з військової служби так і про відмову у звільненні Позивачем у встановлені строки отримано не було.
14.11.2024 Позивач повторно засобами поштового зв'язку направив Відповідачу рапорт від 13.11.2024 у паперовій формі, аналогічного змісту, як і попередній рапорт. Вказаний рапорт був отриманий Відповідачем 19.11.2024.
У відповідь на адвокатський запит від 13.11.2024 року військова частина НОМЕР_1 надіслала лист-відповідь від 14.12.2024 року № 630/21434 в якому повідомила, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 46 від 15.02.2024 року було призупинено військову службу ОСОБА_1 , як такому, що самовільно залишив військову частину, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для розгляду рапорту останнього про його звільнення з військової служби, оскільки станом на час надання такої відповіді на військовій службі він не перебуває.
Вважаючи вищевказані дії військової частини НОМЕР_1 протиправними, Позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби .
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абз.2 п.12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п.225 вказаного Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану- до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Тобто, як і рішення (наказ) про звільнення військовослужбовця, так і рішення (наказ) про відмову у його звільненні виносить у даному випадку командир військової частини.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Відповідно до пункту «б» ч.1 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Відповідно до підпункту «б» пункту 3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військоволікарської комісії про непридатність до військової служби.
Так, з наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач звертався з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби за п.п «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», додавши при цьому нотаріально засвідчені копії свідоцтва про хворобу та продовження свідоцтва про хворобу № 1262 від 18.07.2024.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про хворобу № 1262 від 18.07.2024 суд встановив, що в останньому міститься висновок гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_3 про непридатність позивача до військової служби, з виключенням з військового обліку на підставі статті 76-а графи ІІ Розкладу хвороб.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач дійсно має право на звільнення з військової служби за п.п «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, листом №630/21434 від 14.12.2024 командування військової частини НОМЕР_1 повідомило позивачу, що його рапорт про звільнення з військової служби не підлягає розгляду, позаяк останній самовільно залишив військову частину і наказом №46 від 15.02.2024, йому було призупинено військову службу.
В матеріалах справи наявна копія витягу з ЄРДР з якої вбачається, що відносно позивача було порушено кримінальне провадження №62024140110000014 від 12.01.2024 за ч.5 ст.407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби).
За правилами ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з РДР).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Наведені норми кореспондуються з нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Згідно з п.143 Положення військовослужбовці, які були незаконно засуджені або незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, в разі скасування вироку суду або винесення судом виправдувального вироку, в разі закриття кримінального провадження направляються до військових частин для дальшого проходження служби, де їх поновлюють у колишніх військових званнях (у разі їх позбавлення) і на посадах або звільняють з військової служби у запас (відставку) з поновленням у колишніх військових званнях (у разі їх позбавлення).
Системний аналіз викладених норм дає суду підстави для висновку, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України стосовно них.
Водночас, 01 лютого 2024 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань було прийнято постанову про закриття кримінального провадження №62024140110000014 від 12.01.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку із встановленням відсутності у діянні позивача складу кримінального правопорушення (вказана постанова міститься в матеріалах справи та була досліджена судом).
Копія зазначеної постанови була надана відповідачем на адвокатський запит позивача від 27.11.2024 року, що свідчить про наявність такої постанови в розпорядженні військової частини НОМЕР_1 станом на час звернення позивача з рапортами, а саме станом на 01.08.2024 року та 14.11.2024 року.
Таким чином, ще у лютому 2024 року відповідач мав об'єктивну можливість та обов'язок відповідним наказом поновити/продовжити військову службу позивача, поновити позивача у військовому званні з подальшим безперешкодним звільненням останнього зі служби, після отримання відповідного рапорту, оскільки, як було встановлено судом, позивач дійсно має законні підстави для звільнення з військової служби за п.п «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», натомість відповідачем таких дій вчинено не було, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача в цій частині.
Відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби відповідач послався на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 46 від 15.02.2024 року було призупинено військову службу ОСОБА_1 , як такому, що самовільно залишив військову частину, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для розгляду рапорту останнього про його звільнення з військової служби, оскільки станом на час надання такої відповіді на військовій службі він не перебуває.
У відзиві на дану позовну заяву, а також в поясненнях третьої особи - Міністерства оборони України, як на правомірність дій відповідача міститься посилання на абзац перший пункту 1444 Положення № 1153/2008, яким встановлено, що у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування.
З урахуванням вказаного відповідач, а також третя особа зазначають, що з метою реалізації позивачем свого права на відстрочку останній мав прибути до місця служби і вже після того подати відповідний рапорт про звільнення його з військової служби.
Втім, вказане твердження відповідача суд розцінює критично, адже, останній фактично підміняє поняття «у разі прибуття до місця служби», як це зазначено в абзаці 1 п.1444 Положення № 1153/2008 поняттям «має прибути до місця служби».
Беручи до уваги, що позивачем в даному випадку було дотримано положень чинного законодавства щодо проходження та звільнення з військової служби, в частині звернення до належного суб'єкта, з відповідним рапортом на належним пакетом документів про звільнення з військової служби, а відповідач фактично відмовив останньому у задоволенні його рапорту та звільненні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі дії військової частини НОМЕР_1 є протиправними, а вимога про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби за станом здоров'я, на підставі висновку ВЛК є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року в справі №140/12873/23 констатував, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Відповідно до висновків Верховного суду зроблених в постанові від 06.06.2024 року у справі № 140/25460/23, …. «якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду».
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя В.П.Мельничук
суддя В.В.Файдюка